Грюнвальдська битва 1410 р.: буковинський вимір

Днями виповнилося 611 років з того часу, як біля села Грюнвальд (тоді воно називалося Грюнфельд) у Східній Пруссії відбулася одна з найбільших битв доби Середньовіччя. У якій зійшлися об’єднані війська Польського королівства і Великого князівства Литовського та армія Тевтонського ордену. Союзники вщент розгромили хрестоносців і поклали край їхній експансії у Центрально-Східній Європі. Відповідну роль у цій визначній перемозі відіграли й вихідці з нашого краю. Про це йдеться у дописі, розміщеному на facebook-сторінці Чернівецького обласного краєзнавчого музею.

Відомо, що на рубежі XIV і XV ст. частина сучасної Чернівецької області під назвою «Шипинська земля» перебувала у складі Молдавського воєводства. Ця прикордонна територія часто була предметом спору між Польщею та Молдавією, що впливало на їхні відносини. Король Владислав ІІ, беручи до уваги прагнення молдавських господарів зберегти свою владу над спірною територією, нав’язував їм васальні стосунки. Часто останні набували стратегічного характеру, тому що передбачали участь господарського війська у воєнних конфліктах на боці Польського королівства. До них належала і так звана «Велика війна» 1409-1411 рр., головною подією якої стала Грюнвальдська битва.

Присутність допоміжного кінного загону «волохів», як тоді називали усіх вихідців з Молдавського воєводства у державах Центрально-Східної Європи, на театрі цієї війни фіксується уже з перших її місяців. Так, в одному рапорті великому магістру Тевтонського ордену, який датується 30 вересня 1409 р., повідомлялося, що на допомогу полякам до Мазовії прибуло «вісімсот волохів». Надісланий цей загін був господарем Олександром Добрим, який ще у Львові 6 жовтня 1407 р. склав повторну васальну присягу Владиславу ІІ. Згідно з нею він зобов’язувався королю «служити і допомагати на усіх його неприятелів».

Зрозуміло, що хрестоносці, які чітко зазначалися в грамоті серед ворогів короля, не могли складати винятку. Слід думати, що «волохи», на відміну від підрозділів з Галичини і Поділля, не встигли взяти участь в семиденних боях за Бидгощ, яку польське військо захопило вже 6 жовтня. Вже за два дні, 8 жовтня, було укладено орденсько-польське перемир’я терміном до заходу сонця 24 червня 1410 р.

Плануючи великий похід проти Тевтонського ордену влітку 1410 р., король і великий князь на переговорах у Бересті в грудні 1409 р. домовилися про час і місце зустрічі союзних військ на березі Вісли. Один зі шпигунів хрестоносців доносив 1 квітня 1410 р. в орденську столицю – Марієнбург, що поляки очікують на підхід іноземних військ, у тому числі «волохів». Сучасні дослідники припускають, що цей військовий загін було сформовано в Шипинській землі. Мабуть, у складі останнього перебували бояри на чолі зі старостою Хотьком Цецинським. Він здавна мав тісні зв’язки з галицькою і подільською шляхтою.

За думкою фахівців, під час битви під Грюнвальдом 15 липня загін із «вісімсот волохів» розташовувався, скоріше за все, на правому крилі союзних військових сил, яке очолював великий князь Вітовт. У загальному, за сучасними оцінками, польське військо нараховувало 51 хоругву (18–20 000 кінноти), а литовсько-руське – 40 хоругв (10 – 11 000 вершників). Їм протистояла 51 хоругва армії Тевтонського ордену чисельністю у 15–16 000 кінноти. Те, що «волохи» активно вступили у бій на початковому етапі цього великого бойового зіткнення, свідчить про їхнє відповідне озброєння і спорядження. Того слід припускати, що в цьому загоні, сформованому в Шипинській землі, були не тільки «стрільці», тобто комбатанти, озброєні луками, але й бійці з важчою зброєю. Про це також свідчать й відповідні мілітарні артефакти, виявлені археологами на території Чернівецької області.

У середньовічних битвах, як правило, головну роль відігравали важкоозброєні воїни. Захищені обладунком, ведучи контактний бій з ворожим рицарем з використанням списа, меча, сокири, булави та іншої ударної і січної зброї, саме такі бійці вирішували долю бойового зіткнення. Комбатанти, озброєні луками і арбалетами, мали в битвах переважно допоміжне значення. Грюнвальдська битва не була винятком у цьому зв'язку. Як добре відомо, вона завершилася повним розгромом армії хрестоносців, під час якого загинув великий магістр Ульріх фон Юнґінґен і майже усе командування Тевтонського ордену.

Важко сказати, через відсутність необхідних відомостей, чи брав участь кінний загін «волохів», після перемоги під Грюнвальдом, в облозі Марієнбурга. Дослідники вважають, що цю облогу провадили головним чином поляки і русини. Натомість литовці й татари добували провіант, нещадно грабуючи прусські села. У принципі, загін з Шипинської землі міг бути також задіяний в останніх акціях, принаймні, його легкоозброєна частина. Проте здобути добре укріплену столицю Тевтонського ордену так і не вдалося, того король наказав припинити облогу. Уже 24 вересня Владислав ІІ на чолі союзного війська перейшов прикордонну річку Дрвенцу і вступив на територію Польщі. Прусський похід було завершено й усім військам було дозволено повернутися в рідні краї.