Світ проти України. Моніторинг токшоу 19–25 липня

Договір США та Німеччини про «Північний потік-2» проросійські телеканали використали для тотального протиставлення України всьому світу. Якщо послухати пропагандистів, то в нас немає жодного друга, союзника чи надії на допомогу. Єдиний вихід — піти на вимоги Росії.

Частина політичних токшоу, які входять до моніторингової вибірки «Детектора медіа», вже пішла на канікули до кінця літа. Тож у цьому сезоні це останній аналіз «Детектора медіа» цього формату, зустрінемося в кінці серпня.

«Український формат» (ютуб-канал кума Путіна), 21 липня

Після санкцій РНБО телеканали Віктора Медведчука фактично загинули. А те, що повстало на їхньому місці, чудово відповідає попкультурному образу зомбі. Пропаганда стала ще страшнішою, агресивнішою та більш безмозкою. Наприклад, у цьому ефірі ютуб-шоу обурювалося українськими мультиками, засуджувало україномовний дубляж, принижувало зустріч Зеленського з Байденом та називало Медведчука «лідером нації».

Глядачам загрожували: Анатолій Бурміч, народний депутат, фракція «Опозиційна платформа — За життя». Артем Марчевський, керівник молодіжного крила «Опозиційної платформи — За життя». Володимир Кацман, списочник «Опозиційної платформи — За життя» на парламентських виборах. Валерія Заружко, екснардепка від Радикальної партії. Надія Савченко, колишня народна депутатка. Юрій Дудкін, підозрюваний у державній зраді. Андрій Теліженко, колишній дипломат під санкціями США. Іван Сорока, президент ГО «Український медичний клуб». Політичні коментатори: Олександр Лазарєв, Андрій Гнатуш, Віктора Скаршевський, Ігор Рейтерович, Олександра Решмеділова, Ростислав Кравец, Володимир Цибулько. Загалом 15 гостей (12 чоловіків і 3 жінки).

Для початку варто попередити: хоча «Український формат» досі розповідає здебільшого про українські події, токшоу вже давно не робить цього з української точки зору. На старті програми, наприклад, глядачам процитували погляди на досягнення миру Дмитра Козака, заступника голови адміністрації Путіна, та погляди Володимира Зеленського, президента України. Словам першого приділили 179 секунд, словам другого — 37. Повага до позицій спікерів теж суттєво відрізнялася. Далі замовний коментатор Олександр Лазарєв вирішив, що Зеленський мав би відповісти на статтю Путіна про Україну. І тут же похвалив Медведчука, який зреагував на текст кума. Можете почитати лідера «ОПЗЖ», є враження, що його «відповідь» писали ті ж автори, що й оригінал.

Підтримка російських поглядів продовжилася в питанні Мінських угод. Артем Марчевський обурювався, як це Україна може не хотіти дотримуватися домовленостей, які визнає «весь мир». Судячи з усього, їх не визнає Росія, раз не хоче виконати навіть перший безпековий пункт. Підозрюваний у державній зраді Юрій Дудкін тим часом влаштував рекламну паузу для російської зброї. Тримайтеся, бо можна надірвати животики. За словами коментатора, США «катастрофічно відстає» від РФ у питанні обороно-промислового комплексу й саме тому хоче говорити, а не конфліктувати. Нагадаємо, що у строю США, наприклад, 11 ядерних авіаносців. Це на 11 більше, ніж у Росії. Тим не менше ведуча Діана Панченко саме про путінську зброю весело заявила: «Шах і мат». Уявляєте, як це — захоплюватися зброєю держави, яка масово вбиває твоїх співвітчизників?

Коли думаєш про міць Росії

Далі ведуча та коментатор розіграли ще одну маніпуляцію. Діана Панченко начебто процитувала слова Володимира Зеленського, що Україна заплатила за події на Донбасі високою ціною, а тому має бути в НАТО. «Не виглядає, на вашу думку, це цинічним, що фактично він готовий розміняти людські життя на вступ до НАТО?» — якимось чином зробила висновок пропагандистка. Дудкін пізніше підтримав: «Кощунственные заявления президента [...] Уровень какого-то мелкого торгаша». Також фанат РФ серйозно говорив про загрозу геноциду росіян та російськомовних в Україні.

