Дурні ідеї й люди призводять до нехороших наслідків. - "Дикий театр" поставив роман Андрія Любки

У столичному клубі "Курені" відбулась прем'єра вистави "Дикого театру" - "Карбід" за романом про контрабандистів Андрія Любки. Режисер – Олексій Доричевський. Жанр – авантюрна комедія .
Клуб "Курені" знаходиться на Дніпрових схилах, на території одного із найстарших в Києві ресторанів.
За пів години до початку спектаклю - поблизу входу на територію "Куренів" збирається публіка.
Біля воріт – яскрава фотозона із різнокольоровими прапорцями. Там робить селфі дівчина у майці зі смайлом. На обличчі – малюнки – сонце й веселка.
Йде до входу.
"Викидати пляшку з водою? – перепитує охоронця у чорному однострої й масці. - Е нє, сонечко, - показує на малюнок на щоці. - Я доп'ю, тоді заходитиму".
"Такі правила "Куренів"", - відповідає той привітно.Сцену облаштували під найбільшим куренем. Глядачі сідають поблизу сцени на подушках, далі – на канапах.
У третьому ряду струнка білявка у яскраво-жовтій блузі і чорних велосипедках тримає великий букет троянд у лавандовій обгортці. Чоловік поряд допомагає зняти папір, розмотують квіти.
Це хореографка Лідія Соклакова. Прийшла на прем'єру з чоловіком. Він подарував квіти, хочуть поставити їх у вазу.
"Проводили всі репетиції тут, на локації, вправлялись по п'ять-шість годин – і це в тридцяти п'яти градусну спеку, - розповідає хореографка. - Рятувались лише бажанням вчасно зробити прем'єру. Головний прогін робили вночі – з першої до восьмої ранку. В пластичних моментах посилювали гумор, іноді підкреслювали абсурдність самої історії. Сам жанр вистави, форма – направлені на те, щоби було візуально цікаво, виразно і смішно".На сходах під сценою з'являється "хазяйка" Дикого театру Ярослава Кравченко. Вона у довгій сірій сукні із декольте. Поряд стоїть чоловік у чорній футболці із написом Produsery – це Олексій Жмурко.
"Ну от, ви вперше бачите, як виглядає продюсер Дикого театру. Раз на три роки він повертається на свою основну роботу – тоді приносить мішок грошей на свіжу виставу. Сьогодні ми в новій локації, у якій влаштовують круті вечірки. В нас теж буде суцільний драйв. Перший показ вистави – завжди як секс – від нього залежить – чи народиться наша "карбідна" дитина", - каже Ярослава Кравченко.
"Не замовляйте коктейлі та каву під час вистави – встигнете в антракті", - додає. Шумить кавомолка.
Коктейлі коштують 200-300 грн, пляшка води – 50.На сцені з'являється чоловік у білій сорочці і коротеньких коричневих штанцях. Тікає від жінки, яка намагається помити його в балії. Це – актор театру й кіно Дмитро Завадський, має звання "заслуженого артиста", подався на онлайн кастинг у незалежний театр під час локдауну. Втілив головного героя – вчителя історії на прізвисько Карбід, який живе у закарпатському містечку Ведмедів. Отримав прізвисько за "специфічний запах"."Марічко, уяви лишень: людей можна буде перевести просто до Європи! Це ж найшвидша євроінтеграція!" – вигукує.
Під час падіння до каналізаційного люка Карбід вигадав ідею - прорити тунель до сусідньої Угорщини. Хоче використати його на благо всіх українців, за сюжетом. Щоби втілити ідею, має домовитись із контрабандистами і місцевою адміністрацією. Проте з часом "спільники" розуміють, що Карбід зайвий.
Дружину втілила Оксана Цимбал. Здирає з чоловіка штани і мочить в балії. У неї на шиї – плюшевий змій.
