Курс на Китай? Чим для України може обернутися загравання з противником США

Протягом останніх місяців в українській політиці несподівано забагато стало Китаю. Поки з Заходу приходять погані новини про домовленості щодо Північного потоку-2, вітчизняні політики намагаються загравати з Пекіном.

Щоправда, подібні ігри в історії України нічим хорошим не закінчувалися.

Китайський шантаж

У кінці червня стало відомо про те, що Україна несподівано відкликала свій підпис під критичною заявою про порушення прав людини в Китаї, яку було підписано в межах Ради ООН. Заяву підтримали понад 40 країн світу, серед яких США, Німеччина, Канада, Австралія та інші.

Вона стосувалася утисків уйгурів у Сіньцзяні, де Китай організував справжній концтабір на мільйон людей, з примусовою стерилізацією, працею, поділом сімей.

Рішення України відкликати свій підпис здивувало багатьох і широко висвітлювалося в західній пресі. Впливова німецька газета Frankfurter Allgemeine Zeitung нагадала, що країни нечасто відмовляються від підтримки спільної позиції в Раді ООН з прав людини, тому відкликання підпису Україною було “особливо помітним”.

Якщо подивитися на практику голосувань України в Раді ООН з прав людини, то фактично ми є одними з найближчих союзників глобального Заходу, тому демарш Києва в ситуації з правами уйгурів видання назвало “дуже примітним”.

Адже не підписали заяву також Росія, Білорусь, Північна Корея, Таджикистан. Точно не та кампанія, в якій нам би хотілося перебувати.

За інформацією американського інформагентства AP, через підписи КНР пригрозила заблокувати постачання в Україну щонайменше 500 тис. доз вакцини CoronaVac, яка найбільш широко використовується у нашій країні для щеплення від коронавірусу.

Китайці цю інформацію спростували, але міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба фактично визнав проблему, назвавши історію з вакциною тільки вершиною айсберга.

– Історія ще не відіграна. Тому я не вдаватимуся в деталі. Наше завдання – вийти з ситуації з максимальною вигодою для себе. І з мінімальними втратами, – прокоментував Кулеба повідомлення про вакцинний шантаж.

Згодом з’явилася більш цікава інформація. У китайській пресі повідомили про підписання з Україною глобальних економічних домовленостей. Хоча український уряд не сказав ані слова про це.

Тільки через тиждень після проведення переговорів Мінінфраструктури визнало, що Київ і Пекін домовилися про залучення китайських інвестицій в українські інфраструктурні проекти.

Зокрема, китайці можуть дати гроші на будівництво моста M22 в Кременчуці і першої черги нової кільцевої дороги Києва М05 – М06.

Український піар

Всередині країни пропіарити Китай особливо намагаються вітчизняні депутати. Вони фактично влаштували змагання, хто більше любить китайських комуністів. І це в державі, де комуністична партія взагалі заборонена.

Щоравда, така ситуація не заважає очільнику фракції Слуга народу Давиду Арахамії розповідати, що у слуг і Комуністичної партії Китаю “багато спільного” і нашій монобільшості потрібно переймати досвід комуністів. Цікаво, який досвід Арахамія вирішив переймати: переслідування власних громадян за етнічними та релігійними ознаками чи тотальний контроль над людьми?

Але на таких спірних заявах Арахамія не зупинився. Він ще й організував переклад на українських мову і помпезну презентацію в Києві книги китайського лідера Сі Цзіньпіна про державне управління. На презентацію прийшли навіть міністри українського уряду і політики.

На тлі всіх цих активностей ще і президент Володимир Зеленський провів телефонні переговори з Сі Цзіньпіном, під час яких обговорили запровадження безвізового режиму між країнами і боротьбу з коронавірусом. Але ще далі пішов радник глави президентського офісу Олексій Арестович, який заявив, що Україна може переглянути свій геополітичний вектор у бік Китаю.

