«Не викопуйте Богдана!» Чи можна туризмом гоїти старі та нові рани?

Перед селом Суботів ( наголос на першому складі, не від «суботи», а від тутешньої річки Суби, «водопій» з тюркської) нормальний асфальт раптом скінчився. І почався мало не битий шлях сімнадцятого століття: ями, латки, тріщини, трясця, трясця, трясця…

– Ви вже той… Вибачайте. Сказали везти журналістів цією дорогою. Бо друга ще гірша, – перепросив водій.

У гетьманському Суботові, там, де Богдан Хмельницький мав фортецю-резиденцію і знайшов зрештою вічний спокій, по-сучасному – на території Суботівського історичного музею просто неба, що є відділом Національного історико-культурного заповідника «Чигирин», – очікували відкриття туристичного форуму. Обласна влада вкупі з партнерами втілювала в життя проект під назвою «Черкащина - місце сили». Чигирин же став першопроходцем у напрямку туристичної навігації. З цієї нагоди на галявині напнули великий намет з екраном для різних інтерактивних штук.

Перед наметом, посеред автентичного пагорба, височіла «тривожна» вежа – не з Богданових часів, лише давно відтворена музейниками за «проектом» доби Козаччини: колесо з возу, закріплене на вершечку стовпа. Коли вартові помічали ворога, на колесі мали підпалити щось легкозаймисте на кшталт жмута сіна, покладеного туди заздалегідь - про небезпеку побратимів попереджав вогонь.

Ведуча заходу трохи хвилювалася, раз-по-раз виглядаючи головного гостя чи то пак, господаря, від якого залежало, скільки Чигирину вділять коштів з бюджету області на реалізацію туристичного плану. Бо ж є ще Канів з Чернечною горою, шевченкові Моринці, заповідник «Трипільське поселення» у селі Легедзине, палац графа Шувалова в Тальному, низка музеїв – конкуренція!

Молодий голова ОДА Олександр Скічко приїхав доволі рано. «Вартові» повідомили, та й ми зауважили автівки з поліцейським супроводом, що скупчилися в центрі Суботова, навіть пожежну машину осторонь, у кущах. Але керівництво, мабуть, перехопили на підступах небоязкі селяни – кріпацтва тут не знали з діда-прадіда.

Зрештою, наметом пролетів стишений гомін: «Вже йдуть!» Голова ОДА, заступник голови облради, мер Чигирина, та земляк-народний депутат з’явилися гуртом, і по черзі сказали вітальне слово. Причому. у промові Скічка переважали слова «бренд», «інформаційні пілони», «смарт-таблиці з кьюар-кодами» і «аудіогіди», а мер повторював «дороги, дороги»…

Достукався до «серця»

Далі настав час панельної дискусії. Без найменшої іронії: це виглядало цікаво, змістовно і сучасно. Голова ОДА разом з Мар’яною Олеськів, Головою Агенції розвитку туризму в Україні і з представниками вітчизняних компаній ІТ-розробників були не просто ровесниками, але справляли враження завзятців, які відчули драйв від масштабу теми.

Скічко не приховував, що за взірець має туристичний розвиток Батумі, навіть поважного консультанта взяв із Грузії. Назвав мету: залучити на Черкащину п’ять мільйонів туристів, завдяки їм створити додатково п’ятдесят тисяч робочих місць. Ну і домогтися, відповідно, протягом п’яти наступних років п’яти мільйонів ночівель у «місцях сили», таких от, як Чигирин. Бо справжній мандрівник має і Замчище з Холодним яром оглянути, і сувеніри купити, і в ресторані незле посидіти, а не рватися надвечір додому… Сервіси підтягти на належний рівень, інфраструктуру. А ще активізувати релігійний туризм - святу справу. І прибуткову. Стільки ж навкруги старовинних церков!

– … Дев’ять мільярдів доларів на рік українці вивозять у світ, а внутрішню красу нашої країни хіба вже всі бачили? Прикро. Люди їдуть за враженнями до Києва, Львова, Одеси, на Закарпаття, а на Черкащину – ні. Бо нема промоції! Тепер буде – завдяки програмам «Велика реставрація» та «Малі міста – великі враження», – запевнив Олександр. Аудиторія заплескала у долоні.

Голова тримав напоготові ще й «таємну зброю»: артоб’єкт під назвою «Серце України» (в Шполянському районі Черкащини, як відомо, географічний центр території України). Посеред поля (фото з Вікіпедії вам у поміч) вкопано скромний пам’ятник з граніту, як на цвинтарі. На що дивитися, Господи… Та скоро Вікі доведеться світлину змінити. Згідно з презентацією, на полі постала стелла-флагшток, яку оточують двадцять п’ять пар білих металевих крил зі стилізованою вишивкою - ознакою регіонів - від заходу до сходу (з Донбасом включно), від півночі до півдня (разом з Кримом).

– А в центрі, під склом, ніби живе серце пульсує. Підсвітка така, – Скічко професійно витримав паузу. І додав, ніби з червоної строки: - Без копійки бюджетних грошей зроблено! Тільки меценати Черкащини і бізнес!

