MY.UAНовости
Христина Коціра: «Мені б хотілося, щоб мені не набридло»
Христина Коціра: «Мені б хотілося, щоб мені не набридло»

Христина Коціра: «Мені б хотілося, щоб мені не набридло»

Христина Коціра — з тих телевізійників, хто, не шкодуючи, зліз із голки пристрасті до телебачення (кажуть, така існує). Моя співрозмовниця з дитинства мріяла працювати на українському телеканалі, її мрія збулася і… закінчилась. Тепер Христина ростить двох дітей разом із чоловіком, журналістом Богданом Кутєповим, а також працює фрилансеркою. Після важкого періоду пошуків себе і своєї справи Христина виявила в собі нову пристрасть — до літературної творчості. Завжди писала виключно телевізійні тексти, а влітку 2019-го написала свій перший репортаж, який мав ознаки художнього. Написала також кілька оповідань і роман, який подала на цьогорічний конкурс «Коронація слова». Її матеріал, створений у співавторстві з Богданом Кутєповим, про зв’язкову та медсестру ОУН Ванду Горчинську, журі премії «Честь професії» назвало найкращим репортажем.

У розмові з «Детектором медіа» Христина Коціра згадала свій досвід роботи на ТОНІСі, СТБ та ICTV, поділилася тим, як шукала себе після рішення не повертатися після декрету на телебаченні, дала кілька порад, як писати художній репортаж, та розповіла про новий проєкт Богдана Кутєпова, у створенні якого вона також братиме участь.

— Христю, які три найважливіші факти про тебе?

— Перший і найважливіший факт — це те, що я — мама. Я не журналістка, не громадська діячка, а саме мама. Я до цього прийшла, довго з цим боролася. Я для себе вирішила, що все інше я буду підлаштовувати під цей факт. Коли народилася Ніна, це само по собі сталося, але все одно я боролась із цим. Мені хотілося проводити час із дитиною, але я бачила, що мої товаришки не засиджуються в декреті, виходять на роботу. Звичайно, мене мучила думка, що я попу дитині підтираю, а люди розвиваються. Але я не могла по-іншому. Моє «мамське» вилізло і все інше просто закопало. Я думала, що втрачаю час, який неможливо повернути. Але тепер, коли в мене є друга дитина, якій вже п’ять років, я розумію: все можливо повернути, а ось дитинство твоїх дітей — ні. Щоправда, можна ще третю дитину народити. (Сміється.)

Другий факт: я знайшла баланс. Я займаюся тим, що люблю. Стараюся будувати своє життя навколо любові. Мене так мій тато з дитинства вчив, що щастя людини складається з двох речей: ти йдеш щасливий на роботу і приходиш додому щасливий з роботи. Щоб так було, треба, щоб усе було пов’язано із любов’ю. Ти маєш людину, з якою живеш, і маєш любити те, що ти робиш. Я знайшла цей баланс у собі — з дітьми, з чоловіком, з роботою.

І третій факт. Я дуже багато всього читаю про Голокост. Чому я це роблю, навіщо так глибоко занурююсь у цю тему? У мене не було євреїв у родині, немає родинних історій, пов’язаних із євреями. Вчора я дочитала ще одну книжку на цю тему й подумала: стільки книжок про Голокост, які стали всесвітньо відомими, які переклали на багато мов, які продаються величезними накладами. Але українських доль не менше, ніж єврейських, які теж пройшли через такі страждання, і жодна така доля навіть в межах України не є настільки відомою. Можливо, я читаю, щоб у своїй голові оформлювати знання і написати книжку про українську долю. Хочу, щоб така історія, і не одна, стала популярною в нашій країні.

— Ти народилася на Тернопільщині, але з 2004 року живеш у Києві. Чи довелось тобі пережити період адаптації, вписування себе в контекст столичного життя?

— Не було такого. Я так хотіла в Київ із дитинства! Я ж не після школи приїхала, а коли вже мала першу вищу освіту. До речі, я пішла навчатися у школу у 5 років і, відповідно, закінчила її у 15. Моя родина переїхала в інше місце, і я сказала, що більше не хочу ходити до дитсадка, а хочу до школи. Як хоче, то хай спробує, так вирішили мої батьки. Коли в останньому класі постало питання, куди далі вступати, моя мама сказала, що ляже на порозі, але не пустить дитину у 15 років саму до Києва. А я ж завжди хотіла бути журналісткою. Тато каже: до Києва ти завжди встигнеш, а поки давай розберемося, які з предметів ти найбільше любиш. А я найбільше любила математику, непогано йшла англійська мова. Вирахували, що я можу вступити на міжнародну економіку в Тернопільську академію народного господарства. Думаю, мої батьки потайки вірили, що після п’яти років навчання я забуду про своє бажання їхати до Києва.

Коли я була на п’ятому курсі, я пішла на практику на обласне телебачення, а далі там і залишилась. І справді стала сумніватися, чи мені треба до Києва, якщо так усе добре складається в Тернополі. Тим часом моя подружка в Києві вступила в Інститут міжнародних відносин. Приїжджає вона додому і каже: «Яка журналістика у Тернополі, ти що, знущаєшся? Тільки Київ!». Я поїхала і здала документи до Інституту журналістики; вступити було нескладно.

