Нам потрібні лише реформи: як розвивалась економіка України 30 років незалежності

Нам 30. Це серйозний вік для людини, та мізерний – для розвитку цивілізації. Проте за 30 років Україна вже зазнала кілька економічних криз, були й фінансові злети.

Як жили та як будемо жити? Здобутки та втрати України в економіці за 30 років. Про них нам нагадали провідні економісти країни. А також дали прогнози, чи станемо ми багатими.

Зарплатні не було… грошей не було… виживав хто як міг. Було тяжко, нічого не можна було купити… за хлібом черги… Зупинилися підприємства, ми лишилися без роботи.

Безробіття та хаос – так українці згадують початок своєї незалежності. Після розвалу Союзу 15 країн розійшлися у різні боки, і тепер кожна відповідала сама за себе.

У 1991-му Україна ще не мала своєї валюти. Тоді ходив радянський рубль. Згодом до нього додали купони.

Через дефіцит товару їх видавали у обмеженій кількості. А уже за пів року в Україні з’являється власна грошова одиниця – купоно-карбованець. І здавалося б, ось він, перший крок до незалежності, але настає 1993-й. Рік економічної катастрофи.

Перша причина падіння – відбувся перехід від планової до ринкової економіки. Це було дуже важким для професіоналів на всіх щаблях, від керівників заводів до державних управлінців.

Вони усе своє життя прожили у плановій системі і постали перед необхідністю дуже швидко опановувати, як працює капіталізм. Без помилок не обійшлося.

Україна пережила нищівну кризу, гіперінфляцію. У 1993 році ціни зросли на десять тисяч відсотків за рік. Тобто можна було отримати помірно непогану зарплату, а через кілька днів вже не мати коштів на харчування через зростання цін.

Лише після 1996 року, із введенням в обіг гривні, економічна ситуація стабілізувалася, нагадує заступниця директора Центру економічної стратегії Марія Репко.

Вона багато років досліджує державні політики, спрямовані на забезпечення макростійкості та розвитку ринків капіталів – фіскальну, монетарну політику і політику у фінансовому секторі.

Інфляція в Україні з 1993 року

Друга причина кризи – розірвалися звичні господарські зв’язки, що існували всередині СРСР у плановій економіці. Українські виробники у машинобудуванні та інших галузях втратили гарантовані ринки збуту і не спромоглися перефокусуватися на більш конкурентну глобальну торгівлю.

– Якщо у 1995 році країна експортувала ще досить багато продукції машинобудування, то вже у 2000-му його частка в експорті суттєво скоротилася на користь сировини – руди та металів, – додає провідна економістка Марія Репко.

Інфляція почала вгамовуватися у 1996-му. Тоді на зміну купоно-карбованцям прийшла гривня. Ми начебто видихнули, і разом із новими грошима почали нове життя.

У той час в Україні у розпалі була велика приватизація. Її й досі називають розпродажем століття. Людям роздавали сертифікати, вони надавали право володіти малою часткою підприємства.

Економісти кажуть: це був перший шанс для українців розбагатіти. Але скористуватися ним змогли одиниці, додає експертка Марія Репко.

Ваучерна приватизація, а згодом період перерозподілу капіталів в 1990-ті сформували клас нових українських олігархів. Вони отримували ренту від користування підприємствами та природними ресурсами, як отримують її до сих пір.

Розвитку у напрямку більшої доданої вартості, складнішої економіки чи сильніших позицій України у міжнародній торгівлі олігархічний тип економіки не приніс.

Економіка пішла вгору лише наприкінці 1990-х. Тоді в країні з’явилися ФОПи, які поповнили держбюджет податками.

Нульові відзначилися бурхливим зростанням: макроекономіка була стабільною, шалені бюджетні дефіцити та стрибки інфляції залишилися у минулому, ціни на товари українського експорту зростали високими темпами, і зовнішні ринки почали дивитися на Україну дуже оптимістично.

Ці роки принесли великі іноземні інвестиції, зокрема у банківський сектор. Іноземці купували українські банки, як гарячі пиріжки, а ті, зі свого боку, активно кредитували бізнес та населення.

До іноземців у власність перейшов Аваль, УкрСиббанк, Укрсоцбанк та багато інших банків, додає Марія Репко.

Інший же аналітик, професор Київської школи економіки Олег Нів’євський говорить і про зростання ціни на сировинному ринку, яке допомогло Україні оговтатися.

– Був такий етап з 2000 року до 2009-го: всі ринки світові летіли вгору, підіймалися сировинні ринки. Оскільки у нас економіка була і є більш менш сировинна, ми отримували від того вигоди. Це з точки зору зростання було добре, але з огляду на довгострокові перспективи це було погано. Адже навіщо щось реформувати в Україні, якщо і так все добре? Наприклад, у 2004 році зростання ВВП було 12%, тому сильних реформістських стимулів не було, – пояснює Олег Нів’євський.

Тільки під примусом вступу у Світову організацію торгівлі (СОТ) в Україні відбулися реформування, що стосувалися торговельної політики – її поступова лібералізація.

Це позитивно впливало на економічне зростання. Однак криза 2008-2009 років поклала цьому край. Зростання виявилося хитким. В той час людям та компаніям дозволялося брати кредити у доларах, навіть маючи доходи у гривні, розповідає Марія Репко.

