Архітектор Франческо Фреза: “Ідея урбанізованого простору полягає в тому, щоб творити спільноту”

Франческо Фреза — співзасновник італійської студії міжнародної архітектури та міського дизайну Piuarch, офіс якої знаходиться в Мілані. Студія виконує проєкти по всьому світу, велика частина яких пов'язана з індустрією моди. Серед постійних та довготривалих клієнтів Piuarch — міжнародні феш-бренди: Gucci, Givenchy, Dolce & Gabbana, Fendi, для яких компанія створює шоуруми, офіси та штаб-квартири.

Piuarch має власну професійну філософію, коли в роботі мають значення цінності та розуміння контексту. Особлива увага звертається на використання екологічних матеріалів, дружніх для довкілля. У підході до вибору людей, які стають частиною команди Piuarch, сповідується принцип embrace diversity. Це люди різних культур, рівня освіти та бекграунду, яких об'єднує пристрасть до архітектури.

21 липня 2021 року Франческо Фреза прочитає лекцію в рамках події Italian Design Day, яка відбудеться в Києві. Захід організовує Посольство Італії в Україні. Його мета — познайомити українську публіку з італійським дизайном від найвідоміших комерційних компаній і творців індустрії моди, де акцент зроблено на дизайні, сучасному декорі інтер'єрів, культових напоях та їжі, моді streetwear.

В інтерв'ю для BURO. Франческо Фреза розповів про головні випробування, із якими індустрія моди зіштовхнулася під час пандемії, про особливості створення міського простору та про важливість збереження архітектурної спадщини.

Київ сьогодні — це суміш найрізноманітнішої архітектури: радянської, модерністської, дореволюційної... Нещодавно з'явилася загроза, що одну з найцікавіших київських споруд доби модернізму — оранжерею "Квіти України", збираються зруйнувати, щоб побудувати на її місці офісний центр. Це обурило місцевих активістів, які прагнуть врятувати історичні будівлі від руйнації. Щоб врятувати цю архітектурну пам'ятку, люди виходять на мітинги і навіть залишаються там ночувати.

В Італії існує культура реконструкції архітектури та перетворенні старих будівель на сучасний простір. Зокрема цим займається ваша архітектурна студія — Piuarch. Розкажіть про свій досвід.

Мені подобається бруталістська і модерністська архітектура. Як на мене, це один із найцікавіших архітектурних періодів, принаймні у повоєнний час. Особливо в радянській країні. Це була високоякісна архітектура. Не впевнений, що я точно знаю будівлю, про яку ви говорите. Але на місці цих людей, я би ймовірно також злився і хотів її зберегти.

Коли люди борються, сперечаються і виходять на протести заради будівель - це завжди хороший знак. Це є ознакою того, що людям не байдуже. Значення архітектури не у тому, щоб зробити хороший фасад, а у створенні міського простору. Якщо будівлю цінують, отже, це важливе місце для спільноти, місце для зустрічей, яке ідеально вписується в цей neighborhood. Боротися і відстоювати право, щоб якісні споруди залишалися — це дуже добре. У цьому значення архітектури.

Загалом це проблема не лише в Києві, а всюди. Є багато чудової архітектури, яка походить з минулого, і яку ми повинні зберегти. У Києві — це релігійні споруди, такі як Києво-Печерська лавра, архітектура Городецького, творіння італійського архітектора Растреллі — Андріївська церква та Маріїнський палац. У Києві також прекрасна еклектична архітектура — до пострадянського періоду.

На мою думку, з точки зору архітектури, те, що відбувається після 1990-х, в Києві та інших містах Європи — не пам'ятатимуть як найкращий спадок міста, хоча воно прекрасне. Але це не те, чим я би пишався сьогодні. Коли люди перестають дбати про місто, втрачається головна рушійна сила архітектури. Адже мова йде не лише про економічні мотиви, які, безумовно, існують, а в уважному підході до неї. Це зараз втрачається, коли фокус робиться на девелопменті, і всі хочуть побудувати просто вежу, ще більшу за попередню.