Мені дуже щастило з усім. Тоді з’явився канал НТН. Я кручуся серед студентів і питаю всіх: як мені влаштуватися на роботу на телебачення? Мені дали телефон Наталії Катеринчук, головної редакторки НТН. Я дзвоню, Катеринчук питає мене про мій досвід, а коли дізнається, що я працювала на обласному телебаченні, каже: «Та обласні канали нас не цікавлять, це не досвід, ви нам не підходите». І тут мені хтось каже: багато журналістів перейшли на НТН з ТОНІСа, бо на НТН більші зарплати. Тож шукай вакансію на ТОНІСі. Дали мені телефон Дмитра Тузова (у 2003–2011 роках — головний редактор телеканалу ТОНІС. — Ред.). Я подзвонила йому, він запросив мене прийти на канал. Зустрічаємося й він мене питає, чи можу я прямо сьогодні зробити матеріал. Кажу: можу, ось сьогодні релігійне свято Чесного Хреста (сміється), можу щось про це зробити. Тузов погоджується: виїжджайте. Куди, що робити? Дають мені досвідченого оператора Вадима Вербу. Він питає мене, куди їдемо. Вирішили: їдемо на Софійську площу. На місці з’ясовується, що я ж не домовлялась ні з ким про коментар. Вадим каже: нічого, я зараз знайду Євстратія Зорю (колишній керівник Інформаційного відділу Київської патріархії. — Ред.). І ми записали Зорю, щось іще познімали, змонтували — і так вийшов перший мій сюжет на ТОНІСі. Тепер, коли я про це нагадую Тузову, він сміється й каже: «Боже, я б зараз ніколи не дозволив людині знімати про таке матеріал!»

—Твій досвід на обласному телебаченні справді не заслуговує, щоб про нього згадувати?

— Мені довелося багато чого перевчатися після роботи на обласному телебаченні. Там вчили писати штампами — «верба над рікою», «мова калинова». Мене потім редактори добряче правили на ТОНІСі, дивувалися, де я понабиралися тих канцеляризмів. Але я, двадцятирічна дівчинка, на обласному телебаченні вела прямі ефіри.

— А чому ти так хотіла стати журналісткою, що тебе тягнуло у цю професію?

— Думала, що це така професія, яка дозволяє всюди їздити. Я думала, що я буду Іриною Зінченко (ведуча пізнавально-розважальної програми «Вікенд» на телеканалі «Інтер». — Ред.).

— Коли ти почала працювати на ТОНІСі?

— Восени 2004 року, за місяць до початку Помаранчевої революції. ТОНІС був дуже камерний, ми один одного добре знали і дружили. Кажуть, що робота — другий дім, у випадку із ТОНІСом було саме так. Більше у мене такого не було на жодному каналі.

То був прекрасний час, щоб набути досвід. Тоді більшість каналів не висвітлювала події на Майдані. ТОНІС був одним із небагатьох ЗМІ, які говорили про революцію. Нових журналістів, які прийшли працювати на «Тоніс» (і серед них й мене), кинули на висвітлення подій на Майдані. Ті події стали моїм бойовим хрещенням.

У 2004 році я ще багато чого не розуміла. Думала: ми всі маємо бути за Ющенка, за правду. Одного дня мене відправили на пресконференцію Януковича, я одягла помаранчевий шалик, зайшла туди. У Ганни Герман обличчя почало ходити ходором, а я сиділа і просто щиро їй усміхалася, раділа, що я її злю. Зараз я такого ніколи не зробила б, тому що розумію, що для журналіста це неправильно — показувати свою позицію. Повертаюся я після зйомки на канал, зустрічаю Віталія Докаленка (колишній генеральний директор телеканалу ТОНІС. — Ред.). А він регоче, мовляв, ну ти, Христя, видала!

Фото з архіву Христини Коціри

— Як йшло твоє навчання, якщо ти одразу почала працювати на ТОНІСі?

— Я вчилась у другу зміну. Спочатку я ще, звісно, старалася відвідувати пари, але потім почала ходити вибірково. Вчилася, як, у принципі, всі вчаться в Інституті журналістики: якщо ти з другого курсу не пішов працювати, то вважай, що журналіста з тебе не буде.



Розкажи, як і чому ти прийшла у програму «За вікнами» на СТБ.

— Ми (Богдан Кутєпов, Юрій Карашівський і я) трохи попрацювали в новинах і вирішили, що вже достатньо круті, щоби створювати власний проєкт. Ще на ТОНІСі ми створили проєкт журналістських розслідувань «ПрАвокація». Десь рік ми його робили, а потім на СТБ прийшов Володимир Бородянський (голова правління СТБ у 2004–2018 роках. — Ред.). На каналі почали готувати проєкт журналістських розслідувань, за який відповідав Антон Степюк. Антон покликав Бодю, а заодно й мене. Це був 2006 чи 2007 рік.

— Ви самі вигадали формат «ПрАвокації» чи придивлялися до інших програм у жанрі журналістських розслідувань?

—Тоді ще не було журналістських розслідувань як таких. Ми взяли формат просто з голови: хотіли провокувати, вживатися в різні ролі. Ми робили матеріал про вуличних жебраків, і я сиділа в метро з лялькою, а оператор мене знімав збоку, спостерігав за реакцією перехожих. Якщо зараз передивитися ті матеріали, воно виглядатиме трохи по-дитячому, зараз би ніхто не випустив таке в ефір великого національного телеканалу. Але Женя Батаєва (колишня голова правління телеканалу ТОНІС. — Ред.) чомусь дуже в нас вірила і дозволяла все.

