Митрополит Епіфаній. Секрет справжнього щастя

Полюби себе – й інші тебе полюблять.

Мабуть, ви не раз чули ці слова в ситуаціях, коли намагаються допомогти розібратися у людських стосунках і причинах особистих негараздів.

Корінь цієї популярної фрази йде від Господньої заповіді: «Люби ближнього твого, як самого себе» (Мф.

22: 39).

Але в Божій заповіді акцент не на тому, щоби тебе любили інші, а на тому, щоби любив ти.

Саме в цьому – секрет справжнього щастя.

Як часто люди просять у Господа щастя у стосунках з рідними і близькими та чекають, поки хтось зробить їх щасливими, не розуміючи, що все – в їхніх руках, і щасливими вони будуть, коли самі щиро любитимуть інших, як себе.

Але що означає любити себе, чи це не егоїстично?.

Любити самого себе – насправді означає радіти і бути вдячним Спасителю за те, що ви є.

Ми себе любимо, коли усвідомлюємо власні недоліки, обмеження можливостей, бачимо, що слід вдосконалювати, розуміємо як стати кращими, коли вдячні Богу за все, що маємо, коли щасливі наодинці з собою, коли спокійне серце, чиста совість і тепло на душі.

Звідси й любити ближнього означає любити всіх, як носіїв образу Божого.

Виявляти любов до ближніх незважаючи на те, бідні вони чи багаті, молоді чи похилого віку, добрі чи злі, успішні чи ні, друзі чи вороги – любити потрібно всіх, бо всі ми – творіння Божі, всі ми – Його діти, а поміж собою – брати і сестри.

Істинні любов до себе, до ближніх і до Бога нерозривно пов’язані між собою, бо мають за основу жертовність і милосердя.

Хто любить ближнього, як самого себе, той всією душею співчуває йому у всьому і щиро радіє разом з ним.

«Радуйтеся з тими, хто радується, i плачте з тими, хто плаче» (Рим.

12: 15), – повчає святий апостол Павло.

Ми хочемо, щоби любили і поважали нас, але чи завжди готові ми першими виявити це почуття стосовно інших? Тут маємо згадати, що любити ближнього ми повинні, як самих себе, тобто поважати інших так, як хотіли б, щоб поважали нас, бо Господь Ісус Христос навчає: «Все, чого бажаєте, щоб вам робили люди, так і ви робіть їм, – бо в цьому є Закон і Пророки» (Мф.

7: 12).

У повсякденному житті людині не завжди вдається відповідати любов’ю на любов, а ще важче відповідати любов’ю на зло.

Важко любити тих, хто ненавидить нас, людина ображається, коли їй не відповідають любов’ю на виявлену нею любов.

Але чи завжди ми відповідаємо на любов, яку виявляє до нас Бог, чи завжди висловлюємо вдячність за всі Його незліченні благодіяння щодо нас? І чи маємо тоді право вимагати від інших того, чого не робимо самі?..

Всі дані Богом закони, заповіді і повчання виходять з Любові.

Тож вчімося найперше – любити: Господа, ближніх і себе.

Бо найпростіше любов до Бога в цьому житті ми можемо виявити через любов до ближніх.

Спаситель так сповіщає: «Істинно кажу вам: зробивши це одному з цих братів Моїх менших, Мені зробили» (Мф 25: 40).

Тож любімо своїх ближніх, як самих себе, – любов’ю чесною, щирою і безкорисливою, і ця любов неодмінно спрямує нас на шляху до Бога.