В Італії збереження історичних споруд — це велика традиція. І нам потрібно бути достатньо сміливими, коли є можливість та потреба змінювати наші міста, щоб зробити їх сучасними. Це питання урбанізованого простору. Для мене модерні міста — такі як Париж і Барселона, де вдосконалюють вулиці та змінюють їх таким чином, щоб було менше машин і більше простору для пішоходів. Це я називаю модерністю і вважаю правильним підходом для наших міст.

Яка роль архітектора у світі, який постійно змінюється та зіштовхується з неочікуваними випробуваннями — кліматичними змінами, пандемією? Адже це, так чи інакше, впливає і на наше повсякденне життя.

Як італієць, я дізнався, що краса міста — у різноманітті, як і в суспільстві. Це може бути політичним твердженням, зважачи на те, що ми живемо в період ковіду і знову переживаємо поділ між державами. Ми прагнемо мати відкриті європейські спільноти країн, але ми закриваємо кордони. Ми закриваємо наші міста через ковід й уникаємо взаємодії з іншими культурами. У цьому проблема наших міст.

Міста — це живий організм. Різноманіття та поєднання культур — частина цього організму, який повинен змінюватися. Важливо мати бачення того, як ми можемо звільнити місто від чогось не природного. Подивіться на Венецію — це дивовижне місце, але воно втратило свою ідентичність. Венеція — більше не місто, а музей. Хоча вона прекрасна! Я люблю її. У 17 столітті місто було потужною економічною столицею, а зараз це прекрасний музей.

Коли ми дивимося на італійське місто, таке як Рим, ми бачимо поєднання римського періоду бароко та сучасності. Мета полягає в тому, щоб створити гомогенність, розуміючи контекст. Ми завжди повинні думати про контекст, якщо хочемо створювати хорошу архітектуру. Важливо озирнутися навколо і подумати, що найкраще підходить для цього місця і середовища.

Працюючи в індустрії моди, як пандемія вплинула на ваше бачення? Особливо, якщо мова йде про великі фешн-проєкти. Що було для вас найбільшим випробуванням у цей період?

Звідки би ця пандемія не прийшла, надіюся, вона скоро скінчиться. Я думаю вона стала великим месседжем для нас усіх, нагадуванням, що ми повинні поважати нашу планету в широкому розумінні — з природної, культурної та соціальної точок зору. В мене є відчуття, що багато чого змінилося, навіть якщо ми поки не усвідомлюємо цього: те, як ми працюємо, живемо, відпочиваємо, здійснюємо шопінг. Ми вже на власному досвіді зрозуміли, що працюємо більше з дому, купуємо з дому, ми оцінюємо наш дім інакше та, можливо, хочемо багато що в ньому змінити, тому що тепер проводимо там значно більше часу. Це культурна зміна, може, поки не усвідомлена, але вона вплинула на наші будинки та міста.

Від початку пандемії ми прагнули визначити ці проблеми із клієнтами, із якими працюємо і рухаємося у цьому напрямку. Наприклад, зараз у Тоскані ми робимо проєкт із Fendi. Ця фабрика — місце, де відбувається виробництво, створюються прототипи та дизайни. Під час розробки проєкту фокус було зроблено на тому, щоб створити будівлю, яка перебувала б у діалозі з ландшафтом. Де центром проєкту була би якість роботи, простору та світла. Не фасад і не позерство, не ті речі, які були важливими раніше, а робота і навколишнє середовище. Якість роботи людей і те, як вони себе почувають. Такий підхід ми використовуємо у більшості наших проєктів. Ми постійно думаємо про те, щоб наша робота мала якнайменший вплив на довкілля.

