Спокійна політика на 5 каналі

Два телеканали лідера «Європейської солідарності» та колишнього президента України Петра Порошенка — Прямий і 5 канал — часто узагальнюють, закидаючи їм піар та просування інтересів власника. Насправді ж не все так однозначно — принаймні, якщо говорити про токшоу. Головне політичне токшоу Прямого — «Ехо України» — регулярно постачає експертам моніторингу «Детектора медіа» приклади маніпуляцій, неконструктивних сварок та упередженості. Головним (і відкритим) захисником інтересів власника, що перевершує у відданості навіть однопартійців Петра Порошенка, в програмі є її ведучий Матвій Ганапольський. Натомість на 5 каналі у прямоефірному політичному токшоу «Велика політика», яке стартувало восени 2021 року, бачимо картину, ближчу до журналістських стандартів.

Ведуча програми — Анна Мірошниченко — раніше вела новини та підсумкову програму «Час. Підсумки тижня». Перед стартом програми вона зізнавалася, що хвилюється, адже роль модераторки політичної дискусії для неї нова, й навіть висловила сподівання, що «говіркі політики, які звикли скандалити у прямих ефірах, допоможуть емоційно тримати увагу». Що ж, у порівнянні з іншими токшоу скандалів на 5-му практично немає.

У «Великій політиці» обговорюють найбільш резонансні теми та події тижня: відкриття ринку землі, легалізацію грального бізнесу, взаємини президентів України та Сполучених Штатів Америки, прагнення України до НАТО, закон про приборкання олігархів та фінансування будівництва великих проєктів перед тридцятиріччям незалежності України в обхід процедури тендерних закупівель на Prozorro (закон №3509). Та чи то літня спека в червні зробила гостей спокійними, чи їх від самого початку налаштували на м’яку розмову, але навіть із цих суперечливих і дражливих тем представники різних таборів по-справжньому — до вимкнення мікрофонів, яке трапляється в інших токшоу чи не щовипуску, — не сварилися за місяць ні разу. Анна Мірошниченко впевнено і спокійно модерує розмову, кожен говорить тоді, коли йому дають слово… Але ж мусять бути бодай якісь підводні камені?

Що ж, приховані маніпуляції можна побачити в доборі гостей. Кричущого дисбалансу, як на каналі Медведчука, де у студії можуть бути самі проросійські гості або на одного «слугу народу» напосідаються десятеро з «Опозиційної платформи — За життя», тут немає. Однак представники «Європейської солідарності» все ж найчисленніші завсідники. У червні в програмі брали участь нардепи — Олексій Гончаренко, Іванна Климпуш-Цинцадзе, Володимир Ар’єв та Олег Синютка, депутат Київради від «Європейської солідарності» Леонід Ємець, колишній міністр інфраструктури та відкритий прибічник Порошенка Володимир Омелян, посол України у США у 2015–2019 роках Валерій Чалий, а також колишній нардеп від «Народного фронту» Андрій Тетерук, якого нечасто побачиш на політичних токшоу.

Баланс балансом, але 16 червня, коли в програмі обговорювали зустріч Джо Байдена та Володимира Путіна, а також євроатлантичні прагнення України, до студії не покликали нікого з політиків, хто міг би висловитися проти вступу до НАТО. Хоча в інших випусках представники проросійської опозиції були. І ще одне спостереження: критикують представники «Європейської солідарності» зазвичай президента, а частіше навіть не самого Зеленського, а його офіс; тим часом на адресу парламентської більшості та уряду критики набагато менше.

Склалося враження, що творцям програми важливо показати «Європейську солідарність» не єдиною, але все ж головною опозиційною силою в Україні. На противагу їй у студії завжди є представники влади: народні депутати від «Слуги народу» Олександр Ковальчук (двічі за місяць), Марина Бардіна, Євгенія Кравчук та Олексій Жмеренецький, а також перший заступник міністра аграрної політики Тарас Висоцький. Голова Верховної Ради Дмитро Разумков мав тривалий ексклюзивний виступ у студії щодо внесення до парламенту законопроєкту про олігархів. «Слуги народу» говорили про значущість законів, ухвалених за їхньої каденції, як-от про регулювання грального бізнесу, і критикували судову реформу 2016 року, ініційовану попередньою владою.

