Як змінилася система вищої медичної освіти за роки незалежності України

Сьогодні в Україні налічується 19 державних і приватних вищих навчальних медичних закладів, в яких навчається понад 90 тис. студентів. Наскільки якісно змінилася система підготовки медичних кадрів за минулі 30 років? Якою мірою ці зміни відповідають викликам часу? І чи справді всі вони виправдовують своє головне гасло – підвищити рівень медичної освіти?

Із цими та низкою інших важливих питань Фактам ICTV допомогла розібратися декан медичного факультету №3 (спеціальність Педіатрія) НМУ ім. О. О. Богомольця, доктор медичних наук, професор, професор кафедри дитячих інфекційних хвороб Оксана Виговська.

– Насамперед хочу сказати, що мені справді небайдужа ця тема, – зазначила на початку розмови Оксана Валентинівна. – Тому що вищу медичну освіту я почала здобувати ще до незалежності України, а викладаю – з 1996 року, і на цій професійній стезі вже майже чверть століття.

Розмову про основні зміни, які відбулися за минулі 30 років у вищій медичній школі, я почала б із того, що навчання стало студентсько-центрованим, тобто більше орієнтованим і більше спрямованим на студента та набуття ним програмних професійних компетенцій і досягнення програмних результатів навчання. Студент, і тільки він, є пріоритетом у системі медичного навчання.

До думки студентів щодо навчального процесу почали більше дослухатися, вони беруть участь у розробці освітньо-професійних дисциплін, на яких навчаються. Також приділяється велика увага сегментам самонавчання, проблемно-орієнтованого навчання, навчання через практику із догляду за пацієнтами, медсестринську та лікарську практику в різних стаціонарах.

Особи, особливо зацікавлені

– Дуже важливо відзначити, – продовжує професор Виговська, – що в навчальному процесі найактивнішу участь почали брати стейкхолдери, тобто сторони зацікавлені, причетні до процесу, учасниками якого вони є.

Сьогодні ми говоримо про внутрішніх стейкхолдерів, тобто безпосередньо про різні категорії осіб, які здобувають освіту (студентів, магістрів, аспірантів, докторантів), науково-педагогічних працівників. І говоримо про зовнішніх стейкхолдерів – роботодавців (директорів, керівників медичних закладів – як державного, так і приватного сектора), які зацікавлені у компетентних фахівцях; школярів та абітурієнтів, які перебувають на стадії вибору пріоритетного вишу; різні громадські організації та об’єднання, що зацікавлені в соціальному партнерстві, та інших.

Це справді зацікавлені сторони, які є безпосередніми споживачами продукту під назвою Медична освіта. Вони вносять у навчальний процес свої корективи та побажання.

Наведу приклад за нашою спеціальністю Педіатрія. У цьому навчальному році, коли ми розробляли нову освітню професійну програму, студенти рекомендували внести більше дисциплін виборчого блоку саме за різними педіатричним субспеціальностями (дитяча гінекологія, неонатологія, дитяча урологія, дитяча психіатрія, дитяча кардіоревматологія, гематологія, токсикологія та низка інших) та особливостями дитячого віку, які увійшли до програми. Також в дисципліни вибіркового блоку увійшла дитяча психологія і, додатково, різноманітні практики в умовах різних стаціонарів.

Важливо відзначити, що сьогодні акцент робиться на сучасні методи діагностики, на знання студентами загальноклінічних та інструментальних досліджень, на розуміння ними результатів комп’ютерної томографії легень, головного і спинного мозку, внутрішніх органів. Те саме говоримо і про МРТ-дослідження, кардіограми, УЗД.

Збільшилася кількість кредитів на вивчення іноземних мов. Студенти не тільки першого, а й другого курсів вивчають мови з ухилом у професійну тематику.

Широкі можливості Болонської системи

– Серед принципових нововведень із настанням незалежності потрібно назвати, звичайно ж, і контрактну форму навчання, – продовжує Оксана Виговська. – Це важливо передусім тому, що з’явилася альтернатива державним вишам у вигляді навчання у приватних вищих медичних закладах. А це і право вибору, і можливість повніше задовольняти запити ринку праці на ті або інші лікарські спеціальності.

Зазначу, що система Українського медичного диплома поступово інтегрується із Європейською медичною системою, суть якої – Болонська система, за якою сьогодні студенти навчаються, за якою оцінюються їхні знання.

Україна увійшла до Європейського простору вищої освіти, тобто єдиного європейського освітнього простору всіх країн, що беруть участь у Болонському процесі у сфері вищої освіти.

