"Звідси ніхто не вийде живим": Читайте уривок із біографії Джима Моррісона в українському перекладі

"Звідси ніхто не вийде живим" — перша біографія лідера гурту The Doors Джима Моррісона, яка очолила список бестселерів New York Times і пережила декілька перевидань. Авторами книги є американський журналіст та біограф Джеррі Гопкінс, який протягом двадцяти років працював кореспондентом і редактором журналу Rolling Stone, і письменник Денні Шуґерман, відомий тривалою співпрацею з рок-гуртом The Doors. Книга також лягла в основу фільму Олівера Стоуна The Doors.

У серпні 2021 року у видавництві "Фабула" виходить український переклад біографії "Звідси ніхто не вийде живим". Це деталізований погляд на коротке і надзвичайно бурхливе життя Джима Моррісона — співака, філософа, поета, який помер в Парижі у віці 27 років, ставши культовою фігурою 1960-х та ідолом-натхненником для майбутніх поколінь.

BURO. публікує уривок із книги Денні Шуґермана та Джеррі Гопкінса, у якому автори розповідають про останні дні життя Джима Моррісона у французькій столиці — про його буденність, дружбу з класиками "Нової хвилі" — Аньєс Варда та Жаком Демі, і таємниці, які залишила по собі раптова смерть музиканта у 1971 році.

Час спливав. Джим часто бачився зі своїми старими друзями Аньєс Варда і Жаком Демі. Ще 1968 року Жак намагався подолати перешкоду у вигляді The Doors, щоб переконати Джима написати музику до його першого американського фільму "Модельний магазин". На той час Жак був дуже відомим завдяки своїм відзначеним нагородами "Шербурзьким парасолькам". Аньєс, його дружина, називала себе бабусею "Нової хвилі"і якось намагалася залучити Джима до зйомок її імпресіоністичного документального фільму "Лев'яча любов".

Ця трійця сильно здружилася, і з роками Джим сповнився почуттям щирого захоплення до Аньєс. Вона була крихітною (зі зростом 1 метр 57 сантиметрів), але глибоко інтелектуальною жіночкою із хриплим голосом і прямолінійною вдачею. Вона відчувала сильну спорідненість із робочим класом, навмисно їздила на недорогих автомобілях і відкрито захоплювалася молодими радикалами через їхнє неприйняття цінностей середнього класу.

Джим також натрапив на Рорі Флінн, неймовірну струнку дочку Еррола Флінна, яка була однією з перших групіз The Doors ще у Whiskey 1966 року. Тепер Рорі працювала моделлю. Вони пообідали, не замовляючи алкоголю.

Памела вирушила до Cafe de Flore зустріти подругу, яка приїхала до неї у Париж. Уже в квартирі в районі Маре Джим розповів Памелиній подрузі, що йому запропонували головну роль у кіноверсії мюзиклу за мотивами "Отелло" під назвою "Спіймай мою душу", який ставили на сцені Лос-Анджелесу з Джеррі Лі Льюїсом у ролі Яґо. Він сказав, що у фільмі також мають зіграти Тіна Тернер, Джо Фрейзер і Мелані. Тоді додав, що йому також запропонували зіграти з Робертом Мітчемом в адаптації алегоричної історії Нормана Мейлера про полювання на ведмедя на Алясці під назвою "Чому ми у В'єтнамі?".

— Я відмовлюся від п'єси, — сказав Джим, — та й у фільмі навряд чи знімуся, бо він забиратиме надто багато часу, який я міг би використати для письма.

Вони повечеряли в Le Coupole, а дорогою назад наштовхнулися на студентський протест у районі Сен-Мішель. Такі бунти з камінням, що літало над головами, відбувалися кожні вихідні як відголоски загальнонаціонального протесту і студентських заворушень 1968 року. Кілька тижнів тому Джим і Памела опинилися в центрі такого протесту. Вони всі зійшлися на думці, що протест їх страшенно захоплював, але вирішили не зупинятися, щоб подивитися.

Для журналу Crawdaddy подруга Пем написала таке:

Зараз Джим має кращий вигляд, ніж раніше, однозначно кращий, ніж під час суду в Маямі. Він стверджує, що кинув пити, і скинув чимало ваги, але французька їжа дає про себе знати, та й Моррісон уже не сильно нагадує ту схудлу, обтягнуту шкірою тінь, що скрадалася вулицями Лос-Анджелесу, неначе Король Ящірок.

Був перший день липня, а в Парижі стояла нестерпна спека. Джима затягувало в трясовину жахливої і моторошної зневіри. Він багато пив і тепер намагався кинути раз і назавжди. Він пробував писати, пробував схопити свою депресію залізною хваткою і видобути з неї щось продуктивне, але все дарма. Він сидів, згорбившись над кухонним столом, очікуючи появи слів. Ті крихти, що якось та й народжувалися, аж ніяк не відповідали його звичному поетичному рівню, і він це знав. Інколи він міг кілька хвилин поспіль стояти перед дзеркалом, вдивляючись у власні очі й шукаючи в них відповіді.

Ален Роней ще ніколи не бачив Джима таким пригніченим, і Памела теж боліла душею. Вони по черзі пробували якось відволікти його, розвеселити, але марно. Нарешті в п'ятницю ввечері, 2 липня, Ален запропонував їм повечеряти втрьох у кафе на вулиці неподалік від Моррісонової квартири. Джим намагався не обтяжувати друзів своїм поганим настроєм. Коли розмова зійшла нанівець і за столом чувся лише стук тарілок і приборів, він сидів незвично тихо.

