Голова Інституту нацпам'яті проаналізував інтерв'ю режисера Лозниці й наголосив: "ми маємо право оплакати наших євреїв"

Минулого тижня фільм геніального українського режисера Сергія Лозниці "Бабин Яр. Контекст" отримав нагороду Канського кінофестивалю для документальних фільмів. 

Коментуючи цю подію, автор фільму висловив сподівання, що картина допоможе глибокому осмисленню трагедії. Тож це твердження проаналізував голова Українського інституту національної пам'яті, кандидат філософських наук Антон Дробович у своїй колонці для "Української правди".

У Каннах Лозниця дав інтерв’ю талановитому українському кінознавцю Лук‘яну Галкіну, в якому пролунали слова, які Дробович й наводитиме далі.

Так, він вказав на деякі наведені режисером та поширені в публічному просторі помилкові історичні твердження. Перше - "Україна як країна вперше з’явилася в 1991 році в результаті розпаду Радянського Союзу". Голова УІНП наголосив, що це не відповідає дійсності.

"Вочевидь, режисер не знайомий з історією України, зокрема, з Українською революцією 1917-1921 років. Українська Народна Республіка з’явилася саме тоді, вона мала військо, була суб’єктом міжнародних відносин, укладала міжнародні угоди, встановила дипломатичні стосунки і відкрила посольства у декількох десятках країн світу перш ніж була завойована більшовиками", - пояснив кандидат філософських наук. 

Ще одне твердження - "Населення, мешканці Києва – не євреї, – в принципі теж ніяк не висловили свого ставлення [до подій у Бабиному Ярі]. Ну може були випадки коли допомагали та приховували [євреїв], але це були поодинокі випадки" - теж не відповідає дійсності. Дробович розповів, що відомо навіть не про десятки, а про майже півтори сотні випадків, коли кияни ризикували життям заради порятунку своїх сусідів євреїв. 

"Лише офіційно Праведників народів світу з Києва визнаних Меморіальним комплексом історії Голокосту Яд Вашем та Державою Ізраїль понад 144 особи (база даних станом на 2021 рік). Для порівняння, це більше ніж було в цілій Латвії (138), Австрії (112) чи Молдові (79)", - пояснив очільник Інституту нацпам'яті. 

"Крім того, в цьому контексті просто неприпустимо забувати, що киянин Анатолій Кузнєцов написав саме під час війни чернетку свого знаменитого романа-документа "Бабин Яр", в якому дуже чітко висловив своє ставлення і описав, як кияни сприймали звірства нацистів. Не кажучи про те, як кияни після війни боролися за пошанування пам’яті жертв Бабиного Яру, часом виступаючи проти офіційної радянської влади і терплячи переслідування від спецслужб", - наголосив він. 

Також Дробович зруйнував неправильне твердження - "60% поляків, 30% євреїв було у Львові [в 1941 році]". Так, розповідаючи про львівський погром 1941 року, продовжив глава УІНП, режисер акцентує, що населення Львова на той момент було переважно польським. Як джерелом він послуговується Вікіпедією. Та такі цифри завищені й некоректні. 

"Навіть у статті "Населення Львова" у Вікіпедії, до якої так люб’язно запрошував дослідник-документаліст, наведено національний склад Львова в 1900-2001 роках, де в рядку про 1941 рік вказано, що поляків було 50,3%, євреїв – 25,4%, а українців – 22%", - пояснив Дробович. 

Далі він наводить наступну некоректну ні фактично, ні юридино фразу - "Україні як країні належать також частини, які потрапили туди завдяки пакту Молотова-Ріббентропа". Йдеться про території, які Україна отримала після війни. 

"Єдиним, кому Україна має завдячувати тим, що після Другої світової війни вона отримала західний кордон, який майже збігався із її етнічними територіями – це мільйонам українських підпільникам, партизанам, солдатам та офіцерам, які розгромили нацистів і вигнали зі своєї території. А ще близько 8 млн українців, які тоді загинули у боротьбі з нацизмом або в результаті окупації", - заявив голова Українського інституту національної пам'яті. 

Якщо ж Лозниця, продовжив Дробович, забажає говорити не де-факто, а де-юре, то і тут він помилиться: пакт Молотова-Ріббентропа втратив юридичну силу в момент нападу Німеччини на Радянський Союз в червні 1941 року, адже були порушені його умови. А от післявоєнні офіційно визнані світом кордони були встановлені за результатами Тегеранської та Ялтинської конференцій.

"Остаточно питання україно-польського кордону в реаліях СРСР було врегульовано низкою двосторонніх договорів між Москвою та Варшавою в 1945-1946 роках", - наголосив кандидат філософських наук.

Крім того, він проаналізував наратив відчуження: "Бабин Яр – це не українська, а єврейська трагедія". "Коли Ви говорите українська трагедія [про Бабин Яр], я з Вами не згоден докорінно. А от якщо Ви скажете єврейська трагедія, або трагедія єврейського народу [тоді так]", - заявляв Лозниця в інтерв'ю кінознавцю Лук‘яну Галкіну.

"Це дуже небезпечні і темні слова. Ця фраза є несправедливою і болючою, бо сказана не радянським адептом, не російським агентом впливу і, навіть, не екзальтованим єврейським містиком, а розумним киянином", - обурився Дробович словами Лозниці.

Голова Інституту нацпам'яті наголосив, що з історичної точки зору – це неправда, тому що на момент цієї страшної трагедії в 1941 році не було держави Ізраїль і жодного іншого суспільства чи спільноти, яка б знала і відчувала убитих у Бабиному Ярі людей так само сильно, як кияни. І навпаки – ніхто не був їм ближчий за киян. 

"Ніхто у цілому світі тоді не відчув цю втрату, цей жах і цей біль так сильно і живо, як відчули її кияни в 194 –1943 роках", - зазначив Дробович.

Бабин Яр, продовжив він, – це неймовірного рівня болю і глибини людська трагедія для українців. Бо там були вбиті ті, хто був частиною нас. 

"Давайте ж чесно зауважимо, що жодній єврейській спільноті світу в ті роки, ані в Америці, ані в Палестині, ані у Великій Британії ті нещасні убиті українські євреї не були ближчими, ріднішими й знайомішими ніж нам. І це не абстрактні речі чи кон’юнктурні пеани, а дуже конкретна і проста правда про нас тамтешніх", - додав кандидат філософських наук. 

"То в якому жорстокому серці може народитися думка, що це не наша трагедія? Чия ж вона може бути більша ніж наша?  Це також питання нашої відповідальності. Це наші люди. Це наші невинні українські євреї. Ми не просто маємо право їх оплакувати. Ми повинні це робити й ніхто не в праві відмовити нам у цьому", - наголосив він.

Дробович висловив обурення, адже такі фрази ще міг би помилково сказати черговий "совєтскій человєк". "Але відмовляюся вірити, що тонкий і чуйний київський режисер Сергій Лозниця міг всерйоз таке мати на умі та на серці", - написав голова УІНП. 

"Не можна взяти й цілком віддати пам’ять про свою спільноту. Не можна так спустошити серце. Бабин Яр – це українська трагедія. І єврейська. І польська. І російська. І кожного народу, який зможе і захоче відчути цю спільність і цю втрату", - підсумував Дробович й додав водночас, що тема, яку підіймає Сергій Лозниця, надзвичайно важлива.

Автор: Ольга Робейко