Перемогли в Каннах і Берліні. Згадуємо найкращі українські фільми 2000-х

"Зараз ми вже звикли, що українське кіно представлене на світових фестивалях. А ще два десятиліття тому участь і тим більше нагорода для вітчизняного фільму була подією", - каже кінокритик Катерина Сліпченко. До 30-річчя Незалежності України пригадуємо десятку найвизначніших стрічок кожного десятиліття. Починаємо з 2000-х.
"Йшов трамвай дев'ятий номер", реж. Степан Коваль, 2002 рік
Пасажири ранкового трамваю обговорюють останню серію мексиканського серіалу. Чоловіча частина салону бавить час армійськими байками. Сваряться та миряться, хтось згадує, що забув вимкнути кухонну плиту і просить терміново пригальмувати. Дорогою на рейках раптом опиняється то коза, то знімальна група екранізації "Анни Кареніної". Щільно набитий трамвай №9 - звичайний та впізнаваний елемент української дійсності.
9-хвилинний мультфільм зняли у пластиліновій техніці, бо на створення паперової анімації на державній Українській кіностудії анімаційних фільмів не було коштів. Пластичність матеріалу підкреслювала сюжетну комедійність. Під час бійок та сварок опоненти могли втратити носи або злипнутися у єдине ціле. Після того, як двері переповненого трамваю закривалися, водій знімав шпателем частини тіл пасажирів, які прищемило.
2003-го "Йшов трамвай дев'ятий номер" отримав Срібного ведмедя Берлінського міжнародного кінофестивалю."Мамай", реж. Олесь Санін, 2003 рік
Під час написання сценарію режисер Олесь Санін надихався думою "Про трьох братів Азовських" та кримсько-татарською "Піснею дервіша про трьох доблесних мамлюків". "Мамай" - його дипломна робота.Для мене це своєрідний місток між українським поетичним та сучасним кіно
Козаки тікають з кримського полону. На трьох двоє коней. Один з братів відстає. Молода татарка у степу знаходить у степу знесиленого козака. Рятує його від смерті, лікує. Молоді люди закохуються, але між ними стоїть їхнє походження. Позбавлений можливості бути з коханою, хлопець стає легендарним козаком Мамаєм.
Зазвичай, коли ми говоримо про українське кіно того часу, 1990-х – початку 2000-х, завжди тримається у голові: "добре, що хоч щось робили" . Але фільм "Мамай" зовсім не потребує цієї поблажливості. Абсолютно самодостатня, яскрава, дуже цікава робота. Для мене це своєрідний місток між українським поетичним та сучасним кіно.
Головні ролі у фільми виконали Вікторія Спесивцева та Андрій Білоус. У "Мамаї" на кіноекранах дебютував Ахтем Сеїтаблаєв – зіграв у картині середнього брата Умая. Стрічку висували на Оскар у номінації найкращий фільм іноземною мовою. Картина не пройшла до числа номінантів, проте часто саме "Мамая" називають першою українською картиною, що претендувала на нагороду Американської кіноакадемії. Але до стрічки Саніна, 1997-го, Україна висувала на цю ж нагороду фільм В'ячеслава Криштофовича "Приятель небіжчика". Оператор "Мамая" Сергій Михальчук за свою роботу отримав декілька нагород на міжнародних фестивалях.

"Злидні", реж. Степан Коваль, 2005 рік
У гуцульському селі живе родина Петра та Марічки. Вони добрі газди, що викликає заздрощі їхніх сусідів. Але одного дня у господарстві Петра та Марічки заводяться злидні, які все руйнують та псують, а позбавитися їх зовсім не легко.
Наступна після "Йшов трамвай дев'ятий номер" робота режисера Степана Коваля, також зроблена у пластиліновій техніці. 11-хвилинний мультфільм за мотивами гуцульскої казки входить до анімаційного циклу "Гора самоцветов". Він представляє казки народів, які живуть на території Росії. У анімації злидні розмовляють російською, а люди – українською.
"Подорожні", реж. Ігор Стрембицький, 2005 рік
Чорно-білий фільм триває менше дев'яти хвилин. Локації для зйомок – Будинок ветеранів під Києвом, у якому живуть актори-пенсіонери, та психоневрологічний диспансер. Сюжетно "Подорожні" складаються з уривків: фотосесія пацієнтів на фоні білого простирадла з лікарняними штампами-печатками, пісня у виконанні одного з пацієнтів, ліричний монолог актора з професійно поставленою дикцією та неочікуваним фіналом - старий чоловік з ціпком неквапливо віддаляється по порожньому коридору.
Це дуже спеціальний фільм, мало на що схожий. Зазначений як документальний. Але скоріше це дуже сильне та поетичне висловлювання автора. Крім цього, для України стрічка знакова. Перший фільм, що взяв участь у конкурсі Каннського кінофестивалю. І відразу ж переміг. Окрім художніх достоїнств, стрічка проявила відношення українців до таких подій як Каннський кінофестиваль. Це сумна сторінка, яка і досі не перегорнута. Коли режисер фільму Ігор Стрембицький повернувся до Києва з нагородою – а приз в Каннах виглядає як перев'язаний стрічкою сувій паперу – то цього майже не помітили. Увагу відволік конкурс Євробачення, що тоді саме проходив в Україні. Але з точки зору культури – не як розваги, а як мистецтва –це різні вагові категорії.Стрічка проявила відношення українців до таких подій як Каннський кінофестиваль
"Меніни", реж. Ігор Подольчак, 2008 рік
У великому приміському будинку мешкає родина – батько, мати, дочка та син, що страждає від невідомої хвороби. У помешканні багато коридорів та дзеркал. Там легко загубитися, сам час у цьому місці йде не лінійно, а вигадки та сни важко відокремити від реальних подій.
Назва фільму відсилає до картини іспанця Дієго Веласкеса "Меніни" - тобто "Фрейлини". На ній зображений процес малювання художником портрету родини іспанського короля Філіпа IV та його дружини королеви Маріанни. Художник зображує себе, 5-річну дочку монаршого подружжя Маргариту, її фрейлин, охоронців та придворних карликів. Портрет короля та королеви можна побачити у віддзеркаленні за спиною спадкоємиці іспанського престолу. Ця картина – об'єкт дослідження мистецтвознавців та істориків. Фільм, сповнений дзеркальних відображень, відсилає до прийому, який живописець Веласкес застосував у цій картині.
Це дуже цікава робота, рідкісний приклад чистого, безкомпромісного арт-гаузу від львів'янина Ігоря Подольчака, що на той момент вже був відомим художником. Фільм взяв участь у 27 міжнародних кінофестивалях.Позиція Муратової після 2014-го все ж окреслила її як представницю саме нашої культури
"Два в одному", реж. Кіра Муратова, 2007
Фільм складається з двох новел. У першій, "Монтувальники", працівник сцени знаходить у театрі труп самогубця. Місцевий клоун повісився над самою сценою. Через це під загрозою майбутня вистава, адже актори бояться чіпати небіжчика до приїзду міліції. Друга новела починається там само – її, як фільм, показують у великому вікні громіздкої сценічної декорації-будівлі. Назва цієї частини – "Жінка його життя". Маша напередодні нового року знайомить подругу Алісу зі своїм батьком – заможним еротоманом Андрієм. Чоловік розважає дівчат у своєму будинку. Маша хоче вбити батька, а той закохується в Алісу.
Будь-який фільм Кіри Муратової — це велика подія для світового, фестивального і, безперечно, для українського кіно. Раніше режисерка ототожнювала себе більше з російським кінематографом і її було складно відносити до українського. Але позиція Муратової після 2014-го все ж окреслила її як представницю саме нашої культури. Сама по собі вона неймовірна особистість і дуже цікава режисерка. І серед фільмів, знятих у цей період, "Два в одному" не може не привертати увагу, тим більше, що там знявся геніальний Богдан Ступка. Його партнеркою стала Рената Літвінова.

"Проти сонця", реж. Валентин Васянович, 2004 рік
Проти сонця - це рух гончарного кола під руками героя фільму, гончара-шульги. Правша крутить за сонцем, правильно. От такий неправильний гончар і їде на безлюдний острів посеред Дніпра. Намагається там зліпити ідеальну жінку. Цікавий початок дуже відомого на сьогодні режисера Валентина Васяновича - один з перших його коротких метрів, що брав участь та перемагав у фестивалях. 26 липня оголосили, що його останній фільм "Відблиск" відібрано в конкурс Венеційського кінофестивалю. Це визначне досягнення.
У "Проти сонця" вже проглядається почерк Васяновича, що приніс йому славу. Тонка та дуже добре знята у візуальному плані історія. Фільм отримав нагороду на найбільшому фестивалі короткометражних фільмів у французькому Клермон-Феррані".Цікавий початок дуже відомого на сьогодні режисера Валентина Васяновича - один з перших його коротких метрів, що брав участь та перемагав у фестивалях
"Тир", реж. Тарас Томенко, 2000 рік
Бездомний підліток мріє у тирі виграти мільйон. Але влучний постріл не приносить йому винагороди. За мішенню сховані не гроші, а недопалки. Тоді хлопець стріляє у старого працівника тиру, що над ним насміхався.
10-хвилинний чорно-білий "Тир" Тарас Томенко зняв ще під час навчання в університеті Карпенко-Карого. Одна з перших фестивальних перемог у незалежній Україні — отримав нагороду у Берліні. Для мене особливість цієї стрічки в тому, що у скрутні часи для вітчизняного кінематографа Тарас Томенко поставив українське кіно у світовий контекст. При цьому, звичайно, з технічної точки зору фільм достатньо специфічний. Знятий на давню плівку.
"Молитва за гетьмана Мазепу", реж. Юрій Іллєнко, 2001рік
У 2000-ні, без сумніву, була велика подія — зі знаком плюс та зі знаком мінус. Напевно, найбільш скандальна подія того часу. Фільм багатьма не сприйнятий, не зрозумілий. Взагалі, дуже складний для розуміння. Але "Молитва про гетьмана Мазепу" змусила всю країну про себе говорити — цього у стрічки не забереш.
Його бюджет склав рекордні на той час 12 мільйонів гривень. Історичну драму презентували у позаконкурсній програмі Берлінале із недоробленим звуком. Через ці технічні проблеми стрічка не була представлена на інших фестивалях та не мала широкого прокату. Сучасна озвучка з'явилася у фільму тільки 2010-го.

"Щастя моє", реж. Сергій Лозниця, 2010 рік
Далекобійник Георгій у рейсі підвозить випадкових попутників, стикається із даїшниками та стає свідком ДТП. На дорозі його намагаються пограбувати та б'ють по голові. Після цього він погано рухається та не розмовляє. Починає жити в сільському будинку з циганкою та її сином. На місцевому ринку помалу продає свій вантаж – мішки із борошном.
Перший український фільм, який був не у короткометражному, а в основному конкурсі Каннського кінофестивалю. Без компромісів, це дуже добра стрічка, але існує у спільному ментальному просторі з Росією. Цей фільм лише формально український. Так з багатьма фільмами Лозниці. Для документаліста-режисера "Щастя моє" - перший художній фільм. Але Лозниця продовжує знімати у документальній стилістиці – ручною камерою та у природному освітленні.

2004-го на каналі 1+1 вийшов чотирьохсерійний фільм "Украдене щастя" у постановці Андрія Дончика. Осучаснена адаптація п'єси Івана Франка про любовний трикутник між Анною, її першим коханням Михайлом та її чоловіком Миколою. Сюжет розгортається у галицькому селі, але у версії 2004-го події відбуваються у 1990-ті, а не 1870-ті. Для того, щоб заробити грошей на весілля Михайло йде не у жандарми, а подається найманцем на війну у Югославії, де отримує поранення та на батьківщині його вважають загиблим. "Дуже позитивна спроба, хоча як фільм він далекий від досконалості, - додає Катерина Сліпченко - Спроба подивитися на класику з точку зору сучасності — те, що згодом блискуче вдасться Наталці Ворожбит з її "Впіймати Кайдаша"".