– Цим радо користалися, бо ставки в доларах були суттєво нижчими. Населення купувало квартири і автівки у борг – аж доки гривня не девальвувала через світову економічну кризу, і не з’ясувалося, що розплачуватися за валютними кредитами більше немає чим. З банками не розплачувалися – і банки почали падати, – зазначає Марія Репко.

Надра, Родовід, Укрпромбанк, Укргазбанк – стали жертвами першої фінансової кризи у новітній історії України. І частково – недоброчесної або нерозважливої поведінки своїх власників.

Із початку 2010-х років в українському експорті починає суттєво збільшуватися частка аграріїв. Саме вони стали одним із лідерів української економіки новітніх часів.

Агробарони сконцентрували великі орендовані земельні банки. Це дозволило їм економити на масштабах та не платити великі кошти власникам паїв, що не могли інакше розпорядитися своєю землею через дію мораторію. Мораторій було знято лише у 2020 році.

2014 рік. На Сході України починається війна, економіка знову летить шкереберть. Державний борг сягає колосальних сум. І сьогодні становить $140 млрд.

Українську економіку трясе, бо вона залежить від долара. Усі 30 років долар коливається. Спочатку він коштував 1,2 грн. Після дефолту у 1998-му він злетів до 5 грн. За 10 років із 2008 до 2014 року ми вже мали 8 грн за $1.

Так він протримався до 2015-го. Тоді ми побачили рекордні цифри: 30 грн за $1. Сьогодні ж, у 2021-му, долар можна купити  за близько 27 грн.

Внаслідок цих подій Україна втратила частку територій, майже половину банківської системи, суттєві активи у промисловості та життя своїх громадян.

Втрати для економіки від агресії на Донбасі оцінюються у більш ніж $50 млрд за 2014-2018 роки через припинення економічного зростання у двох областях без врахування вартості активів та підприємств. А лише прямі матеріальні втрати від анексії Криму – $135 млрд.

Україна остаточно розірвала багато торгових зв’язків із РФ та переорієнтувалася (цього разу більш успішно) на інші експортні ринки – передусім на ринок ЄС.

Це стало можливим завдяки підписанню угоди про асоціацію – наріжного каменю нової української економічної політики та бази для реформ.

– Нам тільки реформи потрібні, тільки вони. Чим менше ми реформовані, тим більше нас битимуть негаразди. Нам не вистачає реформування. Потрібно взяти і реформувати повністю відповідно до угоди про асоціацію із ЄС. В принципі рецепт зрозумілий, його треба просто виконувати, – наголошує професор Київської школи економіки Олег Нів’євський.

На думку провідних економістів України, нашій державі треба провести ось такі реформи:

• Збереження макроекономічної стабільності (пріоритети – бюджетна стійкість, цінова стабільність та стійкість фінансового сектору). Найкращим індикатором макростійкості є кредитний рейтинг країни. Пріоритет: покращення рейтингу країни до рівня ВВ+.
• Підвищення продуктивності через залучення інвестицій, більшу ефективність використання природних ресурсів, розвиток інфраструктури та покращення бізнес-клімату.
• Збільшення кількості та якості людського капіталу – активна державна політика на ринку праці – стимулювання економічної активності населення старшого віку (освітні програми, перекваліфікація) та внутрішньої мобільності робочої сили. А також дружня міграційна політика — полегшення процедур тимчасового проживання та працевлаштування в Україні та набуття громадянства.
• Пенсійна реформа – перехід на добровільну систему накопичення пенсійних вкладів. В Україні працездатне населення зменшується, а пенсійне – збільшується. Відповідно, у майбутньому виникне питання: хто фінансуватиме цю систему? Буде недостатньо працездатного населення для цього. Ми можемо вийти із цієї ситуації, створивши приватні пенсійні фонди, і спокійно накопичувати на старість.

Для цього країна має спиратися на правовладдя, що забезпечить захист права власності та виконання контрактів, та використовувати можливості, які дає інтеграція України до ЄС, додає Марія Репко.

Стан економіки сьогодні

Експерти говорять про те, що реальний ВВП у II кварталі 2021 року зменшився порівняно із попереднім кварталом на 0,8% (з урахуванням сезонного фактору), а порівняно з II кварталом 2020 року – збільшився на 5,4%. І в принципі динаміка може бути позитивна.

– Економіка – очікує. У позитивному очікуванні після перерви через коронавірус. Подивіться на сировинні ринки, на глобальні ринки! Вони зростають, і це індикатор позитивних речей. Бо ж ціни на агросировину підіймаються. Тому ми очікуємо гарних змін по мірі зростання глобальної економіки, в яку ми дуже інтегровані. Тобто, якщо зростатиме глобальна економіка, то й нам буде від цього дуже добре, – зазначає Олег Нів’євський.

А ще Україна має кілька важливих переваг:

• Освічена та доступна робоча сила.
• Доступ до європейських та до інших ринків (16 угод про зони вільної торгівлі з 20 іншими країнами).
• Унікальні природні переваги (кількість населення, с/г земля (№1 в Європі за кількістю орної землі), енергетика (поклади природного газу).

ВВП на душу населення і його зміни

З приводу курсу долара, як він буде змінюватися надалі, економісти прогнозувати не беруться. Тільки говорять: зараз знову він у кризі через пандемію. Але кажуть, ще є шанс підняти економіку.

Бо ми постачаємо світу олію, мед, вина, парусні яхти, труби, двигуни. І це лише малий список того, чим може пишатися наша країна.