Павло Василинчук: Судити олімпійські звитяги – відповідальна місія

Восьмого серпня у Токіо завершилися XXXII Літні Олімпійські ігри, які тривали з 23 липня по 8 серпня. Українські спортсмени на них завоювали 19 нагород: 1 золоту, 6 срібних та 12 бронзових медалей. У загальному заліку Україна посіла 44 місце, однак 16-те – за кількісним показником.

В Японії не всі українські спортсмени, котрим пророкували нагороди, стали переможцями. Були прикрі поразки, але й історичні перемоги. І не тільки серед спортсменів. Зокрема українського рефері Павла Василинчука визнали найкращим суддею боксерського турніру. Він був єдиним представником нашої країни серед 36 суддів, які обслуговували боксерські поєдинки у Токіо. Судив 10 боїв, у тому числі один фінальний, у ролі рефері на рингу та 32 – у ранзі члена суддівської бригади.

Після повернення з Олімпіади у Чернівці ми зустрілися для ексклюзивного інтерв’ю з суддею найвищої міжнародної категорії Павлом ВАСИЛИНЧУКОМ. Він розповів про свої враження від Літніх Олімпійських ігор у Токіо та відповідальність при суддівстві поєдинків на найвищому рівні.

Змагання без підтримки глядачів

- Пане Павле, колектив нашого часопису щиро вітає вас із високим визнанням! Горді за вас – це ніби друга золота нагорода для України. Зізнайтеся, які враження у вас від поїздки у Токіо й участі в олімпійських змаганнях?

- Відрадно, що Олімпійські ігри, хай із запізненням на один рік, та все-таки відбулися. На жаль, мільйони вболівальників з усього світу були позбавлені можливості перебувати на спортивних аренах в японській столиці. Однак, відверто скажемо, головними на Олімпіаді є спортсмени, а для атлетів перемога на цих найважливіших у світі змаганнях, що відбуваються раз на чотири роки, – найбажаніша навіть попри те, що вони відбулися за таких екстремальних умов, як цього разу. Їм, по суті, було байдуже, є хтось на трибунах чи ні, бо повністю концентрувалися на виступі. Олімпійські змагання, як відомо, перенесли на рік через пандемію, тому ці змагання через коронавірусні обмеження відбувалися з дотриманням найсуворіших санітарно-епідеміологічних вимог і майже без глядачів. Щоправда, на трибунах нерідко були члени делегацій, які підтримували вигуками, а ще державною атрибутикою.

- Бокс належить до найбільш видовищних видів спорту. І до нього була прикута увага армії вболівальників. Як відбувалися змагання з боксу?

- Турнір з боксу стартував на другий день Олімпійських ігор-2020 у залі національних єдиноборств в Рєроку – на стадіоні, де традиційно проходять змагання із сумо. Поєдинки тривали до останнього дня Олімпіади. Арена могла розмістити 7300 глядачів, але, на жаль, вони здебільшого пустували. Розігрували 13 комплектів медалей – чоловіки змагалися у восьми вагових категоріях, жінки – у п’яти. Загалом мені довелося судити 32 поєдинки у ролі суддівської бригади і 10 – у ринзі. У тому числі й фінальному поєдинку за золоту медаль у вазі до 63 кілограмів між американцем Кейшоном Девісом і кубинцем Енді Крузом, який відбувся в останній день Олімпіади – 8 серпня. Перемогу, як уже відомо, здобув кубинський боксер з рахунком 4:1.

- Не можу не запитати про фінальний поєдинок з участю українського боксера Олександра Хижняка. Чи не був упередженим рефері у ринзі стосовно нашого спортсмена?

- За загальноприйнятою суддівською етикою, ми не має право коментувати рішення колег. Що стосується самого поєдинку. У бою за головну нагороду у ваговій категорії до 75 кг українець зустрівся з бразильцем Ебертом Соузою. Це не перша зустріч Хижняка та Соузи: на турнірі у Болгарії 2019 та 2020 року двічі перемагав українець. Український спортсмен одразу захопив ініціативу і пішов уперед. Усі п’ять суддів одноголосно віддали Хижняку перемогу в першому раунді. У другому – він продовжив домінувати на рингу та знову виграв на картках усіх суддів. Однак, бій до перемоги довести не зміг. За півтори хвилини до кінця третього раунду Хижняк пропустив потужний удар назустріч від Соузи. Українець потрапив у нокдаун і суддя достроково зупинив бій. У боксі так буває – часом один удар вирішує все. Хоча на момент зупинки бою Хижняк перемагав за оцінками всіх п'яти суддів із рахунком 20-18.

Єдиний суддя з України

- Пане Павле, привідкрийте завісу таємничості – як добирають суддів на такі відповідальні змагання?

- Добір надзвичайно ретельний і кожен рефері, як і спортсмен, мріє про участь в Олімпійських іграх. У цьому разі проводили відбіркові чемпіонати з боксу по континентах. Мене запросили на відбіркові змагання в Африці, де за суддівство я одержав високі бали. Міжнародний олімпійський комітет попередньо вибрав близько ста суддів зі всього світу. Потім було густе сито, у результаті чого залишилося 36. Нас і запросив Міжнародний олімпійський комітет. Міжнародна любительська асоціація боксу (АІБА) забезпечила нас квитками в Японію, гарантувала розміщення. Зі мною їхав Ігор Білецький, у минулому суддя міжнародної категорії. В Токіо мав специфічне завдання – оцінювання спортивної екіпіровки.

- До речі, ви їхали на Олімпіаду зі своєю екіпіровкою?

- Звісно, у Токіо кожен із рефері їхав зі своїми суддівськими атрибутами, проте в Японії представники міжнародної асоціації екіпірували нас повністю – видали однакові метелики, сорочки, штани, кросівки, спортивну форму та офіційний костюм з олімпійською атрибутикою. Весь цей одяг я привіз додому і він постійно нагадуватиме про участь в Олімпійських іграх.

- Скажіть, будь ласка, як ви потрапили у судді і в яких країнах світу судили поєдинки боксерів?

- Займатися боксом почав у світлої пам’яті тренера Володимира Бородуліна. Згодом навчався у спортивному коледжі Івано-Франківська. Тренувався у тренерів Дем’янова та Пасічняка. Став кандидатом у майстри спорту з боксу. Брав участь у турнірах, у чемпіонаті України. У 19 років мене втягнули у суддівство. І уже понад 20 років суджу. У мене найвища міжнародна категорія – три зірки. Судив боксерські бої на багатьох континентах земної кулі, крім Океанії й Америки. Був у більшості країн Азії та Африки. В США викликали на американські відбіркові ігри, але буквально перед вильотом прислали лист про відміну турніру через пандемію коронавірусу.

- Я так розумію, щоб судити поєдинки за кордоном, потрібно знати англійську мову. Ви вільно спілкуєтеся нею?

- Розумієте, самі команди у боксі у межах 20 слів знають всі. Першу свою зірку я захищав у Туреччині за тестами російською мовою, другу та третю – у Німеччині вже англійською. Довелося вивчити мову, щоб вільно спілкуватися з боксерами, колегами-суддями, організаторами змагань.

- Розкажіть трохи по умови проживання, ставлення японців до гостей.

- Нас надзвичайно обмежили у спілкуванні з японцями, іншими учасниками змагань. Жили в одномісних номерах, там же й харчувалися. В основному, стравами японської кухні – морепродуктами, суші. Але з тих небагатьох контактів я зробив висновок, що японці – дуже гостинна нація, приймали нас добре. Волонтери готові були все зробити для нас – замовити їду, придбати подарунки тощо. Ми дуже мало бачили Токіо. Тільки з вікна автобуса, коли їхали в аеропорт.

- Чи могли протягом Олімпіади спілкуватися з рідними?

- Авжеж, у нашому готелі був хороший інтернет, тому через вайбер ми вільно спілкувалися. Діти просили привезти сувеніри, отож через волонтерів мені вдалося придбати для них наплічники із олімпійською символікою. Та й дружина не залишилася без подарунка.

- Пане Павле, ви стали кращим рефері боксерських поєдинків, одержали золоту медаль. Зізнайтеся, вона підкріплена якось матеріально?

- Та ні, це більше як факт визнання. Скоріше, моральна відзнака.

- Олімпіада щойно закінчилася. Та чи надходять вам запрошення на наступні змагання з боксу?

- Так, через кілька тижнів в Одесі відбудуться змагання серед дорослих спортсменів – відбір на чемпіонат світу, що проходитиме у Сербії. Мені вже прислали офіційне запрошення на участь у них у ролі головного судді.

- Щиро дякую за інтерв’ю.

Спілкувався Анатолій ІСАК