Якщо подібної пародії на російські токшоу вам замало, то далі гості з усім можливим презирством обговорили перспективи зустрічі президентів України та США. Анатолій Бурміч не розумів, навіщо іншим лідерам зустрічатися з якимось Зеленським. Казав, що того можуть хіба викликати «на килим». Чи «для галочки» зустрітися «возле столовой». Надія Савченко вирішила, що зустріч у США із Зеленським буде на рівні зустрічі з Тихановською. Андрій Теліженко, настільки видатний дипломат, що в нього аж забрали візу в США, закликав відмовитися від зустрічі з Байденом. Натомість міжнародник-невдаха пропонував їхати в Росію та домовлятися з Путіним. На думку Теліженка, агресор навіть готовий був говорити: просто про газ та в Москві.

Допоміг звинуватити Україну у втручанні в американські вибори. Допоможу й здатися Путіну

Також у міжнародному сегменті трішки зачепили Китай. По-перше, привід дали коментарі Олексія Арестовича про можливість повороту на Схід. По-друге, російські борці за суверенітет все ніяк не заспокоються, що Україна не захотіла віддавати «Мотор Січ». Загалом у цьому блоці були три цікавих моменти. Маніпуляція про поїздку «китайської делегації» в окупований Крим. Канал Медведчука забув уточнити, що це була «делегація» підприємців з оптових ринків Москви. Заява, що наша влада не зможе піти проти своїх «хазяев» на Заході. І якась абсолютно дурнувата згадка, що «ОПЗЖ», на відміну від влади, має з Китаєм «теплі відносини». Зокрема, представники Медведчука брали участь у форумі до 100-річчя Комуністичної партії. Де насправді була присутня також Юлія Тимошенко.

Але досить про закордон, у самій Україні вистачає проблем. Наприклад, мультфільм «Кузюка». Якщо вам цікаво, навіщо антиукраїнському ютуб-каналу про нього згадувати, то… відповіді на це питання немає. Можливо, через серію «Крем наш». Можливо, через офіційно патріотичне спрямування. Можливо, тому що найманці Медведчука нарешті перетворилися на ютуб-блогерів. Хай там як, а в «Українському форматі» покритикували проєкт за витрачання державних коштів. Звинуватили його у плагіаті. Та навіть спробували самі зробити аналогічний мультик. Враховуючи компетентність коментаторів, цю частину розмови важко було дивитися без сліз. Діана Панченко стверджувала, що Blade Runner зняв Ларс фон Трієр. Ведучий Ростислав Сухачов доводив, що якість фільмів визначається зборами. За цією логікою, «Трансформери» у п’ять разів якісніші, ніж «Хрещений батько».

Неймовірні висоти самоіронії

Розмова про «Кузюку» розвинулася до критики патріотичних проєктів узагалі. З обов’язковою атакою на Олега Сенцова. Та заявою Віктора Скаршевського, що патріотизм прививається, серед іншого, «когда выплачивается заработная плата». Уявляєте промову в «Хороброму серці» з таким девізом: «Вони можуть забрати наші життя, але вони ніколи не заберуть нашу виплату заробітних плат»?

Закінчилося все логічно критикою україномовного дубляжу. Медведчуківці згадали про штраф «1+1» через показ серіалу «Кухня» російською. Ведучий Ростислав Сухачов вжив архетипний російський вислів: «"95 Квартал" уже заявив про перехід на мову». Ютуб-канал показав підбірку із соцмереж, у якій люди лише обурюються дубльованою версією «Сватів». Також ведучі згадали про забутий аргумент часів переходу кінотеатрів на українську, мовляв, дубляж — це дорого.