"Марічку я задумував не зовсім такою, - розповідає письменник Андрій Любка. Сидить в першому ряду на подушці. – У мене вона ніби зачаровує читача. Але "Дикий театр" має свої фішки. Зробили її образ "стьобним" - ніби Марічка втрапила з іншої вистави. Змія на шиї – нагадує коромисло, така Наталка Полтавка. А от учитель Карбід – у мене точно такий – різкий, із істеричними рухами".На сцені Карбід розповідає про свій тунель знайомому контрабандисту Ікару - зіграв Андрій Кронглевський. Той отримав своє прізвисько за те, що колись змайстрував саморобний літак, щоб переправляти цигарки повз угорських прикордонників. Разом їдуть в уявній машині до румуна Мірчи, який водить через кордон нелегалів. Кумедно трясуться, коли "заносить на поворотах".Публіка аплодує.Контрабандисти планують використати ідею Карбіда для своїх цілей – провозити ним товари й проводити нелегальних туристів.
Горбатий чоловік у довгому чорному плащі трощить об сходи велику лопату. Намагається напасти на Карбіда й Ікара. Це – актор Руслан Ярошенко, втілив гробаря Ичі, який живе поблизу кладовища. Контрабандисти домовляються з ним, щоби викопав "тунель євроінтеграції", обіцяють…нову лопату.
"Гробаря уявляв як велику кремезну сильну горилу, а він тут маленький худорлявий зіщулений, - каже Андрій Любка. Але що цікаво – цей Ичі – це його дебют на театральній сцені. До того грав у фільмах і серіалах, але захотів, подався на цей кастинг, пройшов його – і вписався в цю виставу. Хоча він є протилежним до того, що був в романі. Вистава коротка – треба максимально швидко створити у глядача враження про героя. У виставі він став трохи магічним – несе у собі зловісну силу. Це не просто людина-гробар, яка копає могили в місті й живе біля цвинтаря. Це персонаж темних сил з народної міфології або фільмів жахів".Під куренем бігає чоловік у вишневому костюмі, з бородою, добірно лається. Намагається виштовхати з "кабінету" головних героїв. Це актор Денис Пасєчний, втілив мера міста Ведмедів - Золтана Бартока. Погоджується "кришувати" тунель, бо може на цьому заробити. Пропонує замаскувати роботи під фонтан - "подарунок" жителям міста до Дня Незалежності."Мер, який заявляє, що він у цьому місті буде вічно, це образ "звичайного" українського міського голови, який облаштовує місто як свій власний бізнес, - розповідає режисер Олексій Доричевський. - Розкидається крилатими фразами, забиває баки псевдоукраїнськими цінностями – насправді його дії абсолютно відрізняються від слів. Відчуває свою абсолютну владу і нею користується. До нього приходять люди як до друга – бо вони десь раз-два випивали. А він має спеціально обладнану кімнату, щоби вони повзли ледь не на колінах, благали, а не просили. Це маніпулятивна штука, яку часто використовують наші можновладці".Актори танцюють посеред сцени, кумедно рухаючись. В центрі - Золтан, який вихиляє стегнами.
"Танцями заміняємо монологи з книжки, де актори розповідають про себе, так зберігаємо динаміку. Я й сам люблю танцювати", - каже Доричевський.
У обтислій червоній сукні танцює акторка Анна Абрамьонок, спокушає контрабандистів, які стоять навколо. Вона втілила патологоанатома Уляну.
"Сідайте, хлопчики, щось розповім", - улесливо каже.
"Ну все, тепер усім капець, - каже дівчина на дивані в другому ряду. – Я читала книжку. Вона – торгує органами і першим продасть гробаря Ичі".Оголошують антракт. Публіка збирається біля бару. Дівчина з сонечком і веселкою на обличчі стоїть у черзі за коктейлями. До одного з дерев підходить компанія. Струнка дівчина у блакитній сукні з льону, із різнокольоровими дредами обіймає дерево.
- Ти як у ясєня питаєш, чи що? – сміється хлопець. (Мається на увазі пісня з радянської комедії "Іронія долі, або з легким паром" - "Я спросил у ясеня", - ред.).
- У якого ясєня?
- Ну "гдє любімая"?- Не шарю. А чого хто у дерева питав? Друїд?Хлопець заливається сміхом.- Круто, - каже. – Така юна, а в Дикий ходиш.
Після антракту сцена перетворюється на будинок "дохтурки" Уляни. Герої обговорюють з нею план тунелю, бо має гроші. Сидять за столом, поряд – холодильник із м'ясом.