Зрозуміло (принаймні, це стверджують поінформовані джерела), що на відкриття артоб’єкту 23 серпня приїде президент Володимир Зеленський. Достукатися до серця - в усіх сенсах! – зумів не хтось, а символ на символі - ровесник Незалежності, 30-річний очільник області, колишній шоумен, недавній депутат Ради від «Слуг народу».

…Життя достатньо нової структури – Державного агентства з розвитку туризму України – почалося у несприятливий час, практично разом із пандемією коронавірусу. Можливо, тому Мар’яна Олесько, керівниця агентства, обережніше за Олександра Скічка оцінювала перспективи і «маяки», на які треба тримати курс. Закинула:

– В Грузії далеко не так все ідеально. Польща взагалі отримала свій результат за десять років по тому, як вклалася в сферу. Ми ж досі навіть не знаємо кількості туристів, які потрапляють до України. Просто 14 мільйонів щорічних в’їздів через кордон – не показник. Приміром, громадяни Молдови прямують транзитом до себе додому…

Продовжила:

– Створимо єдиний туристичний реєстр – зрозуміємо, скільки мандрівників сьогодні здатна прийняти країна. Буде алгоритм отримання готелями «зірок» за європейськими стандартами – порахуємо, чим насправді багаті і хто з того радіє. Хоча і зараз відомо: за виключенням Києва, Одеси, Львова кількість готелів критично мала.

Та й населення малих міст, які обіцяли великі враження, мало перетворитися на партнерів туроператорів, готельєрів, музейників, – для обопільної вигоди. Від кави з бабусиними пиріжками коло заповідної брами - до вишиванки від майстрині на термінове замовлення, крафтового хліба, сиру, вина, просто людської привітності, що розлита в повітрі. Все заради зайвої доби, яку розімлілий турист вирішить провести в благословенному куточку! Але опанувати цю науку складніше, ніж здається на перший погляд.

– Тому промоція іде попереду попиту, - наголосила Мар’яна. І передала мікрофон наступному колезі. Аж сталася прикрість. Кьюар-код маршрутів з топ-рекомендаціями, що його вивели на екран, і не думав відкриватися від наведених на нього камер айфонів, з губернаторським включно.

В Суботові в принципі не було інтернету – від сюди не «добивав».

«За світ встали козаченьки…»

Потилицею відчувала, як у дискусію на сцені хотів би втрутитися Лазоренко (через «о», наголос на другому складі, не плутати з колишнім прем’єр-міністром України, засудженим у США за відмивання коштів.) Він сидів якраз позаду мене, часом давив на «відбій» своєї кнопкової «Нокії», котра починала виспівувати «За світ встали козаченьки…» і стишено обіцяв: «Пождіть, передзвоню!» Символізму і тут не бракувало.

Віктор Іванович Лазоренко, заступник генерального директора з освітньо-масової роботи Національного історико-культурного заповідника «Чигирин», рівно вдвічі старший за нинішнього голову ОДА. Почав працювати в музеї, коли той (не музей, а Скічко!) тільки народився. За роки після Майдану на чолі Черкаської гособладміністрації змінилося чи не вісім керівників. Лазоренко звертався зі «своїм» питанням до кількох з останніх. І, чесно, не мав впевненості, що цей, нинішній, стрункий, красномовний, сповнений ентузіазму яппі найближчим часом не махне з Черкас назад, до Києва, на якусь «кучеряву» посаду, а рана ще більше роз’ятриться.

Ми трохи спілкувалися до початку форуму. Домовилися продовжити. Здається, я поставила питання занадто широко - чи здатні тутешні музеї, з огляду на сучасні історичні оцінки діянь Богдана Хмельницького, «перемогти» інертність обивателя щодо держави, її захисту? А Лазоренко заходився розповідати ніби про інше. Про те, що з 2003 по 2012-й в заповіднику провели дванадцять всеукраїнських симпозіумів молодіжного гончарного мистецтва, виростили цілу плеяду гончарів.

– А серед них – один з Кременчука, Юрій Нечай. Дуже здібний! Затоваришували. Навесні чотирнадцятого він пішов добровольцем, у найтяжчий час. За рік повернувся. Закортіло йому зібрати хлопців, приїхати до нас. І я став свідком розмови Юрія телефоном з дружиною. Це були такі нерви, такі слова з обох сторін… Війна не на життя, а на смерть! Рятувати треба було обох. Не пігулками. Знаходити форми психологічної допомоги, які б охоплювали родину, дітей їх.

Пану Віктору не те що, не бракує запалу. Він дихає справою, яка ні тридцять років тому, ні досі не дала йому особисто, так би мовити, економічного зиску. Зате закріпила титул фанатика з легкою вдачею, трохи авантюрного козака на мотоциклі, який понад усе цінує волю, історичну та людську справедливість. Тому Лазоренко почав двобій з посттравматичним синдромом у земляків, які поверталися з фронту на Донбасі, одноосібно, локально.