Володимир Кацман вирішив, що перехід на українську може вплинути на українців так само, як закриття каналів Медведчука. Мовляв, на кумівських медіа була «значительная доля правды», на інших українських каналах «количество правды не слишком большое», тож українці перейшли на російські канали. «Правда» — це що, якийсь евфемізм для «русского міра»? Повертаючись до розмови про компетентність, Анатолій Бурміч заявив, що «дуже досконало» володіє тією українською мовою, яка «сприймається всіма». При цьому він вживав вислів «на українській».

Ця політична кунсткамера тривала майже п’ять годин, тож в ефір встигло потрапити ще багато цікавого. Надія Савченко розводила фейки про вакцини. Канал Медведчука показував добірки про відпустки політиків та смішні моменти «слуг народу». Чомусь у жодну не потрапили члени «ОПЗЖ». Натомість канал присвятив частину ефіру захисту хазяїна. Пропагандисти знову використали фейкову соціологію, яка буцімто показує, що в суспільстві аж зростає віра в невинуватість Медведчука. Артем Марчевський назвав проміжного начальника «одним из лидеров нации». Андрій Теліженко жалівся, що це Захід розвалив нам систему своїми реформами.

Навіщо начебто американська компанія вдруге за місяць запитує про справу Медведчука?

Післямова шоу варилася в уже зовсім дріб’язкових історіях. Ведучий Олександр Шелест бідкався про «вагому та серйозну поразку»: в місті Новомиргород (населення 11 тисяч) шкільна команда назвалася «Гітлерівці». Володимир Кацман закликав українських чиновників їхати в Росію, «сидеть в приемных» та добиватися прокачки газу.

Скільки ще ми будемо робити вигляд, що це шоу українське?

«П’ятниця. Вечір» («Наш»), 23 липня

Нарешті! Нарешті своєю угодою про «Північний потік-2» США та Німеччина дали проросійським токшоу нормально роздмухати антизахідні настрої. Світ від нас відвернувся, в нас немає друзів, усі вимагають виконання Мінських угод, сусіди хочуть нас розділити, а ще ми платимо Туреччині за томос.

Зневіру нагнітали: Євгеній Мураєв, офіційно колишній власник каналу «Наш», неофіційно колишній політик. Олександр Долженков, колишній регіонал, голова політради партії «Наші». Микола Скорик, народний депутат України, «Опозиційна платформа — За життя». Юрій Камельчук, народний депутат, «Слуга народу». Олексій Кучеренко, народний депутат, «Батьківщина». Сергій Шахов, народний депутат, група «Довіра». Сергій Таран, депутат Київради, «Європейська солідарність». Андрій Рева, колишній міністр соціальної політики. Максим Ялі, Олександр Лазарєв, Кирило Куликов, Юрій Атаманюк, Мирослав Олешко, політичні коментатори. Загалом 13 чоловіків.

Годину для особистого піару та російської пропаганди цього вечора отримав Євгеній Мураєв. Наприкінці червня він заявив, що передає в управління канал «Наш» трудовому колективу, але очевидно хороша дресура так швидко не зникає. Медійники Мураєва все ще виконують у його присутності команди «сидіти» й «не подавати голос». Який би треш він не просував.

На всяк випадок Мураєв вирішив продемонструвати свою відданість уже на четвертій хвилині ефіру. Він заявив, що після Революції гідності нова влада прийшла на хвилі неконституційного перевороту. І задля легітимізації змушена була прийняти порядок денний іноземних держав. По-перше, Мураєв сам обирався у парламент у 2014 році. Мабуть, він співучасник перевороту? По-друге, наближення до Заходу було однією з вимог революції, буквально Євромайдану. Далі ексрегіонал видав це: «Украина жила интересами Соединенных Штатов и согласилась быть инструментом в её руках. Развязав конфликт на своей территории. По сути, спровоцировав его. Никто не снимает ответственность и предсказуемые действия Российской Федерации. Потому что было очевидно, что они вмешаются». Втрутяться у що, дії власної армії в Криму?! Звучить якраз наче «снимание ответственности».