Після вечері Джим, можна сказати, прочинив свій емоційний стан, надіславши телеграму своєму редакторові Джонатану Долджеру щодо обкладинки "Володарів та нових істот" видавництва Simon and Schuster. Він хотів, щоб замість фотографії "Молодого лева" Джоела Бродського на обкладинці була більш поетична світлина бородатого Джима авторства Едмунда Теске. Потім він відвів Памелу додому, а сам подався в кінотеатр на фільм, який йому рекомендував подивитися Ален ("Переслідуваний" із Робертом Мітчемом).

Куди він пішов після кіно і чи взагалі ходив у кіно — залишається лиш гадати. Розповіді про той вечір рясніють усілякими суперечностями. Хтось каже, що він подався у Rock 'n' Roll Circus, перебуваючи в такій глибочезній депресії, що накупив героїну й передозувався ним у вбиральні, після чого його винесли через чорний хід й покинули вдома у ванній. Інші стверджують, що він залишив Алена й Памелу й попрямував до аеропорту, де його бачили під час посадки на літак. А може, він просто гуляв цілу ніч. Або ж пішов у кіно, а тоді повернувся до квартири, де згодом поскаржився на погане самопочуття й вирішив прийняти ванну. Саме ця остання версія отримала найбільше розголосу, але хай там що сталося в п'ятницю вночі, до ранку понеділка, 5 липня, вже активно ширилися розмови про Моррісонову смерть.

У понеділок центральні лондонські газети почали продзвонювати британський офіс компанії Elektra Records. Там ніхто не зміг підтвердити жодну інформацію стосовно Джима. До журналістів дійшли чутки, що Моррісона знайшли мертвим у його паризькій квартирі. Звідки взялася така інформація і чи відповідала вона дійсності цього разу? Клайв Селвуд, який завідував британським офісом Elektra, зателефонував до офісу компанії у Франції, щоб отримати підтвердження. Французи навіть не знали, що Джим був у Франції. Тоді Клайв зателефонував до американського посольства та паризької поліції. Ні там ні там нічого не знали про смерть американця на ім'я Джим Моррісон.

Клайв вирішив не зважати на чутки, які, ймовірно, були просто черговою фальшивою тривогою. Він уже майже переконав себе в цьому, коли до нього один за одним зателефонували два передові англійські щотижневики рок-музики. Клайв виклав їм ту дрібку інформації, яку мав. Тоді вирішив зателефонувати Біллу Сіддонсу в Лос-Анджелес. Через різницю в часі він розбудив Білла.

— Білле, — сказав він, — я не маю жодних підтверджень, але до нас надходять повідомлення про можливу смерть Джима.

— Клайве, припини, — мало не розсміявся Білл і повернувся до ліжка. Втім, заснути він не зміг, тож вирішив сам зателефонувати Джиму.

Слухавку взяла Памела, яка попросила Білла якомога швидше зустрітися з нею, наче Білл був буквально за рогом. Памела не сильно любила Сіддонса, але знала, що він зможе владнати справи. Білл зателефонував в аеропорт, щоб узяти квиток на найближчий літак, а тоді зателефонував Рею і розбудив його.

— Слухай, Рею, є ймовірність, що Джим помер. Я не знаю, правда це чи ні цього разу. Щойно розмовляв із Памелою, але вона нічого до пуття не змогла сказати. Хоче, щоб я негайно прилетів. Я збираюся якнайшвидше зі всім розібратися.

— О боже, — пробурмотів Рей. — Лети в Париж і дай нам знати, щойно про щось дізнаєшся.

Білл запевнив Рея, що так і зробить, і попросив його зателефонувати іншим хлопцям, але сказати їм, що ще нічого не відомо і це може бути просто черговою фальшивою тривогою.

— Я вирушаю найближчим рейсом, — сказав Сіддонс.

— Ох, Білле, — додав Рей, — не хочу трагізму, але, будь ласка, зроби все можливе.

— Все можливе для чого, Рею?

— Не знаю, друже, просто зроби все можливе.

Сіддонс прибув до Парижу у вівторок 6 липня. У квартирі на нього чекала Памела, опломбована труна і підписане свідоцтво про смерть. Похорони організували швидко й таємно. 7 липня Памела віднесла свідоцтво про смерть до посольства США, ідентифікувавши Джима як поета Джеймса Дуґласа Моррісона. Сказала, що родичів він не мав. Офіційною причиною смерті назвали серцевий напад.

Сіддонс допоміг з усіма формальностями, і в середу Джима поховали на кладовищі Пер-Лашез, яке Моррісон іще недавно відвідував як турист, шукаючи могили Едіт Піаф, Оскара Вайлда, Бальзака, Бізе й Шопена. Попрощатися з Джимом прийшло п'ятеро людей: Памела, Сіддонс, Ален Роней, Аньєс Варда й Робін Вертл. Вони поклали квіти до могили, сказавши прощальні слова.

Білл допоміг Памелі позбирати речі, і в четвер вони повернулися до Лос-Анджелесу, де Білл озвучив ту невелику кількість інформації, яку мав. Памела, наскільки відомо, перебувала в стані шоку і приходила до тями.

Минуло вже майже десять років, а люди й досі запитують: Чи справді Джим Моррісон помер? І як він помер?

Дивіться також:

"Глобалізація на віки вічні?": Читайте уривок із книги Фаріда Закарії про світ після пандемії.

Волтер Айзексон, автор книги про Стіва Джобса, напише біографію Ілона Маска.