Особливості української набожності: релігія як політика або як спосіб життя

5 січня 2019 року. Дощ заливає ілюмінатор нашого літака. Ми з оператором намагаємося радіти, попри те, що перед очима – не зовсім гостинна сонячна Туреччина, яку ми звикли бачити. Та наша місія у Стамбулі – не відпочити, а показати те, що важливіше, аніж погода і сонячні курорти.

Ми приїхали на церемонію, так би мовити, видачі документу, на який Україна чекала від Дня Незалежності. Досі невідоме слово томос того року надійно засіло у головах багатьох українців: від політиків до водіїв маршруток і бабусь, які торгують базарах. І байдуже, до якого віросповідання вони себе відносять. Україна отримала власну, визнану Константинополем Православну церкву.

Та все виявляється не так просто. І навіть самим вірянам вкрай важко розібратися у інгредієнтах “борщу” під назвою релігія.

Українці, загалом, люди набожні. Це показало дослідження, яке торік за підтримки фонду Аденауера провів Центр Разумкова. Тоді віруючими себе назвали 68% опитаних. Водночас церкві довіряло 60,1% українців.

Серед християн цифри такі:

62% називають себе православними;
10% греко-католиками;
майже 8,9% – просто християнами.

Майже половина православних навіть не замислюється, яку церкву відвідує. Мовляв, Бог один, а ходять, де ближче, або ж до священика, який подобається. Український релігієзнавець Людмила Филипович вважає:

– Кількість людей, які визначають свою конфесійну приналежність, але не прив’язують себе до якоїсь певної церкви, завжди була досить сталою в Україні і становила третину від усіх православних. Українцеві що важливо? Знайти прямий зв’язок із Богом.

А через кого це влаштовано, через кого це відбувається – не дуже важливо. Тому що українці звикли говорити своєю мовою безпосередньо.

До того ж, кількість православних церков в Україні постійно змінюється. У 1990 році їх було дві: Українська автокефальна православна церква (УАПЦ) та донька РПЦ – Українська православна церква (у народі вона більш відома як УПЦ (МП). Так, вказується приналежність до Московського патріархату, однак офіційно префіксу МП ніде немає.

Служба може бути як російською, так і українською. А правила поведінки всередині храмів – досить суворі. Тут не дай Боже жінці прийти без хустки або ж чоловіку – у шортах.

У Святогірській лаврі на Донеччині за порядком слідкує навіть спеціальна охорона, одягнена у форму, схожу на радянську міліцейську. За іронією долі, усі три українські лаври належать саме до Московського патріархату.

1992 року Україна створила власну, більш демократичну церкву, яку ми більше знаємо як УПЦ (КП). Тобто Українська православна церква Київського патріархату. Її разом із автокефалами заснував Всеукраїнський помісний собор, а очолив уже непідконтрольний Росії митрополит Філарет. Так він став патріархом.

У грудні 2018 року УАПЦ, УПЦ (КП) та двоє архієпископів УПЦ (МП), Олександр Драбинко і Симеон, які не побоялися залякувань, на об’єднавчому соборі створили нову церкву, яку нарешті визнав і Константинополь – Православну церкву України, або ПЦУ. Це 15-та церква Всесвітнього православ’я.

Того грудневого дня було дуже холодно. На Софії зібралося чимало вірян, а всередину зайшов президент – небачена подія, адже формально церква у нас відокремлена від держави. Люди сподівалися, що усе буде швидко. Та зібрання затяглося на кілька годин.

Тож знадобились і намети із гарячим чаєм, і танці з піснями. Усе дещо нагадувало Майдан 2014-го, який утім, закінчився без жертв і на позитиві. Під вечір із трибуни оголосили: Православній церкві України таки бути.

Очолив її намісник патріарха Філарета – Епіфаній. Йому тоді ще не виповнилося 40 років. Він вільно володіє грецькою, є членом міжнародної федерації та української спілки журналістів. А ще очільник ПЦУ висловлює досить ліберальні погляди: приміром, не вважає, що прихожани мають обов’язково стояти під час служби, а жінки носити хустки. Головне усе ж зміст.

Предстоятель Православної церкви України митрополит Епіфаній

Створення церкви хоча й ознаменувалось великим піднесенням, все ж його супроводжували скандали у сусідній Росії. І це не могло не додати молодій церкві балів серед українських патріотів.

Тобто нині офіційно у нас діє дві великі православні церкви. Торік прихожанами ПЦУ називали себе 18,6% українців. УПЦ (МП) відвідують 13,6% опитаних. Однак є дані, що прихильників російської церкви усе ж більше.

Нескладно зрозуміти, що ПЦУ підтримують переважно на заході та у центрі. Прихожан УПЦ (МП) більше на сході. Майже третина українців називають себе просто православними.

Спочатку здавалося, що УПЦ (МП) швидко втратить позиції, адже багато її парафій переходили під юрисдикцію ПЦУ. Але за кілька місяців процес уповільнився. Людмила Филипович пояснює, чому він проходить доволі кволо:

– Скажу так: кволо – от є таке чудове слово. Спочатку досить активно перейшли близько 600 громад. Це ті люди, ті ієрархи, які підтримали ідею створення незалежної автокефальної церкви і єднання із Вселенським патріархатом, тобто повернення до своєї церкви-матері.

Ми ж пам’ятаємо, що про своє бажання долучитися до цієї церкви, тобто взяти участь у цьому об’єднавчому соборі, оголосили біля десятка архієпископів церкви. Бачите, як сталося? Когось залякали, когось не пустили. Хтось прагматично подумав: що буде з моїми вірянами, парафією?

УПЦ (КП), яку ніби-то під час собору ліквідували, раптом продовжила функціонувати. За даними дослідження Центру Разумкова, прихожан у неї 2,3%. Переважно це прихильники 90-річного почесного патріарха Філарета, який хоча й благословив Епіфанія на посаду, передумав іти на відпочинок.

Тому ситуація вкрай заплутана, і я не здивуюся, якщо на цьому моменті ви полишите матеріал. Адже в українській політиці нині легше розібратися, аніж у церковному житті. З іншого боку, маємо унікальну країну, де до церкви можна ходити відповідно до політичних уподобань.

Якщо розкладати церковний пасьянс (нехай пробачить Господь за цей оксюморон), отримаємо такий результат: найближчою (і в ідеологічному, і в політичному плані) до ПЦУ церквою є УГКЦ, тобто греко-католики. Вони одними із перших підтримали Майдан та звели у столиці власний патріархат.

Після смерті легенди УГКЦ – Любомира Гузара – церкву очолив Святослав Шевчук. До обрання Епіфанія він був одним із наймолодших очільників церкви в Україні та, мабуть, у світі. Разом із предстоятелем ПЦУ він часто з’являється на людях для спільних молитов. А прихожанами УГКЦ себе називають 9,5% українців.

Очільник УГКЦ Святослав Шевчук

Трохи більше 1% у нас римо-католиків. Майже 9% вважають себе просто християнами. Йдеться як про низку протестантських церков, так і про тих, хто у Бога вірить, а от із тим, де саме йому молитися, не визначився.

Є в Україні також ті, хто сповідує іудаїзм, буддизм та іслам (мусульман усе більшає). Цифри щодо кількості називають різні: від імовірних 500 тис. до маловірогідних 2 млн. Релігієзнавці вважають, що це – мусульманство із українським обличчям.

Адже на війні, поряд із християнськими, працюють і мусульманські капелани, допомагаючи пережити трагедії тим численним кримським татарам, які переїхали на нашу територію після анексії Криму і нині наближають час перемоги в російсько-українській затяжній війні.