Ніхто не знімає відповідальність із Росії. Але Україна сама спровокувала війну

Можливо, «Наш» варто рідше вмикати в ефір російських бойовиків, а то Мураєв бере поганий приклад. Ось фактично стверджує, що Україна воює з Донбасом. Ось розповідає про «поезда дружбы» й те, що «Восток встал». Модератори на це ніяк не реагують, і в деякі моменти їхнє мовчання виглядає навіть смішно. Бо Мураєв просить пояснити, в чому зрада особливого статусу для окупованих територій. І… одразу троє медійників мовчать. Хоча, варто визнати, один раз Володимир Полуєв таки виділився. На обурення Євгенія Мураєва, чому Україна платить туркам, а не українцям, ведучий відповів: «Плата за томос».

Скептицизм, чи, точніше, абсолютна зневіра щодо навколишнього світу, стала головною темою промови Мураєва. Він переконував, що під час весняного загострення україно-російської війни усі відмовилися нам допомагати. Це неправда. Стверджував, що майже всі наші сусіди хочуть отримати українські території. Казав речі на кшталт «Нет друзей. Нет европейского выбора» або «Мир серьезно Украину не воспринимает». І на фоні цієї геополітичної безвиході знову просував російські наративи.

Причому так сильно, що більше нагадував фантаста, особливо коли йшлося про Мінські угоди: «Может так сложиться, что санкции с Российской Федерации будут сняты. Но они будут наложены на представителей украинского политикума, который саботирует мирное урегулирование на Востоке. Потому что миру уже, ну, становится очевидно, кто не выполняет». Світу очевидно, що це Росія відмовляється забезпечувати мир, та що це Росії варто бути конструктивнішою. Як узагалі Україна може перестати «саботувати» мирне врегулювання, не вмирати під кулями снайперів? Ще Мураєв просував російський погляд на порядок виконання Мінських угод. І стверджував, що в усьому світі з ним «носится» лише українська влада. А це дивно, що українська влада намагається відстояти життєвий інтерес України?

Поки декорації мовчали, монолог Мураєва повнився пропагандою. Він поширював наратив, що Україна — ненадійна транзитерка газу. Не розумів, чому Зеленський не погодився на прямий контракт із Росією та знижку на газ. Стверджував, що Європі вигідно, коли туди приїздять «белые, православные» заробітчани з України. Значно перебільшував кількість людей, які розмовляють російською у світі.

Посеред свого автоінтерв’ю Мураєв заявив, що «говорит самые жесткие вещи в стране». Але це, звісно, не правда. Члени «ОПЗЖ» випереджають колегу й за висотами колабораціонізму, й за глибинами преклоніння перед Росією. Ілля Кива без проблем обходить суперника за рівнем абсурду. І все ж лідер «Наших» відчайдушно намагається виділитися на трешовому поприщі. Цього разу критикою підтримки футбольної збірної: «Вам хлеб заменяют зрелищами», «Давайте все дружно в истерике будем болеть за нашу сборную», «Я к вот этой всеобщей истерии относился как к политической манипуляции», «Все начали постить», «Это потому что повестку дня вам подсовывают другую. У нас люди голодают», «А мы прямо вот нация болельщиков», «Приоритеты надо все-таки правильно расставлять». Насправді, тут немає чому дивуватися. Як підтримку збірної може зрозуміти людина, яка навіть Новий рік зустрічає за кремлівськими курантами?

