Куди нас веде заборона сайтів і боротьба з неблагонадійними користувачами мережі

Рада національної безпеки і оборони, яка останнім часом є чи не головним нюсмейкером в Україні, заявила про створення нового механізму блокування сайтів. А точніше – реєстру заборонених сайтів.

І хоча деякі експерти, проводячи паралелі з російським Роскомнадзором, вже побачили в цьому Укркомнадзор, саме по собі блокування джерел інформації – це не обов’язково "російський підхід". Можна згадати відповідні заходи в YouTube, Fаcebook. Та чого ж там, можна згадати блокування Twitter-акаунту Трампа під час президентських виборів. І також можна (і варто) згадати статтю 15 Конституції України, за якою "цензура заборонена".

Захищаючись від Росії такими методами, у нас завжди створюються ризики, що ми самі перетворимось на Росію

З приводу останнього зазначу, що ризики для інформаційного простору України наразі настільки величезні, що без його захисту може скластись так, що у нас не те, що 15 стаття, у нас навіть Конституція України перестане діяти. А почнуть діяти Укази президента Російської Федерації.

Тож, з одного боку, сайти в Україні блокуються не вперше. Ще у 2017 році Указом президента було заблоковано російські соціальні мережі та низку пропагандистських російських та проросійських сайтів, які несли ідеї руського міра в маси. Тоді це здійснювалось санкційним шляхом і мало тимчасовий характер.Зараз, враховуючи створення реєстру та зростаючої суб’єктності РНБО, – все буде вирішуватись значно швидше, суб’єктивніше і назавжди. Прямо мрія популіста та досить зручно для тих, хто вірить у технологію простих кроків.

Просте блокування одних сайтів призведе до того, що будуть створюватись нові

З іншого боку, захищаючись від Росії такими методами, у нас завжди створюються ризики, що ми самі перетворимось на Росію. Так, з українською мовою і жовто-блакитним прапором за формою, але тоталітарно-авторитарною країною за змістом.

Що ж робити?

По-перше, попит породжує пропозицію. Просте блокування одних сайтів призведе до того, що будуть створюватись нові. Бо якщо є частина електорату, яка ностальгує за "совєтами", то їй треба десь читати інформацію. Якщо цю інформацію не створюватимемо ми, її створюватимуть наші вороги. Тобто, необхідно створення інформаційного контенту для цієї категорії, який, використовуючи ностальгію, пропагував би українські цінності, а не цінності руського міра. Спроби були, наприклад, телеканал "Дом". Але поки що він цієї місії реалізувати не зміг.

По-друге, розробити чіткі критерії, за якими сайт потрапляє у "чорний список". Без таких критеріїв ми вже мали спробу заборонити 426 українських сайтів. І без таких критерії ми завжди матимемо ризики, що заборонятимуться не лише сайти з проросійськими меседжами, але й ті, що дозволять собі критикувати рішення влади. Фактично – це може бути наступ на опозицію.

Жодна влада в Україні не досягла тотального контролю над ЗМІ, тому що для українців свобода – найголовніша цінність

Хто-хто, а нинішня влада знає, що інформаційна сфера визначає реальне життя навіть більше, ніж сама реальність. І те, як складно відповідати на чужі запити. Значно простіше самим утримувати на собі порядок денний. Тому завжди існуватиме спокуса заборонити опозиційний канал під приводом "розхитування державності".

І ще одне. Окремої уваги заслуговує думка секретаря РНБО України Олексія Данілова про заходи щодо окремих людей, які займаються в інтернеті "політичним брудом". Через те, що блокувати їх неможливо, влада буде боротись з такими людьми "різними процесами". Я приблизно уявляю, що таке "різні процеси" - це увесь спектр заходів. Питання в тому, що я не зовсім розумію, що таке "політичний бруд". Його немає в юридичній термінології, тому, знову ж таки, є ризики, що боротись будуть з усіма, хто "косо подивився". До того ж, робити це будуть усіма доступними методами.

Але не поспішайте перекладати на українську мову російську аналітику і меми про "статті за перепост". Річ у тім, що жодна влада в Україні не досягла тотального контролю над ЗМІ, тому що для українців свобода – найголовніша цінність. Звісно, в Україні можна намагатись пограти в "сильну руку" і "авторитаризм". Але, як доводить практика, ця гра призводить до зворотного – до революцій і усунення тих, хто хотів запровадити обмеження.

Богдан Петренко, перший заступник директора Українськогоінститутудослідженняекстремізму