Лускате здоровидло. Що варто знати новинарям про рибу і риболовлю

Публікація «Волинянин упіймав рибиняку, під закуску з якої можна вдудлити дві відрі горіляки (Фото)», скриншоти якої поширюються в соцмережах, стала останньою краплею, що змусила мене написати цей текст.  Риболовля — моє головне хобі вже тридцять п’ять років,  і новини про неї мали б, напевно, мене тішити (а така їх подача — смішити). Але чомусь не смішно. Регіональні журналісти раз у раз шиються в дурні, перетворюючи дописи з соцмереж на висмоктані з пальця псевдоновини про гігантів, монстрів та рекорди. Тим часом важливі теми, пов’язані з проблемами цивілізованої риболовлі та збереження іхтіофауни, висвітлюються вкрай рідко й поверхово.

«Зловив рибу» — це новина чи ні?

Що є і що не є новиною, визначає редакція, спираючись на свої уявлення про інтереси аудиторії. Регіональні медіа прагнуть бути ближчими до своїх читачів-глядачів-слухачів, тому для них, звісно, непересічний улов місцевого рибалки може бути новиною. Але є кілька але.

По-перше, такі новини зазвичай мають одне джерело — допис у соцмережі. Журналісти навіть не намагаються уточнити деталі й перевірити факти.

По-друге, брак фактів компенсують оцінками. Риба стає «монстром» або «рекордним уловом» просто тому, що так здається журналістові. Тут починається не просто порушення стандартів, а введення, хоч і несвідоме, читачів в оману.

Навіть якщо вага риби справжня, це не рекорд: в Україні реєстрували щуку вагою 18 кілограмів

По-третє, називаючи невеличкого сомика гігантом або коропа щукою, журналісти демонструють підплінтусний рівень роботи з інформацією — який, на жаль, стосується й інших тем. І з яким поступово змиряється аудиторія.

Тому пропоную розібратися, хто в річці здоровидло, а хто — ні. 

Знайомтесь: товстолоб

Саме товстолоб відповідальний за більшість випадків, коли локальні медіа пишуть про виловленого в місцевому озері/річці монстра-гіганта. Товстолоб — іммігрант, його історична батьківщина — басейн річки Амур на Далекому Сході. А ще в нього є особиста трагедія: в українських кліматичних умовах він не розмножується.  Тому всі товстолоби наших вод, так би мовити, пробірочні — виведені штучно.

Чи то заїдаючи свою самотність, чи навпаки — насолоджуючись життям у стилі чайлдфрі, товстолоб багато їсть і швидко росте, нагулюючи по парі кілограмів ваги за рік. У десятикілограмовому товстолобі нема нічого надзвичайного — це ніяка не «риба-велетень». Якщо не заважати, ця риба може дорости до тридцяти і більше кілограмів (одного такого зловили в Тернополі).

Харчується товстолоб фітопланктоном, мікроскопічними водоростями. Це значить, по-перше, що купатися у водоймі, де живуть товстолоби, безпечно — вони вас не вкусять (навіть якщо ви офісний працівник);  по-друге, зловити цю рибу на вудку не так просто. Є спеціальні снасті та наживки, але ними мало хто вміє користуватись. Якщо ж людина стверджує, що зловила товстолоба випадково, варто придивитись до риби: чи нема на ній слідів від сітки чи ран, які свідчать, що бідолаху забагрили.

Товстолобів та їхніх родичів (теж чайлдфрі) — рослиноїдних білих і чорних амурів — часто запускають в озера, канали та річки як дешевий і сердитий засіб боротьби проти заростання (це завдання вони виконують на відмінно). Дуже ймовірно, що у вашому міському озері чи ставку вони теж є — навіть якщо вам видається, що там живуть лише жаби і п’явки.  І саме завдяки товстолобам і амурам це озеро ще не зовсім схоже на болото.

Білолашний товстолоб так старався для мешканців Північної Салтівки, але помер молодим

Словом, зловити в міському озері товстолоба й забрати його додому — приблизно такий самий подвиг, як зрубати на дрова дерево в міському парку. Хіба що на місці зрубаного дерева теоретично може вирости нове, а ось новий товстолоб сам не народиться — його хтось має запустити, заплативши за це з власної кишені або грішми платників податків.  

А ще ж є сом!

Ще один типовий «річковий монстр» регіональних медіа. Сом живе в річках; для стоячої води це нетиповий мешканець, хоча час від часу сомиків «сенсаційно» виловлюють у міських озерах. Туди вони потрапляють, скоріш за все, з акваріумів у супермаркетах — добрі люди купують і відпускають.