На ТОНІСі виходив телемагазин. І ось приходить лист від дядька із Сумської області, який пише: мовляв, що ж ви робите, я грав і програв через вас і ваш телемагазин три пенсії. Ми вирішуємо робити про це матеріал, записуємо коментар юристів ТОНІСа, їдемо до дядька. Якраз у цей момент міняється керівництво ТОНІСа, приходить Микола Княжицький (колишній голова правління телеканалу ТОНІС. — Ред.), виходить наша програма. І Княжицький нам каже: «Ви що, з глузду з’їхали? На ТОНІСі вийшла програма про те, як ТОНІС обдурює людей. Це як?». І тут Бодя каже: «Це ж круто! Це означає, що на каналі є свобода слова!»

— Чого ти навчилася під час роботи в проєкті «За вікнами»? Чим запам’ятався той період?

— Це був період, коли я справді  навчилася багатьох речей. Але я була на межі психічного зриву, було дуже складно працювати. Бородянський — трудоголік і він вимагав такого ж трудоголізму від усіх. І контролював усе. Я, чесно кажучи, не розуміла, для чого там були редактори, випускові, бо всім керував Бородянський. Наприклад, ми зробили матеріал, повністю підготували його до ефіру, потім летючка у Бородянського. Він дивиться і каже: «Это говно. Ты вообще никто, ты ничего не умеешь! Надо переделывать все!» Таке він усім нам казав. Звісно, що після всіх його правок та виконання всіх його вимог матеріал ставав кращим, але процес був реально виснажливим. Ми почали потроху виступати на цих летючках у Бородянського, в результаті він сказав, що надалі летючки будуть проводитись без журналістів, а лише з редакторами… У роботі доводилося орієнтуватися на смаки Бородянського, обирати теми, які йому могли потенційно сподобатися. Так тривало трохи більше року. Потім був скандал, і Бородянський звільнив Бодю. Це було за місяць до нашого весілля. Я теж звільнилася з СТБ і перейшла працювати на ICTV в редакцію «Фактів тижня з Оксаною Соколовою».

Оксана Соколова теж усе контролює, як Бородянський?

— Так, вона багато що контролює. Вона не з тих ведучих, які прийшли на все готове, покрасувалися в кадрі й пішли. Ні, Оксана Соколова — страшний трудоголік, усі головні рішення в програмі ухвалює вона, і якщо щось іде не так, це також її відповідальність. Але вона не настільки диктаторка, як Бородянський.

На ICTV мені було легко після СТБ. Я наче знову народилася. Пригадую, як я робила свій перший сюжет для «Фактів тижня». Я знайшла інформацію, що в Криму вчитель історії викладає дітям, що немає ніякої України та українського народу. В редакції мені сказали: «Лети в Крим». Ми з оператором полетіли, відзняли цю історію і ще декілька інших. Я приїхала, написала, змонтувала — і воно пішло в ефір. Для мене це був шок після досвіду роботи з Бородянським, який доколупувався до кожного кадру. А тут мені одразу сказали, що я зробила крутий сюжет. У мене просто крила виросли!

— Чи довелося тобі під час роботи на ICTV стикатися з джинсою?

Коли в PinchukArtCentre відкривалася нова виставка, ми завжди робили сюжет, це правда. Звісно, якби ми працювали на «1+1», то ніхто б із такою регулярністю не робив у тижневик матеріалів про відкриття виставок. Але чогось брудного в нас не було. Якщо треба було зробити щось політичне, в нас був для цього один журналіст, який без проблем та претензій це робив і начитував. Зараз бачу, один журналіст із ICTV шукає тих, хто їздив на зустріч із Папою Римським двадцять років тому. І я розумію, що це буде сюжет не про цю зустріч, а про те, що Кучма молодець, бо організував приїзд Папи до Києва. Люди, які працюють на ICTV, знають, що інколи треба робити матеріал про «дєдушку», щоб йому було приємно, і про якісь гуманітарні ініціативи Пінчука. Причому в таких сюжетах, як правило, Пінчук є лише на кількох перебивках, є його короткий синхрон, його не треба показувати з усіх боків. Якось була смішна історія: Пінчук проводив чергову церемонію вручення премії «Гордість країни». Туди приїхали окремо «Факти», «Факти тижня» і ще хтось з ICTV. Ми підходимо до Пінчука брати коментар із трьома мікрофонами від ICTV — він аж запротестував, мовляв, це вже занадто. (Сміється.)

— Як довго ти працювала на ICTV?

— З 2008 року до 2011-го, коли народилася Ніна, і я пішла в декрет. За два роки Оксана Соколова запропонувала мені співпрацю, я якийсь час побула редакторкою. Після цього мені запропонували стати другою редакторкою на «Фактах тижня». Це була інша відповідальність, інші завдання. Мені не дуже подобається офісна робота. Вичитувати чужі тексти, контролювати роботу журналістів, виконувати інші редакторські обов’язки — це не зовсім моє. Так що не скажу, що я мучилась, але й задоволення від офісної роботи не отримувала. Мені все-таки хочеться нових вражень, зустрічей із людьми. Край цьому всьому поклало народження другої дитини. Потім я зрозуміла, що не дивлюсь телевізор, і мені не хочеться вертатися на телебачення.

— Це легко сказати «Я не хочу вертатися на телебачення», а насправді в твоїй душі, напевно, відбувались серйозні тектонічні процеси?

