Що таке «режимний об’єкт» і чи можна його знімати

«Тут не можна фотографувати і знімати відео — це режимний об’єкт». Цю фразу доводиться чути і журналістам, і просто людям, які тримають у руках камеру або смартфон. Зазвичай охоронцям вірять на слово й припиняють зйомку; в інших випадках доходить до погроз або навіть насильства. 2014 року працівники Управління державної охорони в Конча-Заспі утримували фактично в заручниках журналістів і вимагали видалити відзняті матеріали. 2017 року державні охоронці застосували силу до журналістів програми «Схеми», які знімали біля ресторану, де святкували тодішній президент Петро Порошенко, генпрокурор Юрій Луценко та інші високопосадовці. В обох випадках УДО виправдовувало свої дії захистом «режимних» об’єктів або територій. Що ж це за «режимні об’єкти», чи можна їх знімати і як діяти, якщо вам у цьому перешкоджають?

В українському законодавстві немає поняття режимного об’єкта. Це розмовне означення об’єктів, особливо важливих для державної безпеки, де діють спеціальні режими охорони, розпорядку тощо. Такі об’єкти можна умовно поділити як ті, що під державною охороною, і такі, що охороняються законодавством про державну таємницю. Згідно зі статтею 9 закону «Про державну охорону органів влади України та посадових осіб» державній охороні підлягають будівлі, де працює парламент, президент, уряд, Верховний Суд, а також транспорт, яким вони користуються тощо. Що ж до державної таємниці, то тут список набагато ширший. Згідно з законом «Про державну таємницю», це поняття охоплює таємну інформацію у сферах оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення якої може завдати шкоди національній безпеці України. До державної таємниці може бути віднесена дислокація та характеристика пунктів управління у сфері оборони, важливі картографічні дані, винаходи і дослідження у сфері озброєння, відомості про критично важливу інфраструктуру, запаси дорогоцінних металів, експорт та імпорт озброєння, військово-технічне співробітництво тощо.

Питання зйомки так званих режимних об’єктів варто розглядати крізь призму закону «Про інформацію». За статтею 5 кожен має право вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації. Але за статтею 6 це право може бути обмежене законом в інтересах нацбезпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням тощо.

Журналісти мають право безперешкодно відвідувати приміщення суб'єктів владних повноважень, відкриті заходи, які вони проводять, а їхні посадові та службові особи мають особисто приймати журналістів у розумні строки. Ці приміщення — громадські місця, де не може бути жодних заборон на зйомку. Стаття 307 Цивільного кодексу дозволяє знімати людей на вулиці, а також на масових заходах. Тобто, закон за загальним правилом дає дозвіл на зйомку в громадських місцях. Обмеження можуть стосуватися конкретних місць і повинні бути чітко встановлені.

Очевидно, що журналіст має уважно перевірити, що він не вторгається на територію, що охороняється, або прохід на яку заборонений. Але, якщо є необхідність проникнути на територію для отримання суспільно необхідної інформації, наприклад, щоб дістати підтвердження загрози екології чи життю людей, журналісту варто поінформувати про це редактора, юриста або іншу людину, яка уповноважена представляти медіа, де журналіст працює.

Європейський суд з прав людини вказує на те, що суспільним інтересом є речі, які впливають на життя громадськості (соціальні питання, політика, злочини), а медіа мають за обов’язок висвітлювати ці питання (Krone Verlag GmbH & Co. KG v Austria, Novaya Gazeta v Voronezhe v Russia тощо). За Законом «Про інформацію» не може бути обмежений доступ до інформації про стан довкілля, продуктів, про аварії, катастрофи, факти порушення прав і свобод людей, стан здоров’я населення та інші суспільно важливі відомості.

З цього випливає, що зйомка будівель органів влади, транспортних засобів, споруд та людей, які перебувають під державною охороною, є абсолютно законною.

Із державною таємницею складніше. Розголошення державної таємниці людиною, якій вона була довірена або стала відомою у зв’язку із виконанням службових обов’язків, є кримінальним правопорушенням і карається позбавленням волі (стаття 328 Кримінального кодексу). Але що саме вважати державною таємницею? Державна таємниця повинна бути визнана такою у порядку, передбаченому Законом «Про державну таємницю». Для цього проводиться процедура із залученням державного експерта із державної таємниці. А кого вважати людиною, яка має доступ до державної таємниці? Згідно з тим же законом, це людина, якій у передбаченому порядку надали такий доступ.

Якщо журналіст чи пересічний громадянин фотографує будівлю чи приміщення «режимного» об’єкту, розташованого в громадському місці, чи буде фото таємною інформацією? Ні, адже зйомка в загальнодоступних або громадських місцях не заборонена — це місце не є секретним.

Інша справа, якщо людина фотографує чи знімає на відео з дрона полігон, військову техніку за стіною «режимного об’єкту» або інші недоступні для загалу речі. До прикладу, згідно зі Зводом відомостей, що становлять державну таємницю, сформованим Службою безпеки України, відомості про найменування і кількість військового озброєння, в тому числі й техніки, становлять державну таємницю. Тож зйомка цих об’єктів може бути законно заборонена.

Є нормативно-правові акти, які обмежують можливість збирати і поширювати інформацію (в тому числі проводити зйомку) на певних об’єктах. Так, пункт 17 Постанови Кабінету Міністрів «Про прикордонний режим» дозволяє відео-, фото- та кінозйомку в межах прикордонної смуги тільки після інформування прикордонників. Згідно з пунктом 12 Розділу XXXIV Наказу Мін’юсту «Про затвердження Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань», керівництво в’язниць має право забороняти фото- і відеозйомку певних місць на їхній території.

Словом, фотографувати загальнодоступні місця, зокрема будівлі, можна. Проте проводити зйомку місць, доступ до яких очевидно обмежений, наприклад, окремі приміщення в будівлі або території, які не є видимими загалу, може бути заборонено. Це стосується і зйомки всередині приміщення. Зовнішня частина будівлі, наприклад, може бути у громадському місці, тож її знімати можна, але якщо зайти всередину можна лише за перепусткою, то внутрішня частина вже не вважається громадською. Там цілком можуть бути обмеження на зйомку. Якщо ви журналіст, якому у спеціальному режимі надали доступ до приміщення певного об’єкту, це не означає, що ви маєте необмежене право на фото- чи відеозйомку. Варто перевірити чи перепитати.

Якщо ви журналіст і проводите зйомку у загальнодоступному місці, де немає знаків про заборону зйомок, не використовуєте дронів для зйомки полігонів, озброєння, в’язниці зсередини тощо, то ви не порушуєте закон. І якщо охоронці, співробітники установ або будь-хто інший вам у цьому перешкоджає, слід звернутись до поліції. Перешкоджання законній журналістській діяльності є кримінальним правопорушенням за статтею 171 Кримінального кодексу України.

Звісно, сили у журналіста та охоронців або співробітників силових структур не завжди рівні. Якщо вас буквально змусили видалити матеріали зйомки, краще підкоритися, а потім звернутись до поліції. Злочином є не лише перешкоджання роботі, а й погроза або насильство щодо журналіста, знищення або пошкодження його техніки та інформації, взяття в заручники тощо. При цьому варто фіксувати свої дії — наприклад, погрози охоронця, — і не ходити в такі місця самому. Колега чи свідок може викликати поліцію, якщо почнеться конфлікт, і засвідчити законність ваших дій.