Інші парламентські партії на «Велику політику» теж запрошують. Зокрема протягом червня у студії побували Сергій Євтушок, Андрій Пузійчук, Іван Крулько та Михайло Цимбалюк. Зокрема депутат Пузійчук захищав Конституційний суд та його голову Олександра Тупицького від дій Зеленського, які назвав «знищенням судових інституцій». Від «Голосу» у студії побували тогочасний голова парламентської фракції Ярослав Железняк, нардепи Інна Совсун та Роман Костенко. Запрошували й представників «За майбутнє» — співголову партії Тараса Батенка та колишнього «слугу народу» Антона Полякова.

Представництво проросійської «Опозиційної платформи — За життя» було найменш чисельним: протягом місяця у студії побували нардепи Нестор Шуфрич і Микола Скорик. На «чужій» території вони почувалися досить упевнено й дозволяли собі маніпуляції, які можна почути в ефірах проросійських каналів. Наприклад, Шуфрич маніпулював інформацією про перебіг епідемії коронавірусної хвороби та порівнював смертність в Україні (2,3 % від загальної кількості хворих) із аналогічними показниками в Індії (1,3 %). Цього робити не варто через різну специфіку поширення хвороби та готовність медичної системи двох країн до епідемії. Після хайпової теми коронавірусної хвороби він висловив сумнів щодо законності санкцій, запроваджених Радою національної безпеки і оборони, проти людей, підозрюваних у контрабанді товарів через український кордон, та звинуватив владу в перерозподілі контрабандних схем на митниці на користь наближеного до Зеленського Іллі Павлюка. А далі вже за улюбленим сценарієм, посилаючись на моніторинг місії ООН про дотримання прав людини, про який «Детектор медіа» писав раніше, політик виступив зі звичною критикою закриття каналів групи Медведчука. Вишенькою на торті виступів Шуфрича став знайомий всім набір звинувачень на адресу екскерівника «Нафтогазу» Коболєва. На фоні Шуфрича тези Миколи Скорика про «зовнішнє управління» Україною виглядали навіть скромно.

Представництво парламентських партій у студії — це логічно, а ось позапарламентські гості здивували. Протягом місяця у студії двічі побували представники партії «Національний корпус»: заступник керівника штабу Владислав Соболевський та керівник київського осередку Сергій Тамарін. «Нацкорпус» — політична сила, яка часто з’являється в інформаційному просторі через вуличні акції, однак її підтримка серед виборців — близько 1 %. Є позапарламентські партії зі значно вищим рівнем підтримки. До того ж, представники «Нацкорпусу» висловлювались не на якісь особливо близькі цій партії теми, а навіть навпаки. Владислав Соболевський говорив про націоналізацію статків олігархів як засіб боротьби проти них. А Сергій Тамарін висував припущення, що «наслідки вакцини досі ще не вивчені» (невідомо, звідки правник за освітою Тамарін може це знати й чому так упевнено висловлюється на специфічну медичну тему), і пропонував тестувати її для цього на народних депутатах. Цікаво, що раніше на 5 каналі виступали з критикою ініціативи Міністерства внутрішніх справ вакцинувати нардепів вакциною Pfizer поза чергою.

Отже, хоча у студії представлені ніби й усі ключові (а також деякі маргінальні) політичні сили, «Європейська солідарність» виглядає й почувається у «Великій політиці» як перша серед рівних. При цьому не переступаючи меж пристойності, за якою можна було би прирівняти її до пропагандистських продуктів Прямого. Показники 5 каналу нижчі за показники Прямого, й піар-ефект для широкої аудиторії від виступу в ефірі такого каналу порівняно невеликий. Однак це зручний майданчик для озвучення та утвердження позиції партії власника, а запрошення в ефір потенційних політичних союзників — таких, як «Національний корпус», — може працювати як дружній жест. Існування ж програми, де в ефірі сусідять «слуги», порошенківці, тимошенківці, «Голос» і навіть трохи «ОПЗЖ», не перегризаючи одне одному горлянки — аргумент на користь Петра Порошенка в дискусії про його «олігархічний» вплив на медіа. (Ми ж пам’ятаємо, що в команді Порошенка вважають закон про деолігархізацію спрямованим особисто проти лідера «ЄС».) Аудиторія ж отримує свою вигоду — одне з небагатьох політичних токшоу на українському телебаченні, яке можна дивитися, періодично не стишуючи звуку.