— О, так. Спочатку було виправдання: я сиджу в декреті з дитиною. На великих каналах усе-таки непогані зарплати, медична страховка, інші приємні бонуси, від усього цього непросто відмовитись. Але я думала: ну як я знову піду, я не хочу, мені так набридло вже оце «кор за кадром — синхрон — інтершум». Я почала себе довбати, що витратила купу років на непотріб, що жодних значних успіхів на телебаченні в мене не було, що я не стала Опрою Вінфрі.

Мені допоміг один випадок. Я не розуміла, куди мені рухатися, до кінця декрету залишалося три місяці, і я думала, що все-таки буду вертатися на телебачення, бо що ж іще робити… Читаю я стрічку фейсбука і бачу пост головреда «Бабеля» Жені Спіріна, де він жаліється, що в українській журналістиці мало людей пишуть класні репортажі. І дає посилання на приклад такого матеріалу. Не пам’ятаю імені автора, але це був репортаж про ченця, який став чемпіоном світу з армреслінгу. Читаю цей репортаж і розумію: «От воно! Ось що я хочу робити!». Я такі тексти ніколи не писала, бо телевізійні тексти мають свою специфіку, але захотіла навчитися.

Фото з архіву Христини Коціри

Згодом я побачила знов на фейсбуку оголошення Каті Бабкіної, яка набирала людей на курс «Звичка писати». Я ніколи не була на жодних курсах, не дуже в них вірю, а тут подумала: зроблю собі подарунок на день народження, запишуся на курс Каті. Я негайно оплатила цей курс, бо знала, що можу завтра передумати. Курс виявився практичним, я старанно виконувала всі домашні завдання, довелося багато писати. Я зробила відкриття, що можу писати художні тексти, зокрема оповідання. Потім побачила конкурс оповідань Open World, відправила своє туди — і серед 580 оповідань моє зайняло перше місце. І тоді я зрозуміла, куди мені рухатися далі.

Катя говорила про ази, які, в принципі, вчать у школі. Але я чомусь ніколи про них не думала, я просто сідала і писала текст, наприклад, сюжету. Я зрозуміла, що це було помилкою, що треба перед тим, як писати, розуміти мету тексту, його основну ідею.

— Ти могла би дати пораду тим журналістам, які зараз також думають над тим, щоб, можливо, піти з професії? Як досягнути успіху в пошуках себе?

— Шлях знаходиться, коли ти його відпускаєш. Коли ти про нього весь час думаєш і страждаєш, що не можеш знайти, нічого не вийде. А коли ти попускаєшся й кажеш собі: «Якось воно буде», тоді воно тебе знаходить. Раціональній людині, як я, це зробити непросто. І не треба боятися фрилансу. Варто зробити один хороший матеріал — і тебе можуть помітити і запропонувати співпрацю. Так сталося зі мною. Я запропонувала «Громадському» свій репортаж про Ванду Горчинську (він отримав цьогорічну «Честь професії»), вони його взяли, а потім до мене звернулася редакторка журналу «Локальна історія» і запропонувала співпрацю. Також мені написала головна редакторка Reporters Марічка Паплаускайте і теж запропонувала їм писати.

— Розкажи, за що ти так полюбила «Локальну історію».

— А куди ще я буду писати про дисидентів? Яке ще видання матиме постійний запит на таку тему? Або на портретні репортажі, наприклад. Ринок не зацікавлений у таких матеріалах, тому що маса читачів не зацікавлена в них, вона хоче читати про Олега Винника, а не про Миколу Матусевича (український дисидент, член-засновник Української Гельсінської групи. — Ред.).

Зараз я регулярно співпрацюю з «Локальною історією». І вони мені пропонують теми, і я їм. Ми робимо проєкт про дисидентів, він уже, наскільки я розумію, на завершальному етапі. Це іміджевий проєкт, не знаю, чи дивляться вони на цифри.

— А ти дивишся на цифри?

— Коли вийшов матеріал про «Домовину», на фейсбуку «Громадського» коротесенький ролик за мотивами тексту набрав 960 тисяч переглядів, а сам текст — 17 тисяч. Не зіставні цифри.

— Розкажи детальніше про свою роботу над репортажем, який журі цьогорічного конкурсу «Честь професії» назвало найкращим.

— Пані Горчинська живе в сусідньому з моїми батьками містечку. Я знала про неї й давно хотіла про неї написати. Зв’язалась із її дочкою через фейсбук, домовилася про зустріч. Попросила Бодю поїхати зі мною і познімати. Ми писали розмову з «Домовиною» три години. Встановити з нею контакт було непросто. Коли ми приїхали до неї, вона сиділа на лавочці під своїм будинком. Я її питаю: «Будемо тут говорити?». А вона каже: «Ні-ні, ще хтось щось почує. Зараз часи непевні». У розмові вона кілька разів казала: «Я ж не знаю, що ви за люди», боялася нам довіряти. А після інтерв’ю, розповідав мені потім її онук, ще довго сумнівалася, чи не сказала чогось зайвого. Я з нею говорила так, як говорила зі своєю бабцею, це допомогло мені увійти в довіру. З такими людьми треба вміти слухати.

Й написати цю історію мені було складно. Я не розуміла, як краще викласти те, що я почула від пані Ванди: як інтерв’ю, від першої особи чи ще якось. Врешті-решт я вирішила написати це в документальному стилі, з купою деталей.

