Стало відомо, чому продукти в Україні дорожчі ніж у США та Європі

Недавні соцопитування підтверджують факт, відомий більшості українських сімей: ми в середньому витрачаємо на їжу половину своїх доходів. Це більше, ніж у деяких африканських країнах і навіть путінській Росії, де на продукти йде близько третини зарплати. І вже точно не йде ні в яке порівняння зі США і розвиненими європейськими державами, жителі яких витрачають на їжу менш як 10 відсотків своїх доходів.

Перше пояснення, яке спадає на думку, – зарплати за кордоном більші. Але це вірно лише частково. У такій великій аграрній країні, як Україна, яка годує своїм зерном практично весь світ, продукти в магазинах коштують, іноді – в рази, дорожче, ніж за кордоном.

Українці, які живуть в Польщі і відвідують періодично рідну країну, не можуть зрозуміти, як тут працює ціноутворення. Чому всі продукти коштують так дорого при нашому невисокому рівні зарплат, і чому з кожним роком ціни тільки ростуть.

Наприклад, ось ціни на типові для кожної сім’ї продукти в торговельній мережі Польщі Stokrotka у перерахунку на українську валюту.

Вершкове масло (200 грамів) там коштує близько 32 гривень, молоко (1 літр) – 19 гривень, цукор (1 кг) – 12 гривень, яйця (десяток) – 45 гривень, сосиски хорошої якості – від 48 гривень. 

При цьому, у польських супермаркетах можна купити безліч смакоти за приємними цінами – скажімо, банка шоколадної пасти Nutella обійдеться в 80 гривень, тоді як у нас вона коштує 150 гривень.

А ось вартість такого ж набору продуктів у найбагатшій країні світу – США, у мережі супермаркетів Target.

Тут вершкове масло обійдеться в 70 гривень за майже пів кіло, кварта молока (трохи менше літра) – 22 гривні, цукор – 27 гривень, 18 яєць – 37 гривень, сосиски – від 80 гривень. Плюс податок з покупки: від 0 до 15 відсотків залежно від штату.

Різниця з українськими супермаркетами відчутна. До слова, середня зарплата в США становить близько 4,2 тисячі доларів на місяць, у Польщі – 1,5 тисячі доларів, а в Україні прем’єр-міністр Денис Шмигаль днями похвалився виходом на “рекордний” рівень понад 500 доларів.

Здавалося б, із таким високим рівнем цін на харчові продукти українські аграрії повинні жити в розкоші й багатстві, їздити на дорогих авто та проводити відпустку на Мальдівах, але в реальності – часто їхні зарплати менші, ніж середні по Україні.

Це означає, що наші гроші з покупок продуктів йдуть посередникам або в держскарбницю.

На жаль, той факт, що Україні пощастило мати найродючіші в світі чорноземи і збирати рекордні врожаї, великої ролі для ціноутворення на вітчизняному продовольчому ринку не грає. Все вирішує державна аграрна політика.

У тій же Польщі фермери, садівники, молочники і власники м’ясних ферм отримують мільярди доларів дотацій від держави – як і в будь-якій іншій країні Євросоюзу. Це дозволяє їм продавати і експортувати продукцію набагато дешевше.

В Україні ж на підтримку сільгоспвиробників на рік виділяється еквівалент жалюгідних 150 мільйонів доларів, яких на всіх не вистачає. Кому з аграріїв пощастить, той в кращому випадку отримає від держави 2-3 тисячі доларів, але навряд чи це можна назвати хорошою інвестицією в бізнес.

До того ж у нашій країні постійно дорожчають енергія, вода та інші ресурси. Можна уявити, скільки електрики споживає молокозавод, ковбасний цех або підприємство по заморожуванню овочів і фруктів, і який їм в кінці місяця прийде рахунок. Тому, як тільки дорожчають різні види енергоресурсів, – українцям потрібно готуватися й до подорожчання продуктів.

А ще виробники платять податки, і для них не передбачені практично ніякі пільги. Наприклад, в Україні ставка податку на додану вартість для молока становить 20 відсотків, тоді як у Польщі діє спеціальна ставка – 5 відсотків. Адже там розуміють, наскільки важливо забезпечити населення недорогими та корисними харчовими продуктами, а в нас, мабуть, ні.

У підсумку, усі ці витрати перекладаються на плечі українських покупців, які змушені віддавати половину своїх зарплат на продукти, адже вибору в нас просто немає. Не випадково, деякі віддають перевагу імпортним товарам, тому що ті, навіть із урахуванням митних зборів, виявляються дешевшими за українські.

На питання: як же Україна до цього докотилася? – є проста відповідь: яка влада, рівень державного менеджменту і стан національної економіки, такі ціни й зарплати. Мабуть, доступність харчових продуктів і загальний рівень добробуту ніколи не були реальними пріоритетами наших чиновників і політиків.

Цілком очевидно, що так бути не повинно. У XXI столітті в будь-якій цивілізованій країні громадяни повинні думати не про те, як прогодувати себе, сім’ю і заплатити за комуналку, а як розв