На 10 відсотків високої літератури мають припадати 90 процентів масової - Мартин Якуб

"Поки з розпадом Союзу українці намагалися створювати якісь нові сенси, шукати їх в пост-модернізмі, та ж російська література писала про гопників, бандитів і ментів, і тим самим фактично заполонила і український літературний ринок", - вважає письменник Мартин Якуб. З цих же причин українська література не знана належно не лише за кордоном, а й серед українців. Однак покоління нинішніх 35-45-річних письменників, як виросли на межі епох, зараз творить нову і цікаву світові українську літературу. Про це Мартин Якуб розповів в інтерв'ю Gazeta.ua.Чому, на вашу думку, українська література тривалий час займала і досі займає доволі вузьку нішу попиту порівняно з тією ж російською та іншою зарубіжною літературою?Основною причиною, в якій я вбачаю трошки ваду української літератури, є те, що вона замкнута на собі. Сенси, які ми продукуємо, для людей за кордоном можуть бути чужі.Наприклад, мексиканський письменник Гільєрмо Арріага був сценаристом культової картини "Сука-любов". Його роман "Дикий" - це історія про Мексику, про підлітків, про якісь їхні розклади, про поліцію. Фактично плюс-мінус все те саме, що відбувається й у нас.Найбільш близький до цього в українській літературі Анатолій Дністровий з романом "Пацики". Він, як на мене, найближче стоїть, щоб зрозуміти, що взагалі відбувається в країні. Його "Пацики", я вважаю, одна з центральних книжок української літератури. Можливо, недооцінена, тому що Анатолій – також хуліган. Але він дуже розумний. Він знає всі процеси, які відбувалися в світовій літературі, в нього сенсів надто багато в книжках, але, окрім того, вони досить цікаво читаються з точки зору сюжету."Пацики" - це також автобіографія. Кінець 1980-х, Тернопіль, і оці підліткові банди, які ми знаємо з 1990-х, але насправді це почалося в кінці 1980-х. Анатолій це знає через власний досвід, бо він був у цьому угрупуванні. Він цим не пишається. Але це дало йому досить потужні знання про тему.Арріага теж пише зрозуміло, в нього сенси загальнолюдські. Бекграунд може бути будь-який, але ідеї, які пропагуються, загальнолюдські. Мені, українцю, було читати роман про Мексику абсолютно окей, а мексиканці українські літературу не читають.Ми маємо створити щось настільки круте, щоб усі про це заговорили. І щоб це не була якась суто туземна література – про наш біль, про наше багатовікове страждання. Цікаві саме історії конкретні – маленьких людей Вони просто не знають про неї.Може, я в тому неправий, коли категорично кажу, що не сприймуть її. Напевно, вони дійсно просто про неї не знають.Але тут справа в тому, що ми маємо створити щось настільки круте, щоб усі про це заговорили. І щоб це не була якась суто туземна література – про наш біль, про наше багатовікове страждання. Цікаві саме історії конкретні – маленьких людей.Наприклад, Фредерік Бакман обирає взагалі мега-локальні якісь ситуації і в позитиві без ніякої агресії і без особливих закочувань очей описує їх. Шість мільйонів наклад для нього – це нормально.Цікаво, що Україна може говорити зрозумілою для світу мовою на тому ж Євробаченні, бути в тренді музично, а от література якось не вистрілює.У мене є версія щодо цього. На мене й так уся літературна тусівка ніби ображена, вони мене не сприймають. Я ні в якому разі не применшую вкладу наших письменників, яких ми сьогодні знаємо як канон та еліту, але в той час, поки з розпадом Союзу українці намагалися створювати якісь нові сенси, шукати їх в пост-модернізмі, та ж російська література писала про гопників, бандитів і ментів, і тим самим фактично заполонила й український літературний ринок.Десь тому і не читають люди українське так масово, як російське. Бо воно переважно дуже розумне і гарно написане, але воно нецікаве. Якщо порівняти з кінематографом, то в нас досить багато грошей виділяються на кіно, але окупаються тільки фільми а ля "Скажене весілля", які наша інтелектуальна еліта називає кіном нижче плінтуса, з жартами на рівні геніталій. Але тим не менше це єдине, що приносить гроші.Бо кінематограф і література – це бізнес. Якщо люди не читатимуть, то він не буде розвиватися. Тому має бути десять відсотків крутезної літератури типу Андруховича і Прохаська, але 90 відсотків мають бути якісь детективи і любовні історії, які несуть в собі проукраїнську позицію і зроблені круто, цікаво, весело. Бо ще Шекспір сказав, що єдине завдання драматургії – це розважати людей.У нас ця ніша поки що кульгає?Ну як кульгає? Не можна сказати, що, наприклад, Кідрук кульгає. Кідрук бере і, як таран, іде до людей. Бо на 40-мільйонну країну 200 книгарень лише в якихось там містах, то не дивно, що в нас люди не читають. Я так порахував, що з нашими накладами українську літературу читають на всю країну тисяч сто людей всього. В першу чергу тому, що навіть не знають, що така є, і що вона цікава.Але ж Кідрук не один такий. Є й інші письменники, які мали б заповнювати ці 90 відсотків потреб.Є Кідрук, є Павлюк, є Дорж Бату, є багато. Це покоління людей, віком 35-45 років, яке виросло на межі епох. Вони ще були піонерами, але вже не побували в комсомолі. Ці чуваки і будуть творити нову українські літературу.Тобто письменники є, але поки що чи нема розкрутки, чи ми просто звикли читати не наше.Якщо, наприклад, виходить книга Павлюка "Я бачу, вас цікавить пітьма", і перший наклад в три тисячі примірників продається за три тижні, то це хороший темп. Тож перспектива є, і всі ми над цим працюємо.Звання найкрасивішого видання України здобула пізнавальна книжка-картинка про рух "Куди і звідки" творчої майстерні "Аґрафка". Отримала гран-прі конкурсу "Найкращий книжковий дизайн 2021".Лауреата оголосили під час церемонії відкриття Х Міжнародного фестивалю Книжковий арсенал.Диплом переможця та статуетку вручили Мар'яні Савці, головній редакторці львівського "Видавництва Старого Лева", яке випустило книжку "Куди і звідки". Розповідає про мандри людей, тварин, рослин. Про подорожі заради торгівлі чи завоювання, наукові експедиції та паломництво, міграції, мапи, навігацію, пошук свого власного шляху."Два слова, які подорожній найчастіше чує у мандрах - "куди" і "звідки". Ця книжка - візуальна й інтелектуальна мандрівка крізь тисячі років у пошуках відповідей на ці та багато інших запитань", - ідеться в синопсисі.