Бодя сказав, що подаватися на конкурс у цьому році немає сенсу, бо два попередні роки він уже отримував «Честь професії». І третій раз поспіль журі не зможе обрати матеріал, у якому один із авторів — Кутєпов. А ще сказав, що зараз актуальна тема — коронавірус, і виграє репортаж, який стосується саме цієї теми. Репортаж вийшов на «Громадському», і «Громадське» вирішило подати його на «Честь професії». Бодя про це дізнався і порекомендував мені податися на конкурс, не чекаючи, поки це зробить «Громадське». В день церемонії нагородження «Честі професії» ми поверталися з відпочинку. Нас привітав Данило Мокрик. Спочатку ми думали, що він нас вітає з днем народження нашої доньки Ніни (це якраз 25 травня), але потім з’ясувалося, що йшлося про перемогу на «Честі професії».

— Дай кілька порад, як написати художній репортаж.

— Насамперед потрібна тема. Цікаві особистості зі складними долями — це завжди виграшна тема. Можна шукати історії. Кожен випуск друкованої «Локальної історії» тематичний. Вони мені сказали: у нас буде тематичний випуск про транспорт, поїдь у Козятин і зроби про нього як про транспортний вузол матеріал. Знову ж таки, я завжди стараюся все будувати на людях. Так, вокзал там красивий. Ще колись туди приїжджав російський імператор. Я починаю пошуки історій і з’ясовую, що є в Козятині дядько, який організував музей залізничних експонатів. Ще дізнаюся, що його батьки були провідниками, а сам він усе життя пропрацював на залізниці, а зараз там само працюють його сини. І я зрозуміла: ось герой мого майбутнього матеріалу. Якщо маєш цікавого героя, можна й Козятин прив’язати, і історії з імператором, і ще багато іншого.

Щодо тексту: потрібні деталі, якнайбільше. Я прочитала книжку Марічки Паплаускайте «Бог дивовижних людей та інших грішників» та збірку репортажів польського журналіста Яцека Гуго-Бадера «Біла гарячка». Обидві книжки варті уваги тих, хто хоче писати класні репортажі.

— А що ти думаєш про нещодавній «перформанс» Боді «Я не хочу ставати ФОПом»?

— Можливо, Бодя вже хотів піти із «Громадського», але не зізнавався навіть собі у цьому. В нього були складні останні пів року. Ще пара тижнів — і він би впав у жорсткий депресняк. Він любить рух, зустрічі з новими людьми, але останні місяці монтував один проєкт для «Громадського» і був прив’язаний до офісу. Ну, і, як це часто буває, були постійні правки, а він так не звик. Він звик зробити зусилля, видати матеріал — і отримати фідбек аудиторії. А тут він витрачає купу часу на навороти, а виявляється, що замовнику це не потрібно, він хоче простіший монтаж. І Бодя задовбався, я бачила, що він на порозі депресії. Спочатку він готувався до оформлення ФОПом. А потім я відкриваю фейсбук і бачу: «Я не буду ФОПом».

— Розкажи про новий проєкт Богдана, до якого ти також долучишся.

— Хоч ми вже давно не співпрацювали з Богданом, я — перша людина, яка бачила його відео і казала: «Ні, Бодю, це погано, тут перероби». І так само він перший, якщо в нього є час, читає мої тексти. І, до речі, багато править, він хороший редактор і літературний редактор, має круте відчуття мови. Але в нього це читання займає багато часу. Буває, він мені каже, що сяде читати зранку; вже вечір, а він іще не сів.

Ми вирішили, що новий проєкт буде про людей. Я буду допомагати йому підшуковувати героїв. Тобто когось ти, звісно, зустрінеш по дорозі, але якщо ти їдеш, скажімо, в Чернігівську область, то все-таки треба мати контакти кількох цікавих персонажів. У полі працювати не планую, але, може, колись і поїду з ним у відрядження і зроблю окремо текстовий матеріал для тієї ж «Локальної історії». Остаточний вигляд формату ще в процесі, ми собі щось напланували, а як воно в результаті вийде, я не знаю. Бодя завжди каже: «Я — спонтаніст». Він не пише сценаріїв, не домовляється наперед із людьми.

Про назву ще думаємо, але замовники, які будуть це фінансувати, хочуть свою назву. Вони хочуть просувати не лише сам продукт, але й себе як спонсорів проєкту. Взагалі цей проєкт — щасливий випадок, який дає можливість і Боді, й мені робити ті речі, які ми любимо.

Смішно, як діти переживають, що тато звільнився з «Громадського». Мирон особливо переживає, бо там в офісі стоїть апарат, в якому можна купити чіпси. Я своїм дітям чіпси ніколи не купляю, але коли вони приїжджають на «Громадське», то їм можна. У мене теж є переживання у зв’язку зі звільненням Боді, бо й для мене «Громадське» — як дитина, перша чи третя, я не знаю. Ми прокидалися з «Громадським», засинали з «Громадським». Він про це не говорить, але мені здається, що для нього це теж складно. Це — як піти з сім’ї, як розлучення.

— Ти працюєш над романом?

— Я вже його написала й віддала на конкурс «Коронація слова». В серпні мають бути результати. Я не дуже сподіваюсь на перемогу. Нікому не давала читати, лише одній своїй подружці, і вона вказала мені на декілька моментів, які треба виправити. Я написала оповідання, яке взяло перше місце на конкурсі оповідань, і вирішила, що можна з нього зробити роман. Так і сталося. Але я не маю в планах ходити по видавництвах і пропонувати надрукувати свій роман, мені це нецікаво. Хочу подивитися, який буде результат на «Коронації слова».