Дивно, що Мураєв не заявив, що всі вболівальники на стадіонах були проплачені

Перша частина програми, як завжди на «Нашому», була присвячена інформаційній підтримці російської агресії. Ангеліна Пичик нав’язувала, що пів світу намагається схилити нашу державу до виконання політичної частини Мінських угод. Микола Скорик та Сергій Шахов переконували, що українська влада нічого не робить для миру. Також Скорик стверджував, що приводом для війни стала Революція гідності. Тут ведуча, щоправда, зробила зауваження. Сергій Шахов вирішив, що всі країни ґвалтують Україну, та розповідав щось про «репарації» західним партнерам. Кирило Куликов стверджував, що українці стали найагресивнішою нацією Європи. А от про Росію гості казали, що санкції їй лише вигідні. Здавалося, цей ефір уже не може стати більш абсурдним та прокремлівським. Але тут «Наш» включив (!) в ефір Дмитра Співака, який додатково дискредитував зустріч Зеленського з Байденом. З таким же рівнем компетентності, конструктиву та авторитету «Наш» міг надати слово літру води.

У цьому ефірі не брав участі провідний пропагандист «Нашого» Макс Назаров, тож його норму довелося виконувати Ангеліни Пичик. Ведуча заперечувала існування санкцій проти Росії через невиконання Мінських домовленостей. Хоча вони є. Переконувала, що на фронті дотримувалися перемир’я. Хоча його не було. А також всіляко відбілювала Росію. На питання, хто порушив режим тиші, пропонувала сфокусуватися на тому, скільки він тривав (якщо вам цікаво, то пів години). На питання, хто почав війну, відповіла вже зовсім моветонною заготовкою — «Хто здав Крим?» Ще Пичик стверджувала, що Україна не турбується про своїх «громадян на Донбасі». І заперечувала, що, видаючи російські паспорти на окупованих територіях, Росія готується до їхньої анексії. Жаль, що ніхто не запитав, навіщо тоді, на думку ведучої, Путін це робить. Але, з іншого боку, відповідь, мабуть, очевидна — «Хто здав Крим?»

І чому під час обговорення вбивств люди постійно перекладають відповідальність на вбивцю?

Сумнівну заяву з іншого боку спектра озвучив Максим Ялі. Коментатор фактично закликав не повертати окуповані території без репарацій. Бо, якщо нам їх зараз «всучат», то настане «экономический коллапс». Ведуча та інші гості натякнули йому на сепаратизм.

Друга половина ефіру мала стосуватися «Північного потоку-2», але з компетенцією та бажанням критично не склалося. Замість розмов про можливі кроки боротьби чи досвід інших країн гості просували свої партійні наративи. Олексій Кучеренко знову жалівся на Юрія Вітренка, керівника «Нафтогазу». Олександр Долженков розповідав, що Україна не договороспроможна. Юрій Атаманюк називав міністра МЗС «мудаком» і заявляв, що Україну «сношают».

Найдалі від притомної поведінки у студії відійшов Мирослав Олешко. Імовірно, всі інші коментатори Порошенка заслужили відпустку, тож на ефір відправили того, хто не заслужив. Усю другу частину програми гість намагався розповідати про корупцію «слуг народу». Але, по-перше, робив це зовсім не в тему. По-друге, замість конструктиву чи принаймні тонких маніпуляцій, вживав в ефірі вислів «пиздить бабки». Головною ціллю Олешка став Юрій Камельчук і опоненти виявилися майже рівними. Наприклад, «слуга народу» парирував: «Мені дуже дивно, як молода людина стверджує, не маючи жодних фактів. Це називається діпфейк». Це так не називається, бо діпфейк — це синтез зображення/аудіо (здебільшого обличчя людей) за допомогою машинного навчання. Після цього ще веселіше звучали слова Камельчука, що він ніколи не говорить на теми, які не аналізував. Хоча насправді це твердження веселе й так, просто згадайте його численну брехню про коронавірус.

Якось підозріло, що телеканал начебто змінив управлінців, але в ефірі «Нашого» від цього нічого не змінилося. Тут досі просувають кричущу російську пропаганду, перебивають проукраїнські позиції, зводять дискусії до примітивних шоу. Та що там, тут досі обслуговують Євгенія Мураєва.

