Жан Беленюк: Деякі члени делегації використовують поїздки на Олімпіаду як власну відпустку

Повернення українських спортсменів з токійських Олімпійських ігор-2020, що через пандемію «зсунулись» на рік, вийшло неоднозначним. З одного боку, збірна здобула 19 медалей і за кількістю їхньою посіла 16 місце, проте дві третини наших здобутків – бронза, а медальний залік на Олімпіадах традиційно ведеться за якістю нагород. Тут в України насправді більш сумний результат – 44 позиція. Єдину золоту медаль для України приніс борець та депутат від «Слуги народу» Жан Беленюк.

У статусі однієї з головних зірок збірної та першого заступника голови профільного парламентського комітету Беленюк відкрито заявив про проблеми з організацією участі українських спортсменів на Іграх та необхідність роботи над помилками. Він закликав олімпійців писати йому про претензії до тренерів або чиновників на особисту поштову скриньку. Також Беленюк вважає, що в українській делегації, що поїхала в Токіо, був перебір функціонерів, в той час як деякі спортсмени – наприклад, стрибунка з жердиною Марина Килипко, яка посіла в результаті високе п’яте місто, – вирушили на Ігри без тренерів.

У Мінспорті, до якого і висуваються основні претензії, частково визнають проблеми. Це випливає з анонсованих міністром Вадимом Гутцайтом планів змінити частину тренерського складу. Але в цілому, зважаючи на загальну кількість меделей, в уряді вважають виступ наших олімпійців успішним.

У розмові з «Главкомом» депутат і чемпіон Жан Беленюк розповів, як він оцінює результати українських спортсменів, чи домагатиметься відставки керівництва Мінспорту та як би він сам вчинив, якби опинився на п’єдесталі з російським спортсменом.

Ви кажете, що очікуєте фідбек від спортсменів. Якого плану, в основному, ці проблеми, на що вони скаржаться, і що ви особисто бачили зсередини?

Абсолютно різноманітні проблеми. Треба опрацьовувати все, що є, індивідуально підходити до кожної з них. Є проблеми, про які вже всі говорять. Наприклад, стрибунка з жердиною Марина Килипко була взагалі без тренера. Я набирав Марину, коли вона прилетіла, ми поспілкувалися, і вона пояснила, в чому питання. Я направив відповідні запити до Мінмолодьспорту, аби отримати інформацію, чому так склалося.

До ігор у Парижі через пандемію вже не чотири роки, а лише три. Цього часу достатньо, аби вирішити існуючі проблеми? Вони полягають більше в якихось технічних речах чи глобальних недоліках у нашому спорті?

Якщо брати ту ж ситуацію з Мариною, то, з однієї сторони, це технічна проблема, тому що це можна було вирішити легко. Але є й глобальна проблема в сприйнятті деяких чиновників щодо свого місця та місця спортсменів на олімпійських іграх. Коли це відомий спортсмен, то до нього всі ставляться з повагою і роблять все для того, щоб був результат. Якщо спортсмен поки що не показав якихось звершень, то ставлення є іншим. Ну, така от в нас, на жаль, склалася практика.

Якщо спортсмен не показав ще високих результатів, то вважається, що поки він «ніхто». Ось з цим треба боротися і пояснювати, що всі представники нашої делегації, в першу чергу, знаходяться на міжнародних змаганнях для того, щоб спортсмени мали комфортні умови перебування в селищі, на змаганнях, мали вчасні трансфери. А якщо на це заплющувати очі та не реагувати, то це ніколи не зникне. Я не кажу, що всі, але деякі члени делегації використовують подібні поїздки як свою власну відпустку на олімпійських іграх. Тобто поїхати, подивитися змагання, поїсти в олімпійському селищі і провести файно час. Але це не є їхнім прямим обов’язком.

Якби ви не були депутатом, а рядовим, хоч і зірковим спортсменом, то ви б виносили ці проблеми назовні?

Так зараз вже ніхто не мовчить – і це добре. Вже багато хто каже про проблеми вголос, про проблеми при підготовці, і моя особиста задача, аби вони були почуті.