– Туризм, до якого приєднані йога, психотерапевтичні практики, гончарне коло у природному середовищі заповідника дає результат! Та оскільки ідея лежить на перетині кількох галузей, без впровадження її соцзахистом не подужати.

– До профільного міністерства зверталися? За експертними думками? – скеровую політ мрії.

– Якщо ідея здорова і правильна, держава знайде гроші, - реагує пан Віктор. – Бо ж за неї хлопці гинули, каліками ставали. За державу майбутнього билися, розумієте? Де кожен з нас, громадян, важить. За АТОшниками, найбільш активною частина суспільства, сюди потягнуться чорнобильці, інваліди, тобто, категорії, які випали, не були раніше охоплені туристичною сферою. Постане загальна інклюзивна соціальна реабілітація. Це ж Україні необхідно за життєвими показниками! Науковці з Умані готові розробити методику. Практичне впровадження ми візьмемо на себе першими.

Не могла позбутися відчуття: і Віктор Іванович Лазоренко з його «статтею витрат», і Олександр Скічко, що мало не з втіхою згадував власний досвід відвідин міфічних «покоїв Афродіти» в Греції як приклад вищого туристично-бізнесового пілотажу («… Побачили ми зрештою гарний морський краєвид з гори, два камені, почули три легенди, попили кави з тим-сим і заплатили втричі більше євро, ніж планували!») переймаються спільною метою: за допомогою різних важелів туризму вивести область з провінційності до рівня, який за правом належить «серцю України».

Та до Скічка пан Віктор на форумі не добився: у керівництва забракло часу.

Зате наша прогулянка з Лазоренком спочатку Суботовом, потім Чигирином спричинила ефект повного занурення в час і простір. Ось наприклад: наближаєшся до Іллінської церкви, збудованої за наказом гетьмана (це вона зображена на п’ятигривневій купюрі), а пан Віктор згадує, як на початку 90-х, за Кравчука і у 2000-х, за Кучми, благословлялися тут археологічні розкопки, оскільки пошуки в 70-х роках минулого століття результату не дали. Окремі депутати також ставали прихильниками державотворчої ініціативи «Знайди та витягни прах Богдана».

Цікавість до розкопок під церквою виявив президент Віктор Ющенко, в рамках програми «Золота підкова Черкащини». Януковичу, правда, Суботів до душі не припав: справжнього золота нема, одні давні руїни…

У 2018-му до грудня 2019-го дослідження поновили знову. Дійсно, за свідченнями, гетьмана було поховано в родинному склепі, під храмом. Під іконами, між колонами, стоїть мармуровий кенотаф – символічний саркофаг, ніби запечатує отвір. Саме так у Європі ховали монархів.

– Георадари відчули: на шестиметровій глибині щось таки є. Але до того «чогось» – камінний фундамент метр шістдесят завтовшки. Почнуть довбати - споруда не витримає, впаде. Та залиште вже Богдана у спокої! Тут вам не мавзолей з дєдушкой Лєніним! Церква здригається, навіть коли дорогою поруч вантажівка їде, – переповідає Віктор Іванович «страсті» новітньої історії Суботова.

Звертаєш, приміром, увагу на дерев’яний щит, який бовваніє посеред галявини. Від снігу та дощів щит потемнішав, потріскав. Одразу і не прочитати, що то є знак обіцянки відбудови на цьому ж таки місці палацу Богдана Хмельницького. З нуля… ( З автентики в заповіднику залишилися фундамент оборонної башти, двох будинків і колодязя, їх накрито скляним дахом.)

– Поляки зруйнували палац в 1664-му. Рештки вже наші розтягли – на монастир, на хати, – з осудом зауважує Лазоренко. І гамує моє обурення фразою: – На початку дев’ятнадцятого сторіччя сталося…

Одначе показує на безкраїй шматок території за щитом. У заповідника її відтяв один меткий сучасник, який не просто назвався «Гетьманом ВГО «Соборне гетьманське козацтво», але й пообіцяв «кожному українцеві частинку тутешньої священної землі».

Екскурсія пана Віктора – суперовий моноспектакль із включенням глядачів у розмову, засіб для вивільнення думок з-під стереотипів. Хоч у залах Богданового музею в Чигирині, хоч на фортеці Дорошенка, хоч на Замковій горі, коло відомого монументу, що збудували за радянської влади, в 1967-му, з відомим ідеологічним ухилом і персонажами (Сучасні довідники трактують скульптурну групу інакше: «Увічнена пам’ять про боротьбу українського народу за незалежність під проводом Богдана Хмельницького»).

На спільному обіді в суботівській світлиці «У пані Олі» Лазоренко лише частково вдається до жарту:

– Навіть звичайна п’янка в Чигирині набуває державного значення!

Хоча переконаний у печальному:

– Національна ідея вступила в протиріччя з інвесторами. Бо чиновники в кабінетах найперше чекають «заносу». А гроші відбити можна на кабаку, на казино, на заправці. На музеї не відіб’єш.

… Дуже хочу, щоб вони з головою ОДА Скічком таки почули одне одного.

Ольга Мусафірова,
власкор в Україні «Новой газеты», спеціально для «Главкому»