— Назви три книжки, які би ти радила прочитати всім журналістам під час відпустки.

— У мене на першому місці — книжки Фредріка Бакмана. Не можу сказати, що вони будуть корисні саме журналістам, вони написані для всіх. Друга книжка — про Голокост, «Я звинувачую Аушвіц. Родинні історії» Міколая Гринберга. Читаючи цю книжку, я б радила подивитися, як людина спілкується з героями. Автор — не журналіст, а фотограф-письменник, він глибоко занурений у тему: його батьки теж пройшли Голокост. Його стиль спілкування з людьми мені дуже подобається. Він не демонструє свою ерудованість, а ставить прості запитання на кшталт «Як ви себе почуваєте?» і у відповідь отримує глибоку розмову: герой відкривається.

А третя книжка — «Кафе на краю світу», маленька, простенька, але вона дала мені багато розуміння, як жити. Був момент, коли я думала, що віддам меншу дитину у приватний садок і почну більше писати. Ця книжка змусила мене по-іншому поглянути на цей намір: виявилося, що я буду більше працювати, щоб оплатити сину садок, водночас ми не будемо проводити час разом. Я нікуди не дінусь від того, що я — мама двох дітей, які все ще потребують моєї уваги й часу. Я буду писати по ночах — і можу так довести себе до психологічного зриву, після чого мені знадобиться психотерапевт, якого теж треба оплачувати, тож треба буде ще більше працювати. А для чого це все? Я роблю не так багато матеріалів, два-три на місяць, але в кожен вкладаю душу. Хочу почати співпрацювати з Reporters, це ще один-два матеріали на місяць.

— Чого б ти хотіла досягнути у найближчі п’ять років у професійному сенсі?

— Мені б хотілося, щоб мені не набридло. І щоб у мене була змога писати, тобто щоб і далі були видання, яким цікаві люди. Мені хочеться писати про дисидентів, про політв’язнів, максимально написати про всіх, хто ще живий. Ці люди цікаві мені особисто. Проблема нашого суспільства — в тому, що ми їх не знаємо. Не можемо будувати наше майбутнє, бо нам немає на що спертися.

Я от нещодавно їду в Ірпінь. Сказали зробити матеріал про Ірпінь як письменницьку Мекку. Я їду туди — виявляється, там є музей Григорія Кочура, який знав 31 мову, відсидів десять років у Гулагу і п’ять років на засланні. Я думаю: чого про нього фільм не зняти, чому досі ніхто сценарій не написав? Чому про нього немає матеріалів у ЗМІ? Я розумію, що мій матеріал про нього прочитає якась тисяча людей. Нехай і тисяча, але для них теж треба писати.

