Провал номер один

Угода, досягнута США з Російською Федерацією (давайте називати речі своїми іменами) і Німеччиною щодо добудови і запуску "Північного потоку-2" для України – саме те, що мовою дипломатії називають "геополітичною катастрофою".

Справа тут не лише у втраті нашою країною пари мільярдів доларів виручки за транзит газу (які в межах вітчизняної економіки помножуються в мінімум 10 мільярдів доларів ВВП), адже навіть з економічної точки зору це – лише верхівка айсберга енергетичних і соціальних проблем, що чекають нас (від майбутньої марності наших підземних газових сховищ і нерентабельності газоконденсатних родовищ, до масових скорочень персоналу ГТС і малоприємної екологічної ситуації із закопаними в землю тисячами кілометрів іржавіючих сталевих труб). Куди гірше - що низка європейських партнерів, не будучи зацікавленими у збереженні стабільного транзиту енергоносіїв через нашу територію, остаточно охолоне до самої ідеї санкцій проти РФ за будь-які злодіяння Кремля - будь то анексія Криму, окупація ОРДЛО або потенційне повномасштабне вторгнення російської Орди в Україну.

Ніхто в Україні - ані влада, ані опозиція - нічого реально ефективного не зробили, щоб уникнути цього зовнішньополітичного провалу

Ніхто в Україні - ані влада, ані опозиція - нічого реально ефективного не зробили, щоб уникнути цього зовнішньополітичного провалу. Вся вертикаль влади стримано мовчала, розраховуючи на зустріч президента України з господарем Білого дому, вся опозиція обережно спостерігала (і продовжує робити вигляд, що нічого не відбувається), побоюючись зіпсувати відносини з заокеанськими друзями (зв'язки з якими нашим опозиціонерам потрібні не стільки для блага України, скільки для майбутньої активної фази боротьби за владу в Україні).

Чи можна було зірвати цей "пакт Молотова-Ріббентропа" зразка 21 століття? Так, для цього останній рік необхідно було вести роботу з опозиційними партіями і політиками в європейських країнах-бенефіціарах СП-2, з республіканцями в конгресі і Сенаті США, наймати професійних американських лобістів на противагу тим, яких ангажував "Газпром"; потрібно було, замість очікування марної зустрічі з Байденом в період політичних відпусток, створювати умови, в яких дядькові Сему було б некомфортно домовлятися із залізною Фрау, що йде у відставку, про вільну торгівлю з кремлівськими м'ясниками. Нічого з цього зроблено не було, і зараз вже робити що-небудь марно (спільні заяви міністрів закордонних справ тепер – що мертвому припарка). Поїзд пішов.

Подачка у вигляді обіцянки примарних інвестицій на виробництво водню і модернізацію української ГТС під його транспортування виглядає повноцінним знущанням

Жалюгідна подачка у вигляді обіцянки примарних інвестицій на виробництво водню та модернізацію української ГТС під його транспортування виглядає повноцінним знущанням, навіть не в контексті реалістичності такого проекту, а, з оглядом на те, що Україна – країна з дефіцитом питної води (а вода необхідна для вироблення того самого водню) і виробляє левову частку потрібної для вироблення водню електрики на брудних теплових електростанціях (тобто, генерувати водень в якості чистого палива для ЄС ми будемо, спалюючи на своїй території паливо брудне і забруднюючи власне повітря).

Простіше кажучи - "партнери", на яких так сподівався весь український політикум, навіть не намагаються робити хорошу міну при поганій (для нас) грі в real politic.

...Але не поспішайте цих партнерів звинувачувати: у своїх труднощах, як завжди, винні ми самі. З моменту вигнання межигірського царька саме ми нічого гідного не зробили для досягнення зовнішньополітичної суб'єктності і переходу в розряд сильних гравців на світовій шахівниці. І продовжуємо нічого не робити, в очікуванні моменту, коли труп ворога пропливе річкою повз розслаблено сидячих на березі нас, то приходу доброго дядька Обами/Трампа/Байдена/Джонсона, який все зробить замість нас і за нас – вирішить наші проблеми, навіть (бажано) ціною власних інтересів.. Від цієї інфантильності України колективний Захід вже банально втомився.

З неминучим треба змиритися, але, навіть змирившись, не можна просто перевернути сторінку і розраховувати, що життя буде тривати в звичному ключі – тільки вже без якоїсь там ГТС. Історія, як відомо, повторюється – на зорі нашої незалежності західні партнери схилили українську владу до відмови від претензій на володіння ядерною зброєю простими погрозами того, що просто дозволять російським військам зайти на нашу територію і забрати цю зброю (перший президент України Кравчук вважає за краще згадувати про це в більш дипломатичному формулюванні, яке передбачає, що "ми б тоді опинилися в повній ізоляції").

Історія, як відомо, повторюється - на зорі нашої незалежності західні партнери схилили українську владу до відмови від претензій на володіння ядерною зброєю

...Якщо продовжувати робити вигляд, що все добре, і потрібно просто рухатися далі – хтось, рано чи пізно, може прямо сказати "друзям" з Києва: час би вже вам в односторонньому порядку виконувати Мінськ-2, інакше, ми просто дозволимо росіянам зайти і змусити вас його виконати.

І, щоб не вдаватися в майбутньому до болісних роздумів про те, якими евфемізмами краще перефразувати (в дусі Кравчука) цю, наскільки похмуру, настільки ж і реалістичну історію, чинному рульовому України варто вже зараз сконцентруватися на тому, щоб цього уникнути. Деякі дієві методи та інструменти, необхідні для запобігання, на жаль, вельми можливої ситуації перераховані кількома абзацами вище. Починати лише потрібно просто зараз, сьогодні.