«Ехо України» (Прямий), 23 липня

На початку ефіру Матвій Ганапольський заявив, що це міф, начебто влітку немає подій. І поговорив із гостями, серед іншого, про «справу вагнерівців», зникнення Чауса, тиск влади на медіа…

Свіжі події обговорювали: Ірина Фріз, народна депутатка, фракція «Європейська солідарність». Кіра Рудик, народна депутатка, готова партії «Голос». Юрій Мірошниченко, ексрегіонал, член ЦВК. Ігор Попов, Віктор Уколов, Борис Тізенгаузен, Олександра Решмеділова, політичні коментатори. Загалом 7 гостей (чотири чоловіки і три жінки).

Для початку Прямий 23 липня вирішив обговорити заяву Олексія Данілова від 12 липня, що влада «розглядає певні процеси» боротьби з користувачами фейсбука, які «займаються політичним брудом» проти України та її керівництва. Віктор Уколов нагадав також про карикатуру на президента Зеленського, яку зняли з виставки. І вирішив, що так вчинили якраз через слова секретаря РНБО. Ірина Фріз закинула владі авторитаризм. А от ведучий Матвій Ганапольський закликав продемонструвати згадану карикатуру в ефірі: «Я хочу, щоб було спеціально засідання РНБО [...] Я хочу бути присутнім при закритті Прямого каналу. Давно чекав».

Скоро в музеї Гончара

Наступною мінітемою стала «справа вагнерівців». Суд зобов’язав ДБР відкрити провадження про можливе вчинення президентом Зеленським державної зради. І Прямий вкотре надав цій темі інформаційний супровід. Віктор Уколов наполягав, що влада бреше та не розслідує. Ірина Фріз стверджувала, що Зеленський уникає конфліктів із Путіним. Також в ефірі згадали про зникнення екссудді Миколи Чауса в Молдові. Матвій Ганапольський боявся, що, раз про Чауса ніхто не говорить, то ми всі можемо зникнути. Ірина Фріз заявила, що Зеленський — кінцевий бенефіціар викрадення. Віктор Уколов стверджував, що екссуддю планували використати проти Порошенка. Цікаво, що поки навпаки: лише канал Порошенка використовує зникнення Чауса.

Єдиною принципово новою темою ефіру стала домовленість Німеччини та США з приводу «Північного потоку-2». Якщо відкинути жахливі мрії ведучого про «пані Меркель у мене на колінах», то загалом у Прямого вийшло обговорення без надмірних маніпуляцій. Віктор Уколов пропонував не ображатися на західних партнерів, а стати учасником перемовин про запуск «Північного потоку-2» та домогтися реальних компенсацій. Матвій Ганапольський доводив, що в якості компенсації потрібні не просто гроші, а довготривалий перспективний проєкт. А ще вирішив, що з боку Росії жодних поступок не буде. Хоча й зовсім без політизації теж не обійшлося. Ірина Фріз називала ситуацію з «Північним потоком-2» «поразкою Зеленського». Віктор Уколов хотів, щоб нинішня влада провела консультації з Петром Порошенком як «відомим дипломатом».

Токшоу, які не потрапили в моніторинг:

«Пульс» («112»), 20 липня

Гості: Анатолій Бурміч, народний депутат, фракція «Опозиційна платформа — За життя». Володимир Кацман, списочник «Опозиційної платформи — За життя» на парламентських виборах. Олена Бондаренко, Ганна Герман, Віталій Журавський, ексрегіонали. Андрій Павловський, екснардеп, «Батьківщина». Борислав Розенблат, екснардеп, виключений із Блоку Петра Порошенка. Олександр Лазарєв, Олександра Решмеділова, політичні коментатори. Загалом 9 гостей (шість чоловіків і три жінки).

Виготовлення цього моніторингового звіту стало можливим завдяки фінансовій підтримці Агентства США з міжнародного розвитку (USAID), що була надана через проект «Медійна програма в Україні», який виконується міжнародною організацією Internews. Ця програма зміцнює українські медіа та розширює доступ до якісної інформації.  Зміст матеріалів є виключно відповідальністю громадської організації «Детектор медіа» та не обов’язково відображає точку зору USAID, уряду США та Internews.