Фото — Максим Поліщук

Теги по теме
Суспільство
Поделиться
Поделиться сюжетом
Источник материала
Упоминаемые персоны
ЗМІ розкрили деталі про плани росіян захопити Харків і Суми в червні 2024 року
24tv
2024-11-22T18:51:41Z
Передавали ворогу дані про техніку ЗСУ та вербували нових агентів - заґратовано двох українок
InternetUA
2024-11-22T18:37:22Z
В одній з областей вночі можуть бути коливання напруги й екстрені відключення
24tv
2024-11-22T18:36:21Z
Поблизу Вугледара окупанти розстріляли п’ятьох полонених захисників
ГЛАВКОМ NET
2024-11-22T18:30:49Z
Потужна негода насувається на Україну: у яких регіонах оголосили штормове попередження
GlavRed
2024-11-22T18:27:43Z
Росіян заманили в пастку: у Малі розгромили колону бойовиків із ПВК Вагнера
GlavRed
2024-11-22T18:27:33Z
Переселенці з Донеччини відкрили реабілітаційний центр та допомагають військовим
24tv
2024-11-22T18:15:16Z
Негода накриє Київ та області: коли й чого саме чекати
24tv
2024-11-22T18:06:58Z
Майор ЗСУ сказав, чи зможуть росіяни захопити три важливі міста на Донеччині до кінця року
24tv
2024-11-22T17:57:51Z
Після погроз Путіна про ядерний удар: чоловік придбав бункер за шалені кошти
Фокус
2024-11-22T19:21:46Z
Зеленський заявив, що інформація про загрозу ударів — не дозвіл на вихідний
Комсомольская правда
2024-11-22T19:21:01Z
Робота над Планом стійкості має завершитися у грудні - радник Президента
УкраинФорм
2024-11-22T19:18:18Z
Виявлено нові багатства. Прокуратура готує Крупі нове завдання
ГЛАВКОМ NET
2024-11-22T19:15:38Z
Зеленський позбавив зрадників держнагород, Україна отримає $4,8 млрд. Головне за 22 листопада
ГЛАВКОМ NET
2024-11-22T19:06:21Z
У США вважають, що китайські хакери вже готуються до війни
Европейская правда
2024-11-22T19:05:22Z
Прем’єр Британії відповів московському послу: Ми не у стані війни з Росією
Европейская правда
2024-11-22T19:04:53Z
«Як ми придумали Помаранчеву революцію». Яскраві спомини польових командирів Майдану
ГЛАВКОМ NET
2024-11-22T19:03:49Z
Путін брязкає ядерною зброєю: реакція світових ЗМІ на удар ракетою «Орєшнік» по Дніпру
ГЛАВКОМ NET
2024-11-22T19:03:24Z
Для справжніх поціновувачів розкоші: як правильно обрати вигнутий диван для вітальні
24tv
2024-11-22T19:06:02Z
У Києві презентували реєстр Музейного фонду України
УкраинФорм
2024-11-22T18:58:22Z
"Для чого все це": солістка А-студіо жорстко видала свою позицію і вилаяла колег за мовчання
GlavRed
2024-11-22T18:58:18Z
Володимир Остапчук подарував 24-річній дружині розкішне елітне авто
TSN
2024-11-22T17:36:06Z
Роббі Вільямс представив саундтрек до фільму про себе «Роббі Вільямс: Better Man»
Вива
2024-11-22T17:27:20Z
Без них не обійтися: 5 трендових пар взуття на зимовий сезон
24tv
2024-11-22T17:27:00Z
«Обличчя сміливості»: фотовиставка, яка відкрила історії жінок-захисниць і волонтерок
Вива
2024-11-22T17:21:39Z
Ірина Білик розповіла, який вчинок у 16 років змінив її життя
ГЛАВКОМ NET
2024-11-22T17:21:12Z
Katya Chilly коротко підстриглася і порушила табу, якого дотримувалася 22 роки: "У мене була криза"
TSN
2024-11-22T17:06:36Z
Як приготувати смачний, насичений вітамінами гарбузовий сік
TSN
2024-11-22T19:06:41Z
Пневмонія стане невиліковною за 10 років? Ляшко пояснив, як запобігти цьому
ГЛАВКОМ NET
2024-11-22T15:51:10Z
Що з чинними документами по МСЕК: у МОЗ пояснили, кому і коли треба йти на повторний огляд
Украина Криминальная
2024-11-22T15:48:23Z
Дослідження показало, що аспірин та інші ліки можуть підвищувати ризик розвитку деменції
Portaltele
2024-11-22T14:34:02Z
Навіть ТЦК не зацікавлять: з якими проблемами не мобілізують
Знай
2024-11-22T14:30:24Z
Чи потрібно чистити печериці перед приготуванням: господині будуть здивовані
GlavRed
2024-11-22T12:25:33Z
Чому лікарі кажуть, що настільний теніс зменшує стрес, ба й загалом корисний для здоров'я
24tv
2024-11-22T12:14:26Z
Пошкоджений "Охматдит" відновлює прийом маленьких пацієнтів
Khreschatyk
2024-11-22T12:09:47Z
Що таке стокгольмський синдром та як він проявляється
24tv
2024-11-22T12:04:22Z
Лупашко: Колос нам створював багато труднощів, але ми впоралися з цим
Football.ua
2024-11-22T19:16:58Z
Карпати — Колос 1:0 Відео гола та огляд матчу УПЛ
Football.ua
2024-11-22T18:59:24Z
Зірку UFC визнали винним у згвалтуванні: деталі вироку
24tv
2024-11-22T18:51:31Z
«Карпати» обіграли «Колос» на старті 14-го туру футбольної Прем'єр-ліги України
УкраинФорм
2024-11-22T18:03:31Z
Гол-красень Бруніньйо допоміг Карпатам здобути важливу перемогу над Колосом
24tv
2024-11-22T17:57:17Z
Карпати мінімально обіграли Колос
Football.ua
2024-11-22T17:55:25Z
АПЛ: розклад і результати матчів 12-го туру чемпіонату Англії з футболу, турнірна таблиця
TSN
2024-11-22T17:36:19Z
Полтавський клуб пояснив, що один із волейболістів втік з України, бо йому тут холодно
Комсомольская правда
2024-11-22T17:08:55Z
Гранд італійського футболу зацікавився Луніним: що відомо
24tv
2024-11-22T17:00:42Z
Ryanair та інші лоукостери отримали штраф за стягнення плати за ручну поклажу
360ua.news
2024-11-22T19:21:15Z
Ціни на житло: які квартири в Україні дорожчають швидше
Хвиля
2024-11-22T19:09:06Z
Галущенко зустрівся у Відні з представником Китаю при МАГАТЕ
УкраинФорм
2024-11-22T18:55:54Z
Польські фермери оголосили про новий страйк перед пунктом пропуску на кордоні