"В Уляні з усіх героїв – найменше людського, - продовжує режисер. - Вона втратила "душу", коли її піймали на кордоні й зґвалтували. Вбиває людей, продає органи за кордон. Не має краплини жалю. Це той варіант, коли людину зламали зовсім – фізично вона лишилась, але навряд можна назвати її людиною. Не має емпатії й власних емоцій. Але має гроші – тому в якийсь момент всі герої потрапляють від неї в залежність".Карбід з Марічкою рятуються від погоні – контрабандисти намагаються їх убити. Ікар затуляє їх своїм тілом. Подружжя ховається в тунелі, який починає заповнювати вода.
"Немає зв'язку", - повторює Марічка. Тримає Карбіда за руку.
"Спочатку зв'язку не мав Карбід – з самою Марічкою, з усім світом – витав у своїх мрійливих задумах, - розповідає Доричевський. - Аж раптом, коли він уже почав оговтуватись, змогли пережити з Марічкою втрату доньки – потрапляють у затоплений тунель. І тут ніби міняються ролями – тепер опору, надію втрачає Марічка. Ми змінили фінал, адже у Любки герої гинуть там у тунелі. Але у виставі дуже не хотілось виходити на мінор. Хотіли врятувати героя, який уміє мріяти – й то мріяти "екологічно", прагнути щастя всім. Навряд його мрія здійсниться, але надія лишається".На верхівці найвищого куреня стоять контрабандисти, мер і лікарка. Відкривають "Фонтан єдності". Мера перебиває голос, схожий на Зеленського.
"Сьогодні важливий день. Ми тут зібрались, щоби…"
Публіка сміється й аплодує.
Фонтан не можуть запустити.
"Як важко працювати з дебілами!" - вигукує мер."Є якісь моменти, яких чекав і побоювався найбільше, - каже товариш Андрія Любки. Прийшов із ним на виставу. – У книзі є особливо важливі фрази. От одна з них "Як же важко працювати з дебілами". Коли почули – зрозуміли, що все вдалось."Кінцівку змінили несподівано для мене, – каже письменник. - Тепер "Карбід" сприйматимуть як історію з геппі-ендом, і це добре. Несе посил – нема такої чорноти, яку би не можна було пережити".Під деревом стоїть Олена Сінченко. Вона – постійна глядачка у "Дикому театрі" і шанувальниця творчості Любки. Каже – мала побоювання, як поставлять твір.
"Вистава перевершила мої очікування, - каже. - Переживала, бо книжка "Карбід" - одна з моїх улюблених. Було важливо, щоби вистава не зіпсувала мою емоцію. У "Дикого" люблю, що вони сміливі, готові брати нестандартні теми, по-своєму їх висвітлювати. Тепер думаю, що жоден інший театр не зміг би поставити "Карбід". Фінал у Андрія в книжці дуже життєвий, такий як в принципі мав би бути, якби історія відбувалась насправді. Виходить, що дурні ідеї й зв'язки з дурними людьми призводять до нехороших наслідків. У виставі – добро перемагає. Саме в цій історії й цьому баченні мені дуже "зайшло", показали, що в людях ще не втрачені такі якості, як дружба, відповідальність, солідарність. Навіть якщо гурт десять поганих людей, то обов'язково знайдеться один хороший, який зможе врятувати ситуацію. Хотілось би вірити, що місце казці є навіть в таких історіях".Побіля воріт стоїть дівчина з веселкою й сонечком на обличчі. Каже – витратила всі гроші на коктейлі.
"Нє, ну ви передайте адміністрації, що "водичка" тут дорогувата, - каже. – Я ото пів вистави за своєю пляшкою шкодувала. Всі: "фонтан-фонтан", а я: "вода…вода…"- каже. – То може би переглянули той "сухий закон" на показах вистав, чи що".
Йде до "Арсенальної".
Вистава тривала 2 години. Наступні покази – 29-30 серпня.
Незалежний "Дикий театр" виступає на різних майданчиках. З "Куренями" співпрацюють вперше. У запрошенні в соцмережах попереджали гостей, що, за правилами закладу, з собою не можна приносити напої та їжу. У "Куренях" проводять фестиваль електронної музики та джаз-вечірки. Заклад підтримує музикантів різних напрямків. 15 липня у клубі виступали американські зірки неосоулу - дует Jose James & Taali.