Я просто висловив любов до своєї країни: Тарас Петриненко про створення пісні Україна

В ексклюзивному інтерв’ю Фактам ICTV український музикант Тарас Петриненко розповів про написання пісні Україна, перший фестиваль Червона Рута та силу української пісні.

Про пісню Україна

– Пісня Україна була створена ще до проголошення незалежності. Чому вона з’явилася і з якими думками ви її створювали?

–  Вона з’явилася іще тоді, коли їй не було місця ані в ефірах, ані на концертних сценах. У мене була внутрішня потреба написати пісню, яка могла б засвідчити мою любов до своєї країни. Я це зробив, і пісня просто лежала у столі якийсь час. А потім ми почали шукати вдалу нагоду, щоб презентувати її громаді. І зрештою, ці зусилля увінчалися успіхом.

Вона вийшла в ефір, коли був Радянський Союз, я навіть не можу назвати точний рік. Пам’ятаю, що прем’єра відбулася на радіо Промінь, де редактором була Вероніка Маковій. Тоді вона сказала: Нас напевно завтра посадять, але цю пісню я поставлю.

Я дуже тішуся, що пісня з’явилася, вона робить свою роботу і я цим дуже пишаюся. На одному з концертів у Чернігові під час її виконання люди почали підводитися у залі. І тоді я зрозумів, що мені вдалося зробити щось дійсно небанальне.

– Що вас надихнуло на створення цієї пісні?

– Першочергово написанню пісні сприяло моє виховання. Українська мова завжди була у нас у родині, навіть попри те, що я киянин і все життя ми жили у Києві. Мій батько досить потужно міг впливати на те, щоб громадяни нашої країни ставали справжніми українцями.

Я вже був у такому віці, коли все розумів і знав історію України. І зі свого боку я робив те, що міг зробити. Написав цілий альбом Я професійний раб, де багато пісень присвятив історії України. Багато людей досі вдячні мені за ту роботу, яку я робив. Значить, когось це зачепило.

– Ви мали намір написати патріотичну пісню? Пісню, яка пробуджує людей на думки про Україну?

– Ні, якби я писав щось подібне, це були б банальні речі, які зараз багато хто пише. Я просто висловив любов до своєї країни, навіть не сподіваючись, що ця пісня буде почута. Вона кілька років просто лежала.

Є творчість, а є ремісництво. Я старався все життя не бути ремісником, бо це занадто просто. Я знаю канони шоу-бізнесу, і знаю, як треба зробити, щоб людям подобалося. Я знаю, як зробити, щоб люди поплакали, чи посміялися, чи потанцювали. Але деякі речі я просто робити не хочу, оскільки вони не пов’язані з творчістю.

Про фестиваль Червона Рута

– Існує багато думок, що фестиваль Червона Рута наближував незалежність України. Наскільки цей фестиваль ламав стереотипи і був патріотичним поштовхом? 

– Стовідсотково фестиваль ламав стереотипи, і він їх зламав. Я бачив все, що там відбувалося, оскільки був членом суддівської ради. Я знаю, що фестиваль – це один із перших кроків України на шляху до реальної незалежності. Він дуже вплинув на молодь, оскільки вона зрозуміла, що є потужною силою.

Фестиваль Червона Рута намагалися розігнати. На вокзалі молодь, яка приїжджала із різних міст, били кийками. Але вони не здавалися і зрозуміли, що вони є великою силою. Тому недооцінити і переоцінити фестиваль Червона Рута неможливо. Він зробив дуже велику справу.

– Як учасник тих подій розкажіть, що вас найбільше вразило?

– Вражали дуже крамольні виступи. Тоді організатори фестивалю хапалися за голову і не знали, що робити.

Але і наша творча доля пов’язана з Червоною Рутою. Якось ми насмілились заспівати пісню про народний рух. У пісні ми згадали про Чорнобильську зону, Лівобережну і Правобережну Україну. І тоді нас не хотіли пускати на стадіон, щоб ми виступили. Нас люди просто проштовхували повз перешкоди, які нам намагалася створити міліція. Зрештою нам вдалося виступити завдяки простим людям. Такі події не забуваються.

А хтось підслухав, як там працівники міліції між собою казали: Неизвестно, доедет ли он домой. У нас було неспокійне і ненудне життя. Тому таким життям можна пишатися.

Про силу української пісні

– У чому, на вашу думку, сила української пісні? Чи може вона об’єднувати суспільство і повчати? 

– Хотілося б, щоб українська музика не скотилася до шоубізнесових канонів, тому що вони вимагають якомога менше мізків і побільше рухових рефлексів.

Останнім часом я більше уваги звертаю не на музику, а на тексти. У плані аранжування і технічних засобів ми маємо досить великі успіхи. А тексти, в яких немає сенсу, мене бентежать. Якщо у них немає сенсу, вони створюються на догоду тому, щоб все лишалося так, як є.

Рок – це музика протесту, якщо він зникає, то вже ніхто не протестує. А протестувати є проти чого. Робити цей світ кращим без рок-н-ролу буде важко.

– Яку роль зіграла музика під час майданів? Чому вона була важливою?

– Там не було випадкових музикантів, як правило. На сцену виходили ті, хто ментально й ідеологічно підтримував ті процеси, які на цьому Майдані озвучувалися.

Якщо ти хочеш щось донести людям – ти сам повинен бути переконаним у тому, що говориш. Часом музиканти просто створювали настрій, бо людям, які стоять на площі в морозні дні, потрібно було порухатися і відчути якусь надію.

Я глибоко переконаний у тому, що музика потрібна різна – і жанри різні, і виконавці різні. Головне, щоб був баланс і люди були переконані у тому, що вони несуть зі сцени. За ці 30 років у нас багато чого було в історії. Але мені хотілося б, щоб те, що буде далі – вселяло надію на краще і оптимізм.

Фото: Тарас Петриненко, Володимир Осипенко