Якщо дати сому жити, він може набрати пару центнерів ваги. Такі екземпляри трапляються рибалкам у наш час дуже рідко, але в сомиках на десять-двадцять кілограмів точно нема сенсації.  А «велика риба», яку зловив рівнянин у Горині — взагалі підліток.

Міські легенди про сомів-людожерів — небезпідставні. Ні, людину сом з’їсти не може — в нього немає зубів, щоб кусати чи жувати. Але після нересту сом охороняє своє гніздо з ікрою й може нападати на будь-яких порушників спокою, які плавають поруч — риб, птахів, ссавців. Схопивши незваного гостя, сом намагається відтягнути його геть від гнізда. Але ймовірність, що таке станеться саме з вами, прямує до нуля — великих сомів у місцях, де купаються люди, практично не буває.

Серед завзятих рибалок є такі, що спеціалізуються на сомах і ловлять справді солідні екземпляри — по півсотні, а то й по сотні кілограмів (я особисто знаю людину, яка самотужки впоралась із 102-кілограмовим сомом). Але їхні улови до новин зазвичай не потрапляють, а ось «сенсаційні» випадково зловлені кількакілограмові соменята, яких серйозні рибалки називають пуголовками й зазвичай відпускають на волю, — залюбки.

«Гігант» на фото досить скромних для сома розмірів. Міг би жити й плодитися

Одна з новин про «зловленого сома-монстра» особливо засмутила. Річ у тому, що щасливий рибалка з Дніпра насправді не зловив цього сома вагою півцентнера, як написали у заголовку, а підстрелив із підводної рушниці. Підводне полювання не заборонене, але це зовсім не те саме, що риболовля. Соми, які більшу частину дня пасивно лежать на дні — легка мішень для підводних стрільців.

До речі, луски в сома немає зовсім, тому лускатим здоровидлом його називати некоректно.

Велика риба!!! Точно велика?

Перш ніж написати новину про «величезну», «рекордну» і «монструозну» рибу, варто зазирнути хоча б у Вікіпедію й подивитись на кілька цифр.  По-перше,  в якому віці і за якої ваги риба цього виду сягає статевої зрілості. По-друге, яка вага типова для дорослих екземплярів цього виду. По-третє, якої ваги вони в принципі можуть сягнути. Тоді буде зрозуміло, чому бичок вагою двісті грамів або кілограмовий окунь ближчі до сенсації, ніж десятикілограмовий короп.

До прикладу, улов, яким «похизувався волинянин» у цій новині — типові для наших водойм щуки вагою два-три кілограми (або й менше). П’ятикілограмова щука, якою хизується мешканець Малинського району, — це вже трофей, але теж нічого вражаючого (точно не монстр).  П’ятнадцятикілограмова з Черкащини,  тринадцятикілограмова з Рівненщини, одинадцятикілограмова з Волині — солідні трофеї, але нічого «рекордного» в них немає: вага щуки може сягати тридцяти кілограмів і більше. А деякі щуки, як от двадцятикілограмова «щука» волинянина Андрія, насправді виявляються білими амурами.

Самі ви щуки

Слід також зважати на місце, де впіймали рибу. Зловлений в річці десятикілограмовий дикий короп (сазан) — це вау, така риба трапиться в житті далеко не кожному завзятому рибалці. У ставку, де рибу розводять і підгодовують комбікормом, короп такої самої ваги — ну зовсім не вау. До того ж, найбільших риб у спортивних коропових ставках часто ловлять, відпускають і ловлять знову багато разів. Аж поки хтось не забере «озерного монстра» на котлети.

Найкумедніша новина з цієї серії — про боксера Василя Ломаченка, який зловив на Одещині «рекордну білугу». Геотег поста Ломаченка свідчить, що цю осетрову рибу він упіймав на приватному озері бази відпочинку «Дашкіни пруди». Що ж, йому пощастило, адже білуга — червонокнижний і дуже рідкісний вид, за вилов якого в дикій природі можна було отримати великий штраф. До того ж, це найбільша риба прісних вод України. Звичними є білуги вагою 200—300 кілограмів,  а бувають і до тисячі (такі живуть у морі). Тож зловити 33-кілограмову білугу для рибалки — це як побити трирічну дитину на рингу для чемпіона з боксу.

Довжина риби — сумнівний критерій рекордності. Наприклад, впійманого в Дністрі 21-кілограмового сома, про якого багато писали прикарпатські ЗМІ, характеризують як півтораметрового. І це теж зовсім не вау, адже цей вид риби має довгий вузький хвіст. За вагою, як ми вже знаємо, цей екземпляр належить до сомових тинейджерів.

