Кінотеатр приїхав до вас!

Десь по обіді повз довгий паркан зі знаменитим квітчастим петриківським розписом проїжджає фура – великий трьохосьовий автопричіп-кіномобіль із написом «Кіно просто неба». Погляди поодиноких людей, розслаблених в суботню 31-градусну спеку, мовчки проводжають його до ладненького і гарненького парку, облаштованого лавками і чудернацькими скульптурами з литого заліза. За пів години фура, немов трансформер, перетворюється на кінотеатр із екраном 6,5х3,5 м та мобільною розкладною сценою. Встановлюються потужні звукові портали, розставляються стільці; підходять медики та поліція (про всяк випадок); приїжджає машинка з поп-корном і солодкою ватою. Волонтери чіпляють на руках відвідувачів номерні брендовані браслетики. На екрані з’являється зображення заставки туру: «Кіно просто неба», смт Петриківка, Дніпропетровська обл., Дніпровський р-н, Петриківський парк». А о 17:00 запускається промо-ролик із адресним зверненням від кінозірок, амбасадорів проєкту: актори Богдан Бенюк та Ахтем Сеітаблаєв їдуть кіномобілем і говорять, що кіно можна показувати де завгодно, хоч посеред поля, хоч посеред дня, і вже з Ірмою Вітовською тріумвіратом голосів харизми та успіху сповіщають: «У вас немає кінотеатру? Кінотеатр приїхав до вас!».

У Петриківці, селищі міського типу (населення майже 5 тисяч людей), заздалегідь висіли плакати з інформацією про подію. А у всіх популярних групах у соціальних мережах крутився локалізований, саме для показу в Петриківці, анонс Тура з запрошенням на показ громади Петриківки від Богдана Бенюка. Але, певно, маючи недовіру до нового, місцеві жителі не зібралися вчасно – на кіномайданчик підтягувалися поступово й повільно. Програма кінопоказу розпочалась із короткометражок проєкту «Дивись українське!» і знаменитого анімаційного ролику-кліпу «Історія України за 5 хвилин», озвученого голосами ТНМК і премійованого цього року «Золотою дзиґою». Врешті, вже після офіційного представлення того, що тут відбувається, люди зайняли всі місця. І місць почало не вистачати. Тоді, вже після початку фільму «Пекельна Хоругва або Козацьке Різдво» Михайла Кострова, люди почали приходити зі своїми пледами і ковдрами, які стелили на траву за стільцями чи поруч із екраном; діти позаймали довгі лавиці неподалік поп-корну, старші люди – всі лавиці в парку, з яких можна було побачити екран. Колориту показу давала сімейна і кінотеатральна атмосфера, бо люди приходили родинами й приносили із собою хто лимонад з пластівцями, хто пиво з чіпсами. А коли почався дощ, що, до речі, зовсім не завадило кінодемонстрації, люди не повтікали, а перебралися під дашок, який, мов у тому мультику про грибочок, прихистив надмірну кількість кіноглядачів. Ситуацію змінили поліетиленові плащі, видані організаторами, і люди, вже в плащах, повернулися на свої місця і продовжували дивитися фільм під дощем... Сюрреалістична картина, треба сказати.

Петриківка стала 31-м населеним пунктом в Національному турі «Кіно просто неба», зорганізованого Асоціацією «Сприяння розвитку кінематографа в Україні – дивись українське!» у партнерстві з Благодійним Фондом «МХП-Громаді». Тур, що охоплює 42 селища та смт із десяти областей, де немає системних кінотеатрів, наразі триває два місяці, а фінал відбудеться на 30-ту річницю Незалежності України. Вже близько 35 тисяч глядачів відвідали покази і ця цифра є продуктом ретельного стеження організаторів за точністю – щоразу видаються нумеровані одноразові браслети з конкретними номерами, а загальна цифра фіксується, переноситься на ФБ-сторінку і потому буде передана до «Реєстру рекордів України».

Вибір населених пунктів був не рандомний – всі вони стосуються тих сіл чи містечок, де живуть працівники компаній агроіндустріального холдингу МХП. Прагнення холдингу приділити увагу громадам та бажання Асоціації поширювати українське кіно поєдналися і переросли в масштабний проєкт, який наглядно продемонстрував можливість розвитку культури в наш час і в нашій країні силами бізнес-структур і громадських організацій.

Координатор туру «Кіно просто неба» Святослав Різоль пояснює: «Ми намагаємося популяризувати українське кіно, особливо в місцях, де до кіно обмежений доступ. Існує думка, що українське кіно малоцікаве. Ми доводимо, що це не так. Тобто, увага глядача це доводить. На початок року, коли складався контент туру, ми надали місцевим громадам презентаційні матеріали з 40 українськими фільмами останніх років. З них громади собі обрали ті фільми, що хотіли би побачити».

У невеличких селищах демонструвалися, окрім короткометражних, ще й по одному-два повнометражні фільми (як в Петриківці), а в містечках побільше – від трьох до шести (як будуть демонструватимуться в Каневі 22 серпня і в Миронівці 24-го). У переліку зазначені «Пекельна хоругва або Різдво Козацьке», «Мої думки тихі», «Фокстер і Макс», «Толока», «Казка старого мельника», «Гуцулка Ксеня», «Чужа молитва», «Спадок брехні», «Східняк», «Бобот та Енергія всесвіту», «Дике поле» і «Безславні кріпаки».