Мета Болонського процесу – розширення доступу до вищої освіти, зокрема медичної, подальше підвищення якості та привабливості європейської вищої освіти; розширення мобільності студентів і викладачів, а також забезпечення успішного працевлаштування випускників вишів за рахунок того, що всі академічні ступені та інші кваліфікації мають бути орієнтованими на ринок праці. Створення єдиного європейського освітнього простору стало основною метою Болонської угоди, і цієї мети  було досягнуто у 2010 році.

Зокрема, Болонська система означає, що студент, закінчивши медичний виш у будь-якому місті України, має таку саму кількість кредитів, отриманих за час навчання за фахом, як і студент, що навчається медицині у Кракові чи Берліні.

Болонська система сприяє академічній мобільності. Це коли завдяки різноманітним освітнім програмам студенти беруть участь в академічному обміні, внутрішньому і зовнішньому. Внутрішня, або національна кредитна мобільність дає можливість один семестр або один навчальний рік провчитися, наприклад, у Львівському медичному університеті, і повернутися до свого ВНЗ. Зовнішня, або міжнародна кредитна мобільність передбачає можливість семестр або рік набиратися знань і умінь у медичному виші за кордоном.

Болонська система передбачає також і збільшення кількості різноманітних міжнародних стажувань. Наприклад, для студентів перших трьох курсів це доклінічні практики – волонтерство або робота в лабораторіях. А вже з четвертого курсу додаються клінічні напрямки, які вибирає сам студент залежно від своїх уподобань.

Біблії для майбутнього лікаря

– Зазнали якісних змін і такі важливі фундаментальні дисципліни, як патологічна фізіологія, фізіологія, анатомія, біохімія, патоморфологія, – зазначає Оксана Виговська. – Анатомія, наприклад, із суто теоретичної стала клінічною. У тому сенсі, що студент, вивчаючи анатомію, підходить до процесу системно: теоретично і з точки зору конкретної клінічної ситуації.

Те саме стосується й інших дисциплін фундаментальної підготовки, які тепер також розвиваються, як клінічні (клінічна мікробіологія, клінічна патологія та інші), створюються нові підручники, перекладаються праці визнаних міжнародних авторів – найкращих у своєму напрямку. Це, якщо хочете, біблії у певних дисциплінах. Сьогодні ці видання українською мовою широкодоступні. Як в оригіналі, так і в якісному перекладі.

Що ще цікаво – з’явилися невеликі кишенькові довідники для студентів. Вони дуже зручні, коли потрібно щось повторити перед іспитом або зосередитися на якихось конкретних напрямках. Це така коротка вижимка з основного матеріалу. Студентам такий варіант подобається.

Крім того, сьогодні дуже багато вишів мають свої освітні платформи з величезною кількістю матеріалу – обов’язкових лекцій, безлічі додаткових відомостей, методик обстеження пацієнта, які можна знайти на кафедральних сайтах або на сторінках викладачів. Інтернет вніс до навчального процесу свої неоціненні можливості.

Дуже важливо й те, що студенти отримали можливість долучитися до міжнародних клінічних протоколів, на яких базується ведення пацієнта. Тобто залежно від захворювання використовується той чи інший протокол. Студент також може зіставити рекомендації з цієї патології відразу за кількома протоколами, прийнятими в різних країнах. Це важливо з огляду на інтеграцію української медицини у світову з її першочерговою орієнтацією на пацієнта.

Як тепер вступають до медичного вишу

– Тепер це відбувається за результатами зовнішнього незалежного тестування, – пояснює Оксана Валентинівна. – Я глибоко переконана, що такий підхід робить реальною для тисяч випускників шкіл можливість вступити до медичного. Адже раніше це вважалося чимось дуже складним, практично неможливим для багатьох юнаків і дівчат.

Змінилося й оцінювання знань студентів. Наприкінці третього курсу, а потім після закінчення п’ятого або шостого, залежно від спеціальності, випускних курсів також відбувається незалежна оцінка знань. Причому не тільки студентів лікувальних факультетів, як це було раніше, а й стоматологів, фармацевтів, медичних психологів.

Йдеться про атестацію у вигляді єдиного державного кваліфікаційного іспиту, який має у своєму складі чотири компоненти: інтегрований тестовий іспит КРОК, об’єктивний структурований практичний (клінічний) іспит, міжнародний іспит з основ медицини та іспит з англійської мови професійного спрямування.

Інтегрований тестовий іспит КРОК для медиків відбувається у три етапи.

• КРОК-1 – іспит із дисциплін фундаментальної підготовки, який складається на третьому курсі і охоплює зазвичай дев’ять дисциплін.
• КРОК-2 – складається на останньому курсі і, на відміну від КРОК-1, охоплює питання із дисциплін професійної підготовки фахівців.
• КРОК-3 – складається під час навчання в інтернатурі. Цей іспит покликаний оцінити відповідність рівня компетентності фахівців із вищою освітою і є обов’язковим для атестації інтернів.

