Розділені та Україна

Канал «1+1» випустив спецпроєкт «Розділені» – про країни, що, як і Україна, мали досвід окупації частини території. Цикл документальних програм був у ефірі протягом тижня і викликав резонанс. «Детектор медіа» публікує одразу два відгуки від двох наших авторів, тож читайте також матеріал Марії Спалек «Спецпроект “ТСН” “Розділені”: хеппи-энда не будет».

«Ми покажемо п`ять країн, які були розділені. Ми хотіли показати, як глобальні рішення впливають на конкретні життя», – так представила спецпроект «ТСН» «Розділені» заступниця директора департаменту з нових форматів «1+1» Ольга Кашпор. Директор департаменту інформаційного мовлення «плюсів» Сергій Попов під час презентації розвинув думку: історії розділених країн у чомусь нагадують український досвід, а в чомусь – відрізняються. І додав, що чекає на думки як громадян, так і представників влади.

Загалом допрем'єрний показ пройшов у доволі представницькому форматі: політики різних таборів, актори, святі отці. Інформаційний телепродукт нечасто репрезентують на аж таку вагому публіку. Прем'єра відбулася 26 липня, нагадала неігровий мінісеріал, і по завершенні підтвердила те, про що автори, телеканали (не лише «плюси»), лідери думок та владна верхівка, аж до президента України, воліють мовчати.

Згадуючи владу і голову держави, маю на увазі і Володимира Зеленського, і його попередника – Петра Порошенка. Навіть будучи художнім керівником і провідним артистом «Кварталу», пан Зеленський не жив у вакуумі. Й бачив те, що бачили професійні політики – російську агресію, анексію Криму, окупацію частини Донбасу. Так само, як пан Порошенко, чинний президент не дозволяє собі визнати очевидне: Україна територіально розділена, точніше – розшматована Росією. Це надовго, на кілька десятиліть. Деокупації чекати не скоро, й навіть після звільнення території ментальна деокупація триватиме значно довше. «ТСН» своїми «Розділеними» коли тонко, а коли – прямо натякає на це. Але хочеться не натяків, а чіткої позиції. Якщо не з вуст владців, то принаймні – вустами журналістів.

На презентації команда спецпроєкту та запрошені спікери різними словами говорили одне: жодних натяків на українські реалії, жодних паралелей – проте ось п'ять досвідів розділення. Який підходить нам? А хтозна, вирішуйте самі. Якби щось залежало від мене, я б обрав досвід Німеччини. Між іншим, під радянською окупацією Східна Німеччина лишалася більше сорока років, з них майже тридцять країну розділила рукотворна стіна. Ця історія широко відома, десятки разів висвітлювалася в ЗМІ та художніх творах: книгах, фільмах, серіалах. Досвід Німеччини нашій країні міг би стати прикладом найперше, аби не одне обставина. Розділені німці об'єдналися, бо реально потерпали одне без одного.

Це було штучне, агресивне, політичне розділення. Німців змучив нацизм, але вони так само не прагнули більшовизму, проте змушені були здатися на милість переможця. Який, як відомо, милостивим ні до кого не був. У «німецькій» серії «Розділених» є кілька показових, красномовних моментів, які ставлять під сумнів аналогічну перспективу з’єднання окупованих і неокупованих українських територій. Перший: східні підрадянські німці, так звані «оссі», дуже швидко розчарувалися в руйнуванні стіни, до якого долучилися охоче й власноруч. Адже Західна Німеччина економічно жила в рази краще – і фізично не змогла забезпечити роботою всіх «оссі». Що їм лишається? І тут другий момент: ностальгія за диктатурою. Таким чином, німецька практика об`єднання створила проблеми для заможнішої території: тепер західні німці мусили й досі мусять тягнути на собі східняків. Нічого не нагадує подібна перспектива? Але, повторюся, в «Розділених» – жодних паралелей, лише натяки й інформація для роздумів.

Серія про Ірландію напружила, навіть не трошки. Журналісти «ТСН» дають слово рядовим сепаратистам та їхнім керівникам. І вони спокійно, навіть із певної гордістю оповідають: мовляв, учора стріляли в тих ірландців, які воліли бути в складі Британії. Викрадали, катували, вбивали, підривали будинки. Нині ж усі з усіма домовилися, компроміс знайдено, сепаратисти разом із ватажками амністовані. Навіть обіймають офіційні посади. Можливо, саме ця серія «Розділених» – найвідвертіша? Бо тема амністії проросійським бойовикам ОРДЛО звучить в інформаційному просторі України ледве не від вересня 2014 року, коли сталися перші «Мінські домовленості». Проте згодом я трошки заспокоївся. На українську ситуацію подібна практика не проєктується хоча б тому, що Британія – держава зі сталою, сильною демократією. Вона може собі дозволити подібні компроміси з бойовиками, і, підозрюю, там все ж є певні червоні лінії, за які амністованим сепаратистам переступити не дають.

Не годиться для вирішення нинішніх українських проблем і досвід ніким не визнаного Придністров’я. Глядачам показують унікальний у своїй убогості радянський заповідник, мешканці якого зовсім не цінують місце свого народження й проживання. Прямим текстом говориться, що Молдову розділила на два шматки ще єльцинська, нібито «демократична» Росія.

Але за три десятки років відтоді Тираспіль населяють громадяни без громадянства. А отже, без чіткої ідентифікації. Свідчення тому – купа паспортів і, відповідно, громадянств у тих, хто в кадрі й за кадром. Принаймні в теорії мешканці Придністров'я можуть собі обрати й обирають місце якщо не проживання, то роботи. Українська ж ситуація просто не дасть заморозити конфлікт на Донбасі за придністровським сценарієм, бо жителі тимчасово окупованих територій чим далі, тим більше інтегруються саме в РФ, та й особливого вибору не мають. Що вже казати про Крим, куди, за останніми даними, вже завезено майже мільйон росіян. Просто так вони цю територію не залишать.

Оглядати та намагатися аналізувати решту серій можна з тим самим успіхом. Але висновки будуть однакові. Жоден досвід жити розділеними нам не підходить. Жодна пропозиція вирішити конфлікт й знову стати цілісною країною для України не прийнятна. Шкода, що взявши актуальну для наших реалій тему, автори від цих самий реалій мовби навмисне абстрагувалися. Хоча посил очевидний, як в цілому – інформація для роздумів. Утім, можливо таким і був початковий задум: ми говоримо і показуємо про інших, ви думайте про своє.