Також, працюючи з модою, ми бачимо, що там окреме своєрідне бачення. Це важливість дістатися до самої сутності речей, а також розуміння того, що магазини змінюють свій стиль роботи. Ми будемо надалі туди ходити, але й робитимемо багато шопінгу онлайн. Із цієї причини магазини повинні надавати досвід, якого в нас немає онлайн.

Із присутністю соціальних мереж у нашому житті ми наче живемо паралельним віртуальним життям. У нас прекрасне життя, якщо ми самі бачимо цю красу. Проте життя онлайн, окрім соціального, має також робочий аспект. Адже багато всього в нашому житті відбувається в мережі. Це інтерв'ю, наприклад, ми робимо онлайн. Те, що нам потрібно в магазині, на робочому місці, в ресторані — повинно приносити досвід, якого ми позбавлені у віртуальному світі. Є велика різниця між розмовою онлайн та в ресторані. Зараз ми повинні пропонувати досвід, якого не досягти з допомогою комп'ютера.

Раніше ви згадували про важливість розмаїття в місті. Відомо, що подібний підхід з охоплення розмаїття ви використовуєте стосовно своєї команди, яка працює в Piuarch, і це є частиною філософії вашої студіїї. Говорячи про соцмережі, саме в інстаграмі я побачила світлини саду, який знаходиться на даху вашого офісу в Мілані.

Очевидно, що в Італії оздоблювати зеленню простір — це частина стилю життя. В Україні ця тенденція просувається поки повільно. У вашому випадку цей сад має якийсь спеціальний месседж?

Абсолютно. Центр нашого офісу — це наш сад. Ми змінюємо його щосезону і також вирощуємо там овочі — помідори та іншу їжу. На роботі ми споживаємо продукти з нашого саду і маємо кухаря, який готує для нас щодня. Із соціальним та урбанізованим простором ідея завжди полягає в тому, щоб творити спільноту.

Я погоджуюся, що ідея привносити більше зелені в будинки та міста — це фундаментальна річ. Часто люди списують все на погоду, і я знаю багатьох людей ву Києві, які кажуть, що в холодних умовах це неможливо. Але подивіться на Торонто, Монреаль, Ванкувер чи Копенгаген, де буває ще холодніше, але там дуже багато зелені.

Це культурна особливість. Знову ж таки ідея про турботу та красу. Ми повинні дбати про все, що навколо нас: удома, в будівлі, в нашому районі. Це позитивна дія. Тому я завжди кажу, що контекст — надзвичайно важливий. Те саме ми прагнемо робити в нашому офісі, створивши сад не лише для себе, але й для коммьюніті. Поруч знаходиться початкова школа, і діти приходять до нас подивитися, як на городі все росте.

Ви створюєте проєкти в усьому світі і часто кажете про унікальність кожного бренду, яку важливо віднайти. Як ви ідентифікуєте культурні потреби певного міста, коли створюєте архітектурний проєкт у новій країні?

Дуже важливо в житті завжди бути допитливим. Це те, що я кажу людям, із якими працюю. Я намагаюся заглибитися в культуру іншої країни, тому що завжди є щось цікаве та прекрасне. Ми багато працюємо з модними брендами навколо світу, і це найцікавіша частина — коли ти плануєш свою роботу в новому місці, намагаєшся зрозуміти його культуру, водночас принісши власний досвід, із яким все поєднується. В цьому відмінність між створенням глобалізованої архітектури, яку можна побачити в Шанхаї чи в Дубай, де все однакове, і європейськими містами, де головне — краса розмаїття.

У роботі із якими проєктами вам довелося зіштовхнутися з найбільшими випробуваннями?

Працювати у фешн-індустрії — це завжди випробування, тому що мода змінюється надто швидко. Там хочуть, щоб все відбувалося негайно, адже час у моді плине швидше. Кожні шість місяців — це один сезон, який рахується як рік, де час — це п'ятдесят відсотків всього.

Робота з модою — складне завдання з точки зору якості, деталей та ідентичності.

