Чи реально монетизувати хобі

Богдан охоче розповідає про свою кохану Марію і те, як вона понад 5 років займається виготовленням плетених іграшок. Педагогиня за фахом у декретній відпустці «захворіла» на рукоділля. Одними з перших на світ з’явилися зайці.

- Здається, вже є населені пункти, де у кожній хаті є ці іграшки. На батьківщині дружини, у Топорівцях, певно, вже декілька тисяч тих іграшок. Чи не у кожному будинку навіть колекції збирають: серії різнокольорових зайчиків, ведмедиків. Вона розпочинала з тих зайчиків, кажу їй: «Це вже старе, нікому не треба, пора щось нове в'язати». Але люди їх досі купують. Ці зайчики уже як візитка, - розповідає Богдан.

- Кажуть, що плетення заспокоює нерви?

- Можливо, її нерви і заспокоює, але мої точно ні, бо вона цілодобово в’яже, невпинно. Оце перед «Петрівським ярмарком», може, 2 години поспала.

- Ваші діти тішаться новими іграшками, які виготовляє Марія?

- У нас двоє дівчаток. Старша 1 клас закінчила, а менша - у садочку. Всі іграшки проходять через них. Спочатку вони мають погратися-потестувати, рвуться-не рвуться, чи є шанс в іграшок вижити. Сочатку «вилазили» різні нюанси, але тепер ми знаємо, що треба купувати безпечні кріплення, гіпоалергенні нитки, харчовий пластик. Ці витратні матеріали дорожчі, але на дітях економити нерозумно. Тож хобі Марії - недешеве. Перші два роки вона тягнула з хати все, що могла. Зараз, слава Богові, плюс на мінус якось відбивається, інколи навіть буває, що щось заробляє. Щоб сказати, що це великі прибутки, то ні. Це більше її любов, скажімо так. Я не думаю, що з часом таке хобі приноситиме значні суми, щоб на ньому можна було прожити. Це просто хобі заради хобі.

За словами самої Марії Маковей, таке хобі розпочалося з того, що їй схотілося зробити приємний та оригінальний подарунок своїм близьким.

- Першою моєю в’язаною іграшкою став ведмедик і так з часом почала друзям дарувати, а потім вирішила брати участь в ярмарках, - додає Марія. - Так з року в рік виготовляю іграшки для ярмарків, для друзів і знайомих. Це, здебільшого, як хобі, яке переросло у невеличкий сімейний бізнес. Іграшки виставляю не лише на ярмарках, але й в магазинах та інтернет-магазинах.

«Чи може хобі годувати? У наш час, на жаль, ні…»

Віра Окунєва, майстриня валяних виробів, дає майстер-класи у студії «Магія шерсті»

Моєму хобі уже 5 років. Що було першим зваляне? Це довга, але дуже цікава історія (усміхається, - авт.). Не було шерсті, мала лише 3 голки. І коли зайшла у Художній салон, мені подарували залишки шерсті, бо у продажу її вже не було. Прийшовши додому, не могла дочекатися, коли ж усі полягають спати, щоб я могла розпочати щось творити. Але ж тоді я нічого не вміла. Мені лише показали, як голкою завалюється шерсть. У мене були лише ці знання і руки дуже хотіли праці. Тому, коли всі полягали спати, то шерсть дивилася на мене, а я – на неї. Я не знала, як до неї підступитися, з чого розпочати. Але подумала: люблю ляльок, тож спробую зробити лялечку. Та до ранку я всі голки зламала, заледве дочекалася відкриття магазину, щоб придбати нові. Врешті-решт, мої зусилля увінчалися успіхом і світ побачила лялька-україночка у віночку. Такою була моя перша робота у стилі наївного мистецтва, адже усе робила інтуїтивно. Це вже тепер я впевнена майстриня і навіть проводжу майстер-класи. Правда, ще не доросла до того, аби знімати відео і викладати у соцмережі, хоча думки такі були.

Зазвичай на початку свого хобі людина творить тільки для душі, для серця і лише з часом – для людей. Тобто спершу ти робиш щасливою себе, а вже потім й інших.