Чи ви згодні з оцінкою міністра спорту Вадима Гутцайта, який, з одного боку, заявив, що результат у 19 медалей – дуже пристойний, але, тим не менш, будуть змінені головні тренери української збірної задля кращої підготовки команди до Парижу?

Ті проблеми, які я озвучив, не стільки стосуються безпосередньо тренерської роботи, скільки відношення до спортсменів з боку головних тренерів (як правило, це працівники міністерства), керівництва федерацій. Як тоді сприймати той факт, що три спортсмени не були допущені на змагання через брак необхідної кількості допінг-проб? Чому не було часу на акліматизацію, перш за все, наших марафонців? Хто визначив, що вони можуть бігти марафон після півтора дня перебування у Токіо? Це є свідченням зневажливого ставлення до своїх спорстменів. І ми це будемо виправляти.

Тобто є організаційні помилки, а є недопрацювання певних тренерів. І тут треба дивитися індивідуально по ситуації. Тому що бувають випадки, коли тренер хороший і все зробив, але просто у конкретного спортсмена не вийшло. А буває навпаки – коли тренер нічого не робив, але йому пощастило і за нього зробили необхідну роботу і показали результат. Треба спілкуватися та чути абсолютно всіх, аби мати повну картину того, що відбувається.

Думаю, у вас є номери телефонів усіх топ-керівників українського спорту. Ви з ними обговорювали ці питання, окрім того, що надіслали формально запит?

Міністра в селищі я не бачив, бо займався підготовкою до змагань та безпосередньо виступами. З цього приводу не спілкувався з ним. Я визначив для себе чітку позицію – я буду спілкуватися всіма доступними засобами: це депутатські звернення, публічні коментарі. Тому що це не приватна проблема Жана Беленюка, а питання спортсменів нашої країни і я буду захищати їх права. Так само, я буду звітувати перед спортсменами, громадськістю щодо відповідей міністерства на ті звернення щодо проблемних питань підготовки та участі в Олімпіаді, які я вже направив і найближчим часом додатково направлю, для того, щоб наша дискусія була на основі фактів, а не емоцій чи маніпулювання. Просто поспілкуватися, звісно, можна, але такі спілкування з мого досвіду особливого результату не приносять.

«Питання, які я піднімаю, взагалі не стосуються кількості медалей»

Зрозуміло, що олімпійська команда складається з представників різних видів, і тут кожен сам за себе. Але якщо узагальнити, якою була атмосфера в у нашій делегації під час цих Ігор, які відбувалися в карантинних умовах без глядачів?

Ви знаєте, була нормальна атмосфера. Я не побачив ніяких перекосів в ту чи іншу сторону. Так, глядачів не було, доводилось в масці ходити, заповнювати різні додатки, здавати аналізи. Ну, не випускали в місто, так ми особливо і не рвалися до нього. Ось і вся відмінність від попередніх ігор. А так жодних претензій до японців в мене немає.

Мінспорту вважає загальний медальний результат хорошим, але у ключовому медальному заліку, що вираховується за кількістю золота, Україна – на 44-му місці. І це завдяки вам. Ми позаду Косова, у якого лише дві медалі, але обидві – вищого ґатунку. Як ви сприймаєте цей результат?

З якого боку подивитись. Якщо з боку загальної кількості медалей, то тенденція є позитивною. На минулих Іграх було менше. Але ви помітили, що питання, які я підіймаю, взагалі не стосуються кількості медалей? Я ж не писав запит – чому в нас мало медалей. У нас є питання організаційні, є питання, коли не чують спортсменів. Потенційно вони можуть нести певні загрози щодо того, аби спортсмен міг мати всі необхідні умови для того, щоб отримати найвищий результат – медаль Олімпійських ігор. От в чому моє питання.

Так а що ви хочете почути від Гутцайта? Умовно кажучи, він відповість, що були помилки. І що далі?

Ну от подивимося, що скажуть. Гутцайт присутній на кожному засіданні нашого комітету. Все-таки ми є парламентсько-президентською республікою і я вважаю, в нас є право парламентського контролю, і ми ним будемо користуватися задля захисту прав спортсменів.

Отож повернемося до нашого питання. Чи згодні ви, що тренерів збірної треба міняти? Бо це фактично означає визнання результатів незадовільними.

Дивіться, у нас принаймні була така гучна історія з бадмінтоністом Артемом Почтарьовим, що переніс дві операції (Почтарьов заявив, що причини провального виступу на Олімпіадці пов'язані з його травмами та відсутністю належної реабілітації. – «Главком»). Вона свідчить, що реабілітація спортсменів у нас знаходиться на дуже низькому рівні. І ми знаємо, що вже рік «Український центр спортивної медицини» підпорядковується не МОЗ, а саме нашому рідному Мінспорту. Тобто ми можемо, наприклад, ставити питання – а що ж було за цей рік зроблено. При цьому у Артема, наскільки я розумію, не було претензій до свого тренера, тож до чого тут тренер? Претензії ж полягали в тому, що не було гідних умов, аби реабілітуватися від травм і показати високий результат. Знову ж: десь тренер винен, десь – ні, є різні федерації. Треба розбиратися і потім вже виносити якийсь вердикт.

Чи допускаєте ви, що будете вимагати зміни керівництва міністерства Мінспорту?

Наразі питання полягає в тому, аби розібратися, а потім ми вже будемо ставити ті чи інші запитання, пропозиції.

Часу до наступної Олімпіади ще є багато…

Авжеж багато. Але, окрім Олімпійських ігор, в нас є чемпіонати світу, Європи, Європейські ігри. Тобто не можна чекати три роки і нічого не робити, аби перед Олімпіадою все владнати.

«Цькувати Магучіх однозначно не треба. Вона – дівчина молода»

Ваша оцінка історії з нашою легкоатлеткою Ярославою Магучіх, яка так раділа бронзі, що сфотографувалася разом з переможницею з Росії. Це викликало скандал. Ви вже заступалися за дівчину. Але чи є, в принципі, якийсь гласний чи негласний спортивний кодекс: ти обов’язково маєш вітати переможця, навіть з ворожої країни, яка вбиває твоїх громадян?

Можливо, якесь рукостискання. Як в боротьбі – коли ти виходиш на килим, ти стискаєш руку своєму супротивнику. Магучіх – дівчина молода, знаходилася в стані ейфорії після виграної медалі. Тому тут є багато нюансів. Цькувати її за це однозначно не треба, а треба проводити заздалегідь роз'яснювальну роботу зі спортсменами щодо наслідків тих чи інших речей. Якщо спортсменці все роз'яснили, але вона знехтувала цим і зробила так, як вважає за потрібне, значить, це її позиція і вона готова відповідати за кожен крок. А якщо людина просто без задньої думки з кимось сфотографувалась, то писати, що вона є біосміттям і таке інше, ну це вже якось… Тому що людина все-таки для країни здобула медаль і хто-хто, але вона точно не заслуговує подібних оцінок.

Як би поводили себе в ситуації, коли б опинилися на п’єдесталі з росіянином? Просто спортсмени, хоча і є конкурентами, – це така велика сім’я, які роками знають один одного. І навряд чи постійно обговорюють питання «чий Крим».

Я розумію, про що ви, але в нашій країні є дещо інші реалії. І кожен крок може трактуватися по різному. І якщо, умовно кажучи, наші хлопці на передовій подивляться такі знімки... Якби я потрапив у таку ситуацію, то поставив би собі питання: а чи буде їм приємно на них дивитись? Тому що до мене підходить багато військовослужбовців, які захищали на сході нашу територіальну цілісність від агресора, і щиро вітають. Не знаю. Але для мене краще утриматися, ніж влізти в якусь халепу. Ну, це кажу я – хлопець, якому 30 років.

У Ріо в 2016 році також була гучна історія з обіймами. Тоді російські спортсмени пригортали нашого олімпійського чемпіона Олега Верняєва… Невже цього було замало, аби зрозуміти?

Але він – хлопець. Я якось звик, щоб в сторону жінок щось подібні епітети, які лунають, не вживали. Тим паче, я вважаю дівчину героїнею, бо вона відчайдушно боролася за медаль і здобула її.

Павло Вуєць, «Главком»