Канадське золото Волоки, або З чого народилася весільна столиця Буковини

Село Волока, що розташоване неподалік кордону з Румунією на Буковині, останні кілька десятиліть славиться своїми знаменитими весільними сукнями, які носять наречені з усього світу. Проте ще сотню років тому тут було дуже гарно розвинене землеробство і вівчарство. Про це йдеться у матеріалі Віталія Олійника на сайті Укрінформ.

За словами місцевого вчителя Миколи Мінтенка, село Волока заснували у 1575 році. Назва пішла від слова «Волохія», «Влахія» – так слов’яни називали територію, заселену румунами.

- З тих країв прийшли сюди люди жити і почали обробляли землю, займалися вівчарством. З вовни почали робити кептарики, кожушки тощо. В інших селах також костюми схожі на наші шили, але без цих бісерів виблискуючих, бо це дорого коштувало, а наші люди дозволяли собі це, – говорить учитель із Волоки.

Паралельно із землеробством місцеві мешканці також шили головні убори для наречених, які називалися «бітки».

- Їх виготовляли із вівса, пшениці, обвивали такою тоненькою фольгою. Колір надавали або фарбуючи, або, якщо вони були мідні, то обробляли вогнем - і вони переливалися різними кольорами, – говорить краєзнавець, заступник голови громади Василь Паламарюк. – Спочатку ці головні убори не були надто популярні, в основному клієнтами були жителі нашого чи кількох сусідніх сіл. Але з часом такий промисел розвивався і зростала популярність місцевого одягу. Поштовхом до цього послужила й міграція.

- Десь наприкінці XIX – початку XX століття місцеві селяни почали масово виїжджати до Канади і там шили одяг - той, який був популярний за океаном. Є фотографії, де наші мешканці уже в капелюхах, у краватках тоді, коли тут іще, напевно, навіть не знали про існування таких елементів одягу. Пізніше частина наших селян повернулася назад, на Батьківщину і з собою, скажімо так, прихопили той заокеанський стиль пошиття одягу, весільної атрибутики. Але традиції пошиття національного одягу теж залишилися. Щоправда, додалися і певні деталі, які не були притаманні тоді сусіднім громадам. Тканини робили тут, або з сусідньої Румунії привозили, але з еміграції брали якісь нові стилі, нові елементи, які впроваджували під час пошиття нашого одягу, – пояснює краєзнавець.

Село Волока вважається досить багатим селом на Буковині. Але багатство те – не лише від підприємництва з пошиття та продажу одягу. Перші великі кошти сюди були привезені місцевими емігрантами з Канади. На території села часто знаходили центи та паперові канадські долари. Є свідчення того, що у 1913 році на території Волоки працював «Райффайзен Банк». Через нього місцеві заробітчани робили перекази з Канади.

- Є такий випадок, про який знає усе село. У нас була місцева жителька, і після її смерті знайшли кілька трилітрових банок із золотом. Тобто гроші багато наших людей тримали не в рублях. І звичайно, що інфляція хоч і вдарила по нашому населенню у 1990-х, але завдяки тому, що багато людей тримало свої заощадження у золоті, це врятувало Волоку від дефолту, який був після розпаду Радянського Союзу. Це був один із тих моментів, який дав поштовх для розвитку в нас підприємництва, – пояснює Василь Паламарюк.

За словами місцевих старожилів, уже в 1930-х роках у Волоці все більшої популярності набирав промисел із пошиття весільних головних уборів та іншої атрибутики. На закупи сюди приїздили клієнти не лише із сусідніх регіонів, чимало було покупців і зі столиці Румунії - Бухареста.

У післявоєнні роки люди у Волоці почали більше обробляти землю, менше займалися пошиттям одягу. Але з часом знову відновилося підприємництво, пов’язане з весільною атрибутикою. До головних уборів наречених, які й надалі продовжили тут виготовляти місцеві майстри, додалися весільні стрічки, квіточки та інша атрибутика.

Уже після розпаду Радянського Союзу село Волока почало славитися виготовленням свічок. Місцеві підприємці задовольняли цей попит на всі пострадянські країни.

Розквітом весільної індустрії та перетворенням села на справжню столицю весільних суконь вважається перше десятиліття 2000-х років. Але, як часто буває, коли одна галузь розквітає, то інша занепадає. Землеробство настільки занепало, що близько 80 гектарів найродючішої землі просто заростало бур’янами.

У 2014 році після початку війни з Росією весільний бізнес Волоки зазнав чималих втрат. Адже основним ринком збуту був саме російський ринок. І він був також плацдармом, звідки сукні поширювалися на всі країни Азії. За словами місцевих мешканців, із 450 підприємців, які працювали у селі до війни, за перші три роки після її початку «вижити» у цьому бізнесі змогли близько сотні.

Уже останні кілька років, коли обсяг продажів весільних суконь суттєво впав, люди знову повернулися до землі. І вся земля, яка є навколо села, вже обробляється, причому так, як і за кордоном - із використанням сучасної техніки.