Чи може хобі годувати? У наш час, на жаль, ні. Це досить затратна діяльність. Коли продаєш свою роботу – це, звичайно, щастя (усміхається, - авт.), ал

орія (усміхається, - авт.). Не було шерсті, мала лише 3 голки. І коли зайшла у Художній салон, мені подарували залишки шерсті, бо у продажу її вже не було. Прийшовши додому, не могла дочекате більше задоволення отримуєш, коли створюєш її у подарунок, бо маю чимало друзів, які люблять, розуміють і цінують твою працю. Та через багату фантазію ти робиш більше, ніж треба, і нема стільки друзів, щоб це все дарувати і вдома нема де це тримати, тому, звичайно, ярмарки та виставки - дуже корисна справа, коли можна заявити про себе. Якщо щось і продаю зі своїх картин чи брошок, іграшок, торбинок, то одразу вкладаю у матеріал. Інакше кажучи, моє хобі не приносить додаткового заробітку, але я не у мінусах. Водночас отримую неабияке задоволення від процесу, який дещо відволікає і від пандемії, і від війни на Сході.

Щодо самореалізації – це новий етап у житті. Я ніколи не думала, що буду займатися валянням, але воно мене так затягло, що назад дороги немає. Мабуть, що це не скінчиться ніколи, хіба що разом зі мною (усміхається, - авт.).

9

Хендмейд може стати додатковим заробітком

Любов Бурковська, виготовляє стильні аксесуари для принцес

Уже 7 років займаюся виготовленням заколок, обручів. Почалося з того, що народилася у мене дівчинка. Вона народилася з волоссячком. Я хотіла купити їй якусь заколочку і не було гідної, тож вирішила виготовити власноруч. Спершу старалася для дитини, потім для знайомих і так розпочала свою хендмейд справу. Коли замовляю фурнітуру і витратні матеріали, то для мене важливо, щоб вони були безпечними навіть для немовлят. Тому це гіпоалергенний фетр з глітером, тонкі м’які гумки, що не продавлюють голівку малесеньким діткам.

Але мої вироби купують і для старших дівчаток, і дорослим, особливо коли аксесуари вдало доповнюють їхні святкові наряди.

Я за фахом економіст. Але з’явилося хобі. Також я приватний підприємець, мала магазин дитячого одягу. А зараз ще працюю майстром манікюру.

Під час занять з виготовлення аксесуарів я морально відпочиваю. Та коли у мене немає настрою, то не сідаю за роботу, бо розумію, що це для дітей і це повинно нести якісь позитивні емоції, гарні та чудові.

Чи можна монетизувати хобі? Гадаю, так. До карантину у 8 дитячих магазинах міста були мої роботи і, у принципі, виходило непогано. Не так, щоби на все вистачало, звичайно, але задовольняло певні потреби. Як додатковий заробіток. Але насправді моя хендмейд справа досить затратна, бо купую дорогі матеріали, розумію, що це для дітей.

«Якщо рекламу не замовляю, то і продажів немає»

Інна Олюха, майстриня плетених аксесуарів ручної роботи

Я займаюся виробами ручної роботи з 2018 року. В’яжу сумки, а також шапочки, шарфи, тапочки і пледи для малят.

Все розпочалося з моєї куми, яка сказала: «Досить сидіти у декреті, треба щось робити». Моїй дитині на той час було три роки.

За фахом я політолог, але після навчання пішла у декрет і, на жаль, політологія не стала моїм майбутнім.

Всі ідеї моїх виробів ручної роботи беру з голови. Жодного майстер-класу не купувала, буквально ази подивилася і все. Майже все щось вигадую, фантазую.

Чи можна хобі перетворити на бізнес? Авжеж, можливо. Але у це треба вкладатися. Для початку - вкладати гроші і досить немалі. Хоча б рекламу в інстаграмі треба брати. Тому що я продаю свої речі тільки через інстаграм і тільки на ярмарках. І якщо рекламу не замовляю, то і продажів немає. Реклама в інстаграмі – від долара у день. Коли в мене сезон на в’язані шапки, то я беру на 2 долари у день, це листопад, грудень, січень, лютий. Тобто щодня на декілька місяців, щоб люди постійно бачили рекламу, щоб вона муляла очі.

Моя справа для мене - не просто хобі, це, напевно, такий спосіб життя. Бо постійно в’яжу. Їду в маршрутці - в’яжу, йду по дорозі, а люди кажуть: «Дивіться, обережно, бо там – стовп». Уже звикла, що мене фотографують у маршрутках, тролейбусах, часто підходять і спілкуються.

Не скажу, що нарешті, це хобі самоокупилося, бо постійно вкладаю, мені завждио мало і хочеться чогось нового - якісь там замочки, ланцюжки, нова пряжа.

Речі власного виробництва охоче роблю і для себе.