Увага до всіх фільмів справді велика – люди дивляться так, ніби ніколи не бачили кіно на великому екрані, хоча молодь постійно їздить до великих міст і тамтешніх кінотеатрів. Від містечка до містечка контингент більш-менш рівний – від дітей до старших людей, а представниць жіночої статі трохи більше, ніж чоловічої. Гурт глядачів різний – від 300 людей до 3 тисяч. Втім, ваги цифра набуває в порівнянні: 32-м населеним пунктом туру була Миколаївка, де із офіційно зазначених 1266 людей насправді проживає трохи більше 900 (підрахунок був зроблений за кількістю виборців + діти), а на показ фільму «Казка старого мельника» прийшло близько 300 відвідувачів, тобто майже кожний третій.

У дрібонькому миколаївському сквері, під покровом розлогих акацій ледь втулений кіномобіль виглядав як частина простору, в тому сенсі, що формував оазу, де зв’язок цивілізації та природи був органічний і породжував радість. Важко собі уявити, але кіномобіль був придуманий, розроблений і виготовлений саме під тур, хоч патентуй і продавай ідею. Це унікальна мобільна медіаплатформа на базі автопричепу, з можливістю швидкого «розвороту» й абсолютною автономністю і комплектацією обладнанням для кінопоказів – екраном технології Led, зображенню якого не шкодить ні сонце вдень, ні дощ увечері. (У Рудках на Львівщині йшов сильний дощ, але це не завадило близько 800 глядачам і екрану стати одним цілим). Без зайвого пафосу – захват вже перевищує всі можливі очікування – слід сказати, що задум довів свою практичну успішність, зокрема, і в Миколаївці, де опівдні, коли сонце несамовито палило, на екрані було чудове зображення. Люди повсідалися ідеально в тіні дерев, перетягуючи стільці по мірі руху сонця. Позаймали не тільки місця, підготовлені організаторами, але й пообсідали, неначе горобці, дитячий майданчик, лавиці біля них, а деякі дивилися фільм зі своїх машин, на яких приїхали, викликаючи автоматичні асоціації з американськими кінотеатрами просто неба. Треба було бачити, як діти зліталися на показ ще до його початку: малі хлопці несли із собою морозиво і банки з соком; одна дівчинка йшла з 1,5-літровою пляшкою лимонаду в одній руці, ковдрою – в іншій, а в зубах несла пакет з пластівцями, при цьому посміхалася від вуха до вуха (бо я, певно, дивився на неї з відкритим ротом). На гальорці сіли старші хлопці, що зухвало говорили з дівчатами-однолітками, таким чином виявляючи свою «крутість», хоча мали брудні руки й ними ж все одно, безсоромно, рвали пухкі клубки солодкої вати.

З3-тя локація туру, більша і гоноровіша Єлизаветівка, знаменита своїм муралом королеви Великої Британії Єлизавети ІІ, на показ збиралася, як і Петриківка, не поспішаючи: люди зайняли всі місця вже під час показу «Фокстера і Макса», а деякі вирішили дати собі простір для перегляду, адже кіномобіль став на початку великого футбольного поля поруч із місцевою школою і пам’ятником козаку Мамаю, тому на екран можна було дивитися, валяючись на траві за 30-50-100 метрів від нього. (Єлизавета II теж дивилася).

Певною родзинкою для єлизаветчан (як перед тим і для петриківчан) стала презентація маленького фільму, знятого підлітками з цих двох містечок кілька тижнів тому, в межах кінематографічних майстер-класів «Grandparents очима дітей». Діти, виступаючи на сцені вже після його показу, казали, наскільки для них важливими були ті три дні, коли вони разом із майстрами освітнього проекту «Жовтий автобус» пізнавали основи кіно і долучалися до нього. Розчулили їхні ледь стримувані сльози вдячності і, можливо, цим їх доля щодо кіно не буде обмежена – принаймні одна дівчина казала, що «ті дні перевернули її життя», а інша – що вже думає про кіно більше, ніж раніше. І це в повній мірі відповідає задачам і туру «Кіно просто неба», наглядно втілених перед тими людьми, які, за опитуванням, не дивилися раніше українського кіно або просто не можуть пригадати жодного переглянутого вітчизняного фільму. На основі туру тепер можна зробити дослідження, кому в областях і що насправді треба з нашого кіно, що б вони дивилися, в якій спосіб дивляться зараз і звідки беруть інформацію про фільми.

Масштабність з одного боку і точковий вплив туру з іншого реалізує ідею пан-системного розповсюдження українського кіно. Нічого подібного раніше в Україні ніхто не робив, хоча ідея пересувних кіноустановок стара, як світ – саме так поширювалася загалом культура в Європі в період Середньовіччя, коли містами їздили театри і музичні групи (доречно «прорекламовані» Шекспіром як одним із членів «Театру Глобус»). Допоки кінотеатри не стали частиною кожного окремого містечка – якщо цивілізаційний розвиток визначить в цьому потребу, а економіка країни реалізує можливість – такий старий-новий спосіб підштовхнути людей дивитися українське виглядає найбільш дієвим і феєричним.