Як українки зачаровували: 10 фактів про українських відьом

З давніх-давен людство полюбляло наділити когось потойбічними силами та надможливостями без чіткої на то причини, так пояснювалося багато незрозумілостей, а подекуди можна було і зовсім отруїти комусь життя.

Проте наклеп досяг свого піку в Західній Європі кінця XV- середини XVII століть. Саме в цей період знищення та переслідування людей, підозрюваних у чаклунстві досяг свого епогею. Їх звинувачували у розхитуванні церковного укладу, жорстоких тортурах та публічних стратах. Кримінальне переслідування відьом і чаклунів призвело до того, що сучасні дослідники нараховують загальне число страчених за знахарство 40-50 тис. осіб в 300-річний період активного полювання на відьом.

Та чи були відьми в Україні?

Ми не можемо знати напевно, але чимало жінок страждало від злих язиків. Проте історія українських чаклунок видалась менш кривавою. Наших відьом обвинувачували у псуванні майна чи нанесенні шкоди худобі, начебто з допомогою надприродних можливостей. Тому українські жінки обмежувались судовою тяганиною та штрафом. А фінал цих історій завершувався легендами та демонологічними оповідками зі сторони.

Тож які вони, справжні українські відьми?

З метою розвіяти усталені стереотипи, Катерина Диса — доцентка кафедри історії Києво-Могилянської академії та авторка книжки «Історія з відьмами» — дослідила 198 судових справ проти відьом на українській землі у складі Речі Посполитої в період XVII- XVIII століть. З її досліджень виходить наступне:

1. Досі ніхто не знає, коли і як з’явилися відьми. Аграрне суспільство запорука віри у чаклунство, тому явище відьомства існувало завжди.

2. Явища «полювання на відьом» не існувало, а тим паче в Україні. Подібних до полювання випадків мало і здебільшого це відбувалось на деяких німецьких, швейцарських та французьких землях. Навіть у Південній Європі, де діяла інквізиція, полювання не існувало. В Україні ж відьом судили.

3. Щодо релігії, то українська православна церква байдуже ставилась до відьом. Зумовлено це тим, що православна церква не мала у своїй історії розділу з демонологічними текстами, де б розглядалися диявол, демони та інші прибічники відьом. Не здобула широкого розголосу і європейська відьомська міфологія, а тому приводів для страху перед відьмами у людей не було.

4. Богдан Хмельницький був прибічником відьом? Наврядчи, адже все це вигадки польских опонентів, які наповнили вигадками хроніки Громадянської війни. Так вояки виправдовували свої невдачі, мовляв, люди можуть досягти успіху лише завдяки надприродним силам.

5. Відьомські шабаші. У більшості судових справ проти відьом було відстунє розслідування. Всі були зацікавлені у примиренні, або ж виплаті штрафу. Однак деякі судові справи мали розвиток, а обвинувачені давали унікальні свідчення.
   Одну з жінок обвинувачували у сприянні дітовбивства: обвинувачена прагнула позбутись дитини, випивши власне зілля. На допиті жінка розповіла, як навчилась чаклунства у інших відьом і як вони літали з Волині на збіговиська до Гетьманщини. Проте горе відьмі не вдалося долетіти до місця призначення, адже вона потрапила в «аварію» десь під Бердичевим, а додому дісталася пішки.

6. Онука князя Острозького мала відьомські чари. Люди були впевнені, що Алоїза навернулась в католицизм і через це в її маєтку відбувалось щось нечисте. Монахині в її присутності втрачали глузд, а комусь вона підшивала жаб'ячі лапки. Проте це були лише звинувачення до ворожих людей, які висловлювали різні погрози до інших.

7. Рудоволоса жінка з зеленими очима — відьма. Безпідставний стереотип — у судових документах не виявлено жодного слова про зовнішність відьом. Тільки в ХІХ столітті етнографи дізнались від селян, що відьми є вчені та родимі й розпізнати їх можна за певними ознаками. Ознаки родимої відьми — це хвостик і смужка волосся на спині — цього також не було у судових матеріалах. Хоча таким чином би легко виявляли відьом шляхом огляду підозрюваних жінок. Отже всі притаманні ознаки втрачають свою силу.

8. Відьомські інструменти — «магічні» предмети. Відьомство — переважно це чари силою слова. Однак звинувачували жінок не в прокльонах, а у виливанні підозрілої рідини та використанні зілля чи порошків.
   Ворожки та знахарі мали дещо інше амплуа — вони не приховували свою діяльність так користувались чимось додатковим, тому їх не чіпали.
   В судових справах була історія незвичайного лікування напасниці. Чоловік робив у дверях отвір, просовував туди людський волос, зрізав його та обкурював. Пізніше він заколочував цей отвір кілочком і таким чином лікувався.

9. «Закрутки» в полі — бути біді у родині. У Гетьманщині була віра, що закручене пасмо пшениці або жита, тобто «закрутка», це проклятий врожай. І якщо те пасмо не розкрутити певним чином, то вся родина загине. У випадку трагедії починали шукати винних. Також шукали відьом, які вміли розкручувати «закрутки». Адже ненавчена людина теж мала б проблеми після невдалого розкручування.

10. Нюх на відьом. Кажуть, сьоме народжене щеня від сьомої народженої собаки могло розпізнати відьму, а чаклунка в свою чергу намагалась вбити таких щенят. Проте це лише згадки в етнографічних розвідках — підтверджень цьому у судових матеріалах немає.

Проте найдієвіший варіант знайти відьму — розпустити чутки. А обвинувачена жінка вже мала сама доводити всім зворотнє.