"Спимо на базарі, миємося в мисках" - про що говорять на найбільшому ринку Києва

До "Столичного" ринку, що в Києві обабіч об'їзної дороги, їхати довго - затори через ремонт. Зупинки як такої немає, чекати транспорт доводиться на узбіччі. Ще хвилин п'ять іти стежкою в полі під палючим сонцем. Машини мають проходити контрольний пункт.Жінка на велосипеді везе клітчасту сумку. На ринок вдягла тонкі лосини та рожеву футболку.- Черешня чорна - медова, наша, Мелітопольська. Малина коштує 200 гривень за кілограм. Будете приходити потім ще, - стомлена продавчиня, років 60, насипає ягоди в пакет, гнилі черешні викидає в дерев'яний ящик. У вухах носить великі золоті сережки. - Терміналу немає, переведіть мені гроші на карту.У павільйоні з овочами та фруктами прохолодно. Від задушливої спеки рятують кондиціонери. На вході п'ють каву та курять на лавках охоронці. Запах такий, як на пляжному ринку. Продавці їдять абрикоси - розпочався сезон.- Я ему скину деньги на карту. Главное, чтобы зелень была хорошая, - голосно пояснює дружині чоловік арабської зовнішності.Біля зали з оптовиками лежить лахматий пес. Дівчата з сумками для грошей підгодовують його, коли виходять курити.- В понедельник была движуха. Очередь из машин. А в павильонах - никого, Все на улице гуляют - гладить собаку жінка у бежевій панамці. - Пошла за зеленью, покурила. Потом град с дождем как влупил - все разбежались.Під самою стелею висить ікона Ісуса Христа метрів 10 заввишки. Рамка прикрашена штучними квітами.- Ну один процент я вам скину. Скільки будете брати - кілограм 20?, - продавчиня неохоче робить знижку. Молоде подружжя в одязі однакового бежевого кольору мовчки переглядається і погоджується. - Лєна, де ти ходиш. Давай швидше, наче не за кавою пішла, а не знаю, куди, - нетерпляче кричить.Оптовики сидять хто на дерев'яних коробках, хто на багажнику, хто взяв рибальського стільця. Продають кабачки, баклажани, перець, помідори, картоплю. Модні продукти також є: спаржа, авокадо, листя салату, батат та імбир.Найбільше купують сезонні ягоди та фрукти. Черешня вартує від 40 до 100 грн залежно від якості та величини. Малина коштує до 200 грн за кілограм. Оптова ціна не відрізняється від роздрібної, можуть зробити знижку на великі покупки. У вихідні продають дешевше, бо більше завозять.- Але пробка на в'їзді, тому важко дібратися у суботу та неділю, - розповідає Аделіна, на вигляд років 35. На роботу приїздить з мамою, чоловіком та трьома дітьми. - Беріть полуницю по 45 гривень. У першому павільйоні не купуйте - дорого. Вони у нас беруть оптом і перепродають за більшу вартість. Хіба дурний не хоче заробити.Миємося у тазиках: іншого виходу немає- Мало людей. Буду у понеділок додому їхать, живу у Жмеринці. Раніше залишалася у друзів ночувати, але ж то не вдома, - жаліється 68-річна продавчиня. На роботі носить фартух у горошок. - Мені ліпше в машині ночувати на базарі. Тут багато хто так робить, бо приїздять здалеку. Миємося у тазиках: іншого виходу немає.Більшість працівників тут борються за покупця. Після карантину стало набагато менше людей.- І продавців стало менше. Теж на заробітки виїхали, - стомлено видихає 62-річна Оксана в мереживній панамі. - Думаю, може, і собі поїхати. Важко кожного дня носити ящики. Раніше онуки допомагали, а зараз у них своя робота. Чоловік приглядає за господарством, за городами треба дивитися.Навулиці різко тхне зіпсованими морепродуктами. За 100 метрів - рибний та м'ясний відділ. Поряд - кіоски з турецькою та грузинською їжею.- Все свіженьке, все смачненьке, - продавець риби кличе чоловіка, який з'явився на вході у павільйон. Працює у білому фартуху та одноразових рукавицях. - Зробимо знижку. Креветки - 450 гривень, тунець - 380, судак - 220.Ціна м'яса майже не відрізняється від цін у магазинах. Філе бройлера можна купити за 120 грн, гомілки - 60 грн, стегно - 89 грн. Майже удвічі дорожче вартує м'ясо домашньої птиці. Гомілки курячі - 102 грн, стегно - 154 грн.За кілограм свинячого стегна просять 108 грн, лопатка обійдеться у 98 грн, ошийок - 145 грн.