Ми працюємо з модними брендами і створюємо не лише шоуруми, але й будівлі та штаб квартири — наприклад, для Gucci та багатьох інших брендів. Тепер в нас новий проєкт для Fendi. Випробування полягає в тому, що ти стикаєшся з іншим творчим баченням, яке може відрізнятися від твого, і це можливість розпочати інтенсивний діалог. Наприкінці, ми маємо спільну мету — створити щось прекрасне. Якість, краса та деталі — завжди головна рушійна сила для цього.

Ми багато вчимося, працюючи з модельєрами. Працювати з такими дизайнерами як Живанші, Дольче і Рікардо Тіші було дуже натхненно. Адже ми здійснювали один і той самий процес, але з іншим баченням. Цей діалог і є найцікавішою особливістю роботи.

Piuarch зробили прекрасну роботу з реконструкції старого кінотеатру Metropol у Мілані, який став арт-центром Dolce & Gabbana. В Україні також є багато старих кінотеатрів, більшість ще з радянської доби, які поступово руйнуються та зникають. Мало помалу завдяки зусиллям ентузіастів деякі із них трансформуються в сучасні простори. Мені здається, що проєкт "Метрополь" є чудовим референсом для будь-якого міста, де люди хочуть створити щось модерне та прекрасне у стінах історичних будівель.

Річ у тім, що іноді проблема не лише в архітекторах, але й у клієнті. Клієнт повинен мати бачення. Ви маєте рацію, кінотеатри зараз всюди закриваються, і ми маємо думати, що з ними робити. У цьому випадку кінотеатру "Метрополь" дуже пощастило, тому що Dolce & Gabbana купили його, щоб робити там свої фешн-шоу.

На початку проєкту ми зустрілися разом із ними і вирішили, що ми повинні відреставрувати і зберегти цю будівлю, а також зберегти її назву. Тому вона називається "Метрополь", як старий кінотеатр, а не "Dolce & Gabbana". Ми змінили його і адаптували до нових функцій, щоб зробити модерним і водночас зберегти. Так з'явився простір для модних показів, культурних подій та виставок. Це споруда, яка знову ж таки знаходиться в neighbourhood та створена для спільноти. Це дуже позитивний приклад.

Окрім архітектури, де ви шукаєте та знаходите красу?

Я відчуваю велику допитливість і думаю, нам всім варто бути допитливими. Не боятися інших культур, не мати упередженого ставлення і бути відкритим до всього, що відрізняється від нас. Я кажу про це, тому що страх перед "інакшістю" в останні роки, особливо в деяких європейським країнах, став справжньою проблемою.

У цьому також полягає моє критичне ставлення до ідеї соціального дистанціювання, якого ми змушені були дотримуватися через ковід. Тому я би замість "соціального дистанціювання" використовував термін redefinition of proximity. Через коронавірус, ми змушені обирати між близькістю та дистанціюванням, і соціальне дистанціювання може перетворитися на звичку. Ми повинні думати про те, як взаємодіяти з людьми, а не дистанціюватися.

Подорожі — одні з найцікавіших подій у житті. Але важливим є те, як ми подорожуємо, адже мова йде не лише про переміщення. Один італійський письменник якось навів у приклад людей, які під час мандрів обирали резорти, де все сплановано заздалегідь і їли там лише італійську їжу. За його словами, таким людям дуже легко продемонструвати, що насправді вони не виїжджали за межі дому.

Мандрувати варто з відкритими очима і намагатися зрозуміти культуру нового місця. Для мене, наприклад, завжди велике задоволення приїжджати в Київ. Я люблю його багату культуру. Це місто Булгакова, Ахматової, які, для мене — серед найдивовижніших авторів, а також Казиміра Малевича та багатьох інших артистів.

Досліджувати нові місця — дуже надихає. Треба намагатися бути модерним та сучасним, і найкращий спосіб для цього — це знати і поважати історію.

Дивіться також:

Інший погляд на будівлі та міста: У Харкові створили "Домашній курс з архітектури".