– І загальний меседж такий, як мені здається: якщо Захід захоче потоваришувати з Росією ціною здачі українських інтересів або значної їх частини, то ми розвернемося на Схід і в такий спосіб перебалансуємо нашу позицію, – зазначив Арестович.

У МЗС відразу поспішили підкреслити, що геополітична орієнтація України незмінна. Вона записана в Конституції і полягає в інтеграції в ЄС і НАТО. А сам Арестович заявив, що його слова неправильно витлумачили і взагалі він висловив свою думку, як приватна особа, але осад все одно залишився.

Адже всі ці розмови ведуться тоді, коли на міжнародній арені для України складається дуже непроста ситуація.

Недешеві китайські гроші

Відповідей на численні заклики української влади про конкретику щодо євроатлантичної інтеграції Захід не дає. Та ще й США з Німеччиною домовилися про запуск російського газопроводу Північний потік-2 в обхід України, проти якого категорично виступав Київ.

Звідси і заяви на кшталт: не візьмете нас в НАТО – підемо до Китаю. Але такий шантаж зовсім не працює, а лише формує для України на міжнародній арені негативний імідж.

– Наше завдання – знаходити спільну мову з партнерами на Заході. Якими б егоїстичними у багатьох ситуаціях вони не були. Для геополітичних кульбітів ми точно не в кращій формі. Торгувати і торгуватися з Китаєм, звичайно, потрібно.

Але вибір магазину для шопінгу – це питання смаку і гаманця, а не стратегії. На схід від України  – тільки Росія, тому нікуди розгортатися, – вважає народний депутат від партії Слуга народу, представник парламентського комітету з міжнародних питань Богдан Яременко.

Спроби тиснути на США перспективами повороту в бік Китаю, на його думку, є марними. І закінчитися для нашої країни можуть досить сумно.

США – стратегічний партнер №1 для України. Президент Штатів Джо Байден неодноразово публічно заявляв, що вважає головним глобальним противником Америки Китай.

І саме з ключовим противником нашого ключового союзника ми намагаємося загравати. Дивно, чи не так? І це після історії з підприємством Мотор Січ, через продаж акцій якого китайцям ми вже один раз виявилися на роздоріжжі між Пекіном і Вашингтоном.

– Можна, звичайно, розповідати світу про Майдан, забуваючи про Гонконг, можна згадувати Голодомор і не згадувати уйгурів. Зрештою можна робити вигляд, що ми за дружбу з усіма, – типу багатовекторність мінус Росія. Однак чи зрозуміють нас наші партнери?

А ми враховуємо рішення останнього саміту НАТО, який визначив Китай системним викликом для себе? А чи не викличемо ми роздратування з боку наших головних партнерів своєю непослідовністю, намагаючись сподобатися всім? Тут тонка грань, – підкреслює директор Європейської програми Міжнародного фонду Відродження Дмитро Шульга.

В Україні від політиків часто можна почути тезу про те, навіщо брати гроші на Заході, у того ж МВФ, давайте візьмемо у Китаю. Справді, МВФ дає гроші, але виставляє умови щодо реформ, неупереджених судів тощо. Китай не вимагає проводити жодних реформ.

– Китай ніби приходить до діабетика з тортом. Ідеальна модель для популістів, які не думають про те, що буде через кілька років, але можуть зараз демонструвати турботу про народ. Венесуела стала такою, якою вона стала, зокрема за тісної співпраці з Китаєм.

Китай не вимагає від вас змінюватися. У нього інша мета. Китай підтримує свої інтереси своїми кредитами. Тому що під китайські кредити уряд наймає китайську компанію, яка привозить китайських робітників, і вони будують щось, – відзначає економіст Сергій Фурса.

А всі розмови про геополітичні повороти і стратегічні партнерства можна закінчити на питанні: чий Крим. Поки що від Китаю партнерської відповіді на нього не чути.