Біля лавок із морепродуктами покупців немає. Трохи більше - біля м'яса.- Кто производитель сгущенки, - питає жіночка з окулярами на золотому ланцюгу.- Житомир, - відповідає консультант магазину бакалії.- Подозрительно, - засумнівалася відвідувачка.- Немає на воді? Дайте коржик на молоці. Я ж теж не на одній воді живу, - каже командир роти, так назвав його друг.Жінка у синій мусульманській сукні з білою вишивкою до подолу обслуговує клієнтів, відволікається на розмови. На голові носить хіджаб.- Важко українською говорити мені, - бідкається вона через власний російський акцент.- Якщо важко, можу купити квиток, куди завгодно, кордони відкриті, - жартує над нею суворий правоохоронець з грузинською зовнішністю.- Я украинка коренная, хоть и не совсем похожа. Родилась в Крыму. Мама с Украины, а папа белорус, - розповідає 22-річна Асія російською. - В 15 лет решила, что хочу стать мусульманкой. Родители не поддержали, но кто их слушал. Два года назад переехала в Киев, потому что не было работы в Крыму. Не разрешают в хиджабе.До батьків їздить, однак не часто. Перед роботою у столиці подорожувала в Іран, щоб вчити арабську мову. Прожила там п'ять років.- Хорошо родителям живется, - продовжує розповідь дівчина. - Сначала было трудно. Не было лекарств совсем. В 2014-м Украина сразу прекратила все поставки, а Россия еще не соизволила начать что-то делать. Не было инсулина. Много знакомых умерло из-за этого.Сейчас из-за проблем со въездом меньше туристов стало. Соответственно, и работы не так много. У меня есть русский паспорт, тогда сразу всем сказали сделать.Дівчина відволікається на покупців. Говорить з обережністю. Пояснює всім, що карткою розрахуватися не можна. Грошей на термінал немає, бо платити за нього треба 400 грн.Молодежь не может поступить в украинские вузы- Проблема в том, что всем наплевать на обычных людей. Молодежь не может поступить в украинские вузы, так как не принимают. На работу тоже нельзя - дипломы крымских вузов не действительны.Дівчина дає свій номер телефону. Пропонує спілкування, бо мало людей знає в столиці. Житло винаймає з друзями. Розповідає про це неохоче.На вікнах офісу директорів ринку стоять залізні ґрати.- Поставили попередні господарі, вони - донецькі. Це ж їх нещодавно приходили виганяти законні власники, - пояснює 68-річна продавчиня оптового павільйону. - Ховалися у кабінетах. Але ґрати не допомогли, підірвали - і через дах залізли.Із лютого 2020 року незаконно були тут донецькі керівники. Судилися з ними, справу виграли, але ті ніяк не хотіли йти. То більш як за рік озолотилися. До червня цього року 650 грн в день платили за місце. До них і зараз - 350.Більшість продавців не розповідають про події захоплення ринку. Кажуть, мовляв, не працювали тоді і нічого не чули.- Батат не мій, зараз продавець прийде, - відповідає на питання про ціну стомлена жінка. - Мій сусід по точці - із Донецька. Приїхав сюди після початку війни. Там же нічого не лишилося. А таке гарне місто було, красиве. Колись їздила туди до родичів.У першому павільйоні смердить гниллю. Прибиральниці виправдовуються, що в туалеті чисто.- Це банани пропали в когось, - говорять між собою співробітники.- А що фотографуєте?, - питають охоронці. - Ви отримали дозвіл? Ну, фотографуйте вже. Дивіться, аби нам по шапці не влетіло потім.Вранці 3 червня на оптовому ринку сільскогосподарської продукції "Столичний" лунали вибухи петард, потім виявилося, що в адміністративному приміщенні ринку забарикадувалися понад 30 невідомих та заблокували його роботу. На думку дирекції ринку, у приміщенні адміністрації забарикадувалися люди, пов'язані із "єнакієвською" групою, пов'язаною з найближчим оточенням президента-втікача Януковича. Одного з представників колишніх власників ринку Олександра Стельмаха оголошено у міжнародний розшук.У той же час Анатолій Шарій та ряд проросійських блогерів та ЗМІ почали розповсюджувати брехливу інформацію про нібито рейдерське захоплення ринку.