ZN UA
2024-11-22T18:52:16Z
Бюджет-2025: скільки грошей витратять на оборону, пенсії та зарплати
TSN
2024-11-22T18:48:10Z
Українці в жовтні отримали понад ₴119 мільйонів кешбеку
УкраинФорм
2024-11-22T18:37:06Z
Зміни в правилах обміну валюти: заначка може перетворитися на розчарування
Знай
2024-11-22T18:36:29Z
Що буде з відключенням світла в Україні: яка ситуація на Південноукраїнській АЕС
TSN
2024-11-22T18:36:03Z
Санкції працюють: У Росії зупинився єдиний завод з виробництва обладнання для LNG-фабрик
InternetUA
2024-11-22T18:31:47Z
Бронювання під час мобілізації: чи достатньо лише електронного документа
TSN
2024-11-22T19:21:14Z
«Курська операція триватиме до…». Командування ЗСУ повідомило про свої плани
ГЛАВКОМ NET
2024-11-22T19:18:21Z
Встановлять огорожі: кого не впускатимуть на територію школи
24tv
2024-11-22T19:18:19Z
Частину північнокорейських військових перекинули у прикордоння Бєлгородської області - ЦПД
УкраинФорм
2024-11-22T19:10:40Z
Система ППО NASAMS від Канади вже в Україні - міністр оборони
УкраинФорм
2024-11-22T19:06:37Z
ЗСУ переведуть на систему “корпус-бригада” – ЗМІ
1News
2024-11-22T19:06:22Z
Про що говорили в етері спільного телемарафону 19 листопада 2024 року
Детектор М
2024-11-22T19:05:12Z
Українці можуть подати заяву на субсидію без черги: покрокова інструкція
Политека
2024-11-22T19:00:49Z
Дивні та лякаючі: двох ШІ-репортерів "звільнили" через невдоволення глядачів
Фокус
2024-11-22T18:51:41Z
Не пощастить: для яких знаків зодіаку осінь закінчиться неприємними новинами
24tv
2024-11-22T19:06:08Z
Автентичний рецепт для домашнього затишку: готуємо тисменицьку начинку
24tv
2024-11-22T18:15:14Z
Як повторно використовувати картонні коробки, щоб захистити свої рослини взимку
24tv
2024-11-22T17:51:37Z
Ідеальне місце для грошового дерева: тільки тут принесе успіх та багатство
24tv
2024-11-22T17:42:23Z
10 цікавих ідей подарунків на Новий рік 2025: підійдуть для батьків та друзів
GlavRed
2024-11-22T17:27:39Z
Є речі, які взагалі не варто там класти: що можна поставити на журнальний столик у вітальні
24tv
2024-11-22T16:54:16Z
Чому не варто ділитися своїми проблемами із друзями: мудрець все пояснив
TSN
2024-11-22T16:06:06Z
Не впізнаєте свій чайник: як його очистити лимонною кислотою
24tv
2024-11-22T15:39:48Z
Що покласти у ящик з буряком: коренеплід пролежить всю зиму і буде смачним до весни
TSN
2024-11-22T15:36:27Z
Росіяни атакували Суми "Шахедами" з новим зарядом, щоб вбити якомога більше людей: нові подробиці
TSN
2024-11-22T19:21:11Z
Засуджено киянку, яка вбила кота, викинувши його з 8-го поверху
Украина Криминальная
2024-11-22T18:21:03Z
У Сербії заарештували 11 осіб, причетних до обвалення даху на вокзалі
УкраинФорм
2024-11-22T18:15:52Z
У Дніпровському районі столиці прогримів вибух, загинув чоловік
ГЛАВКОМ NET
2024-11-22T18:15:49Z
Південь Туреччини накрили зливи - із затопленого готелю врятували понад 400 туристів
УкраинФорм
2024-11-22T17:57:22Z
У Франції пограбували музей на 7 млн євро
Европейская правда
2024-11-22T17:36:58Z
За чоловіка голови МСЕК Хмельниччини, який позував із горою доларів, взялася поліція
ГЛАВКОМ NET
2024-11-22T17:36:53Z
Жінка стала жертвою інтернет-шахраїв, втративши понад 100 тисяч гривень
InternetUA
2024-11-22T17:28:13Z
Аль-Каїда в Малі заявила про напад на вагнерівців
1News
2024-11-22T17:18:40Z
Перше детальне зображення загибелі зірки за межами Чумацького Шляху — у 2000 разів більшої за Сонце, за 160 000 світлових років
ITC
2024-11-22T18:46:36Z
Поспішіть з апгрейдом: Nvidia попередила про дефіцит ігрових відеокарт
InternetUA
2024-11-22T18:43:26Z
Apple починає продавати оновлений iPad 10
Portaltele
2024-11-22T18:34:28Z
Чому не варто користуватися сушаркою для рук: відповідь здивує багатьох
GlavRed
2024-11-22T18:27:24Z
1 рік та 1000 кілометрів: канадець створив мультик з чоловічком за допомогою GPS-трекера
Фокус
2024-11-22T18:15:03Z
TSMC почне випускати 1,6-нм чіпи через два роки
Portaltele
2024-11-22T17:34:01Z
Квантова технологія перетворює тепло на електрику за допомогою світла: ефективність 60%
Фокус
2024-11-22T17:22:47Z
Google вирішить найбільш дратівливу проблему Android під час перенесення даних між пристроями
24tv
2024-11-22T17:06:44Z
Представлено конкурента iPhone 16 і Samsung S25: у цього смартфона буде камера-"невидимка"
InternetUA
2024-11-22T17:01:29Z
Стартувало виробництво Mercedes-Benz eActros 600
AutoCentre
2024-11-22T19:04:37Z
Вчені знайшли спосіб заряджати акумулятори електрокарів лише за 15 хвилин
24tv
2024-11-22T18:22:34Z
Ford подав до суду за модернізацію нових Bronco
AutoCentre
2024-11-22T18:03:04Z
"Тести будуть позитивні": пілоти "Формули 1" у Лас-Вегасі поскаржились на марихуану
Фокус
2024-11-22T17:12:25Z
Tata Daewoo презентувала електровантажівку із запасом ходу 480 км
AutoCentre
2024-11-22T17:07:34Z
Брутальний і потужний: презентовано новий позашляховий кросовер Honda
Фокус
2024-11-22T17:06:38Z
Hyundai та GM налагодять спільний випуск пікапів
AutoCentre
2024-11-22T16:37:56Z
В Україні виготовили партію сміттєвозів на шасі JAC N120
AutoCentre
2024-11-22T16:37:51Z
Що означають кольорові крапки та лінії на шинах: водіям назвали важливий нюанс
GlavRed
2024-11-22T16:27:22Z