До слова, в майбутньому передбачається максимальна синхронізація системи КРОК з міжнародними та європейськими оцінювальними стандартами.

Сюди ж додається і практично орієнтований іспит. Його суть у тому, що студент повинен оволодіти певним переліком практичних навичок і маніпуляцій, які доводяться до автоматизму, відточується майстерність, підвищується професіоналізм.

У цьому контексті не можу не відзначити симуляційне навчання, вкрай важливе для вироблення практичних навичок за допомогою манекенів, муляжів, навіть спеціально навчених акторів, а також пацієнтів, які погодилися взяти участь у цьому процесі. Тобто після закінчення вишу випускник вже може працювати біля ліжка хворого.

Тут вкрай важливо відзначити, що при медичних університетах України з’явилися нові структурні підрозділи – власні клініки. Тут працює персонал вишу. Тут можуть працювати і студенти молодших курсів на посадах молодшого і середнього  медичного персоналу, освоюючи догляд за пацієнтами і різні маніпуляції. Такий формат успішно вирішує питання доступності до пацієнта. І я дуже сподіваюся, що вишівські клініки у майбутньому отримають більше ресурсів для розвитку й розширення своїх освітньо-практичних можливостей.

Також у системі сучасної медичної освіти велика увага приділяється ресурсному забезпеченню освітнього процесу, що охоплює кадрове, матеріально-технічне, інформаційне та навчально-методичне забезпечення.

Спеціальності, які обирають майбутні лікарі

– За роки незалежності у медичній вищій освіті з’явилися нові спеціальності, – продовжує Оксана Виговська. – Такі, наприклад, як медична психологія, фізична терапія, ерготерапія, громадське здоров’я, косметологія, пластична і реконструктивна хірургія тощо. Все це надзвичайно затребувані професії. Кожна по-своєму унікальна і незамінна.

Стосовно моїх студентів, то багатьох почала цікавити медична генетика, хвороби метаболізму, IT-технології у медицині.

Ще одне вкрай важливе, на мій погляд, нововведення полягає в тому, що мінімум 25% дисциплін освітньо-професійних програм входять у виборчий компонент. Це дуже цінний фактор вибору, який дає можливість студенту розвиватися і навчатися у тому або іншому напрямку, відчути його.

Також у системі сучасної медичної освіти приділяється увага і академічній доброчесності, що дає безцінні навички грамотної роботи з медичною літературою і коректної підготовки наукових оглядів, статей.

Навчання за часів пандемії

– Дистанційне онлайн-навчання у нашому випадку не є суто продуктом пандемічної реальності. Аж ніяк, – каже Оксана Виговська. – Наприклад, в НМУ імені О.О. Богомольця воно практикувалося й раніше. Інша справа, що в останні півтора року, зі зрозумілих причин, воно отримало потужний поштовх до розвитку.

Під онлайн-формат створено велику кількість різноманітних платформ – і авторських, і загальноуніверситетських, які дають можливість займатися самостійно. Свідомий студент, скориставшись цим дуже багатим ресурсом, приходить на очні заняття вже підготовленим, щоб можна було більше часу присвятити питанням диференціальної діагностики або практичному напрямку. Тобто дистанційна форма дає можливість більш поглиблено вивчати дисципліну.

Останнім часом особливо актуалізувалися і такі аспекти майбутніх лікарських навичок, як психологічна робота із пацієнтами та їхніми родичами. З’явилися такі дисципліни, як медицина болю, пов’язана зі зростанням питомої ваги онкологічної патології і травм, а також паліативна хоспісна допомога.

Крім того, за час навчання студенти вчаться презентувати себе, готувати якісні резюме. Це важливо, якщо, наприклад, молодий лікар або інтерн хоче розвиватися далі, беручи участь у різноманітних профільних навчальних форумах, науково-практичних конференціях. А оскільки всі ці заходи здебільшого платні, то якщо грамотно себе представити, можна отримати або дуже велику знижку на участь, або навіть безкоштовне запрошення. Тобто для мотивованих студентів відкриваються широкі можливості.

Зазначу також, що за 30 років у медичних вишах помітно збільшилася кількість іноземних студентів. Це ставить дуже серйозні завдання передусім перед викладачами медуніверситетів, які повинні не лише бути обізнаними  зі світовими трендами у тій чи іншій медичній спеціальності, а й враховувати особливості самої країни, з якої до нас приїхав студент, та патології, які там реєструються.

– Безумовно, тема, запропонована для розмови, надзвичайно насичена і об’ємна, – зазