Москва відправляє в Україну релігійний десант

Російська церква цілеспрямовано і потужно працює над руйнуванням "українського світу" в Україні. Вона є одним зі стовпів реалізації путінської доктрини поширення на наші землі "русского мира". Безпосередній контроль над Києвом потрібен Кремлю для відродження в повному обсязі імперії, без відновлення якої Путін не уявляє своєї історичної спадщини. При цьому путіністи тепер безсоромно зараховують до російських територій не тільки окупований Крим і частину Донбасу, а й усю Україну.Московська церква досі вважає Україну своєю канонічною землею. Наприкінці нульових років вона почала масово будувати нові храми в Києві. Це виглядало як цілеспрямоване захоплення столичних територій.В Солом'янському районі, в парку "Супутник", побудували церкву, яка все більше розширювала свої володіння, з часом довівши їх майже до залізничної колії. Старожили чудово пам'ятають, що колись парк розпочинався через дорогу від вулиці Уманської і закінчувався недалеко біля залізничної станції "Караваєві дачі". Але нині в зеленій зоні масового відпочинку з'явилися московські попи. Вони несуть містянам цінності "русского мира", прикриваючи усе це турботою про "інтереси віруючих". Тепер там цілий комплекс споруд, який став осередком поширення не тільки релігійної інформації. А головний храм названий на честь святого, котрий не має ніякого стосунку до України.Великодержавний шовінізм і церква стали найважливішими ідеологічно-релігійними інструментами зомбування українців, що опинилися в полоні чужинського впливу. Неприкрита пропаганда "русского мира" і "одного народу" – росіян і українців – це лише невелика верхівка айсбергу пропагандистських акцій. Проте московських попів завжди рятує закритість і недоторканість їхніх установ.Росіянам властиво таврувати тих, хто їм незрозумілийГоворячи про православний "один народ", вони мають на увазі, що цей міфічний "народ" покликаний жити в одній державі зі столицею в Москві. А українська мова та саме українство для них – це лише прикре історичне непорозуміння.Росіянам властиво таврувати тих, хто їм незрозумілий. Якщо громадянин України виступає на захист української державності, української мови чи культури, кремлівська влада клеймить його як заядлого націоналіста чи навіть нациста. Бо ж як можна взагалі прагнути до відділення від "матушки-Росії", яка так "багато зробила" для бунтівної України?Ієрархи не пасуть задніх у великому поході навернення "заблудлих українців" у лоно "канонічної церкви". Всі ті, хто не підтримують "хрестового походу" на українські терени – для московських попів розкольники, сепаратисти та невірні.Путінська імперія великодержавного шовінізму ніби повертає українців у далекі 1970-ті, коли нашому народу з усіх сил вживлювали у свідомість імперські стереотипи: "українську мову вчити необов'язково", "Україна – це невід'ємна складова частина великого СРСР".Путін не першим поставив собі на службу агресивний шовінізм. Варто пригадати, що з початком німецько-радянської війни 1941-1945 років Сталін взявся відроджувати і "велику" російську ідею. А знаменитий тост генералісимуса за російський народ, виголошений ним на ознаменування перемоги над нацистами, точно вказав, кого кремлівський "скульптор" обрав для формування післявоєнної світової історії. Саме така ідея зіграла визначальну роль і в повоєнних сталінських проектах. Тісно переплітаючи великодержавний шовінізм з комуністичною ідеологією, "батько народів" озброїв цією небезпечною сумішшю численних і добре підготовлених для її використання прихильників. Кількість присланих зі сходу радянських людей в країни Балтії, Східної Європи і України зростала. Російський народ оголосили "старшим братом". Українці, поляки, естонці, угорці, інші корінні народи цих країн стали сприйматися як люди другого сорту. Повсюдно насаджувалася російська мова і так звана "радянська культура".Нині путіністи намагаються відродити віру в божественне призначення російського народу і втілення в ньому ідеалу християнської чесноти. Сучасний симбіоз шовінізму та виняткової ролі православної церкви в побудові "русского мира" в Україні ніби підтверджує слова філософа Петра Чаадаєва (1794–1856): "Росія – це цілий особливий світ, покірний волі, бажанню, фантазії однієї людини. У всіх випадках це – уособлення сваволі. На противагу всім законам людського співжиття, Росія простує тільки в напрямку свого власного поневолення і в напрямку поневолення інших народів".На службу ідеї створення "русского мира" в Україні Кремль і Луб'янка поставили і релігію. Московський патріархат масово засилає в Україну псевдодуховних пастирів, які співають анафему українським патріотам. Взагалі, скільки Росії потрібно в Україні? У Москві вважають – стільки, щоб повністю і незворотно витіснити Україну з України.Використання путінським режимом ірраціональних та метафізичних аргументів є не просто вибором через власні уподобання еліти Росії. А вибором через внутрішній розпач і стратегічне банкрутство. Найбільш наочно підтверджує цей факт те, що в останнє десятиліття Російська Федерація на міжнародні виставки досягнень не спроможна виставити щось таке, що б не викликало сміху. Саме тому ця країна вимушена подавати на весь світ (і особливо на Україну) голу пропаганду. Яка часто є навіть більш гіперболізованою, ніж в радянські часи. Вона використовує останній аргумент – церкву, котра має ще хоч якийсь вплив на народ. І не через російське православ'я, а через те, що християнство на теренах України має тисячолітні корені.Проте самим парафіянам московської церкви треба було б замислитись над наступним – чи має право вважатися канонічною, і більш того, християнською, церква, котра в останні десятиліття займалася перемитництвом і продажем зброї. Що вже десятки разів підтверджували самі російські ЗМІ. Церква, яка була і повністю залишається під контролем путінського режиму та ФСБ. Церква, котра, не переймаючись тим, що сплюндровано власний російський дім, хоче будувати його на більш придатних для неї теренах України. Відтак, питання, чи є російська православна церква християнською, чи служить опоненту Ісуса Христа – більш, ніж доречне.Російський шовінізм – явище не тільки політичне. Часто він виглядає як психічне захворювання. Пояничарені свого часу імперією колишні українці навіть за умов української незалежності намагалися доводити собі і оточуючим, що вони більше росіяни, аніж самі росіяни. Новітні яничари дуже небезпечні. Найбільше незалежну Україну ненавидять не росіяни, а зрусифіковані українці. Цей феномен закладено у їхній підсвідомості. Це можна пояснити спробою виправдати себе в тому, що їхні батьки колись помилилися, зробивши ставку на мову імперії, намагаючись забути рідну, "сільську" українську.Свого часу це потужно стимулювала радянська імперія. Цим яничарам було легше в житті – наприклад, вибитися в "люди". А тепер рухатися назад? В жодному разі "ні"! Тому вони з усіх сил шукають аргументи для самовиправдання та підкріплення своєї "правоти". Саме такі українці стають найбільшими інтернаціоналістами і російськими шовіністами.Великодержавні шовіністи щосили намагаються законсервувати ганебну ситуацію, коли з України насильницьким шляхом витісняється все українське. Це закономірно змушує українців до радикалізації своїх поглядів і пошуку шляхів, щоб усунути це нахабне і безпардонне ставлення. Очевидно, що церква є консолідуючим фактором для кожної християнської нації. Вона мусить стати вчителькою моралі, прищепляти любов до ближнього, до своєї Батьківщини і до свого народу. Проте в московської церкви – зовсім інші цілі. Прищепити українцям, що вони "малороси", нація без історії і імені, без минулого і майбутнього.Яничарам було легше в житті – наприклад, вибитися в "люди". А тепер рухатися назад?Теперішній наступ Росії на все українське в Україні – це спроба загорнути шовінізм в красиву обгортку і подати його в глянцевій коробці православ'я. Ми мусимо пам'ятати про те, яку деструктивну роль відіграли московські попи під час окупації Криму і частини Донбасу російськими військами. Готуючись до нового "українського стрибка", Росія активно організовує "п'яту колону" та її бійців. Вони передбачливо отаборилися у храмах та монастирях. Послушники і монахи тут чомусь майже всі молодого віку і відрізняються похвальною військовою виправкою.Але справа тут навіть не стільки в економічному і геополітичному стратегічному значенні України для Росії. Справа насамперед в тому, що на традиційному шовіністичному ставленні до України тримається уся російська імперська свідомість. Щойно росіяни відкриють для себе, що українці це насправді зовсім інший народ, їхній міф впаде. А з ним неминуче закінчиться й існування нової путінської імперії.