І ще одна маленька підказка: стежте за руками. Зазвичай, фотографуючись із великою рибою, її тримають на витягнутих руках. На фото не помітно, що риба на метр ближча до об’єктива, ніж людина — отже, риба здається більшою, ніж насправді. Такі фото справді можуть вразити необізнаних читачів. Наприклад, судаки, з якими фотографується політик Василь Гацько — справді солідні, але ракурс робить їх велетенськими.

Про що писати, якщо не про «монстрів»?

Про обґрунтованість заборон. Якщо на озері стоїть табличка «ловити рибу заборонено», це може бути не просто так. По-перше, рибу з водойми, в якій миють машини і топлять електросамокати, їсти вкрай нерозважливо. По-друге, риба — важлива складова екосистеми. І якщо в природних водоймах її популяція так-сяк відновлюється, то в маленькому озері посеред міського парку десяток рибалок може за літо винищити буквально всю іхтіофауну. Це можуть пояснити екологи й місцеві посадовці, які відповідають за збереження довкілля.

Про обмеження, відомі далеко не всім. Наприклад, нерестову заборону, яка зазвичай триває з початку квітня до початку червня — час, коли рибі дають спокійно кохатись і плодитись. У цей час рибалити можна, але на одну вудку з берега в межах населених пунктів. Ще одна цифра, яку бажано знати всім, хто бере до рук вудку: три кілограми — денна норма вилову риби на одну людину. Щоправда, якщо ви зловили рибу навіть набагато більшої ваги, відрізати від неї шматок і кидати назад у воду не потрібно — просто припиняйте риболовлю або відпускайте весь подальший улов. А вже піарити людей, які хваляться перевищенням денного ліміту, як цей мешканець Кривого Рогу, — геть не комільфо.

Про браконьєрство. Медіа повинні чітко й недвозначно говорити, що ловля сіткою, «електровудкою» та іншими браконьєрськими знаряддями — це неприйнятно й незаконно. Й не шукати виправдань для людей, які хочуть «наловити сіточкою на вечерю для діточок». Китайські копійчані сітки, які часто залишають у водоймах, завдають природі великої шкоди.

Такі новини теж важливі — люди повинні знати, що сітками ловити не треба

Про зариблення. Місцева влада, рибоохорона та Держрибагентство, громадські організації та просто небайдужі громадяни організовують зариблення — переселення риби з розплідників у штучні та природні водойми. Але робити це слід за певною технологією та у визначений час, інакше молодняк може загинути. «Зариблювати» озеро самотужки рибою з базару чи супермаркету — не найкраща ідея.

Про види, які треба берегти. Про такі види у вашому регіоні можуть розповісти науковці-іхтіологи та екологи. Наддніпрянцю може втрапити на гачок миньок, прикарпатцю — марена чи осетер, подолянину — вирезуб, волинянину — вугор. У Карпатах подекуди трапляється харіус та форель. Червонокнижні риби потребують захисту і з них точно не варто варити юшку. А називати рідкісні види «монстрами» — це взагалі свинство.

Про небезпеку видів-вселенців. Періодично медіа жахають свою аудиторію новинами про хижу піранью, виловлену десь у міській водоймі — на Закарпатті, на київських Позняках, на Львівщині, на Херсонщині, у Дніпрі. Деякі з «жахливих хижаків» — вегетаріанці, але від смерті це їх не рятує. Зрозуміло, що піраньї потрапили туди не з Амазонки, а з акваріумів. Випускати акваріумних риб в озеро — погана ідея. Як правило,  екзотичні види не переживають суворої української зими, але якщо приживуться, може бути біда. Наприклад, амурський чебачок і ротан — види зі Східної Азії — випадково розселившись українськими водоймами, знищили в багатьох із них місцеві види риб.

Це не піранья, а симпатичний північноамериканський сонячний окунь, але й він витісняє рідні види в південних областях України.

Про причини, з яких риба вмирає. Побачивши на місцевій водоймі мертвих риб, медіа часто починають бити на сполох та шукати ознаки техногенної катастрофи. Хоча загибель може бути й природною — на жаль, риби смертні. А ось передчасна смерть від задухи — взимку, під льодом, чи влітку, коли вода «цвіте», — це те, від чого рибу можуть врятувати небайдужі громадяни, вимагаючи від комунальників пробивати ополонки та чистити водойму.

Про принцип «спіймав — відпусти».  Цей принцип сповідують рибалки в цивілізованих країнах, дбаючи про власне задоволення від процесу риболовлі та про збереження природи. В Україні ця ідея досі багатьох дивує — вважається, що коли вже зловив, то треба тягнути додому й варити або смажити. Насправді купувати рибу в крамниці набагато вигідніше, ніж ловити, а риболовля — це не про їжу «під горілляку».

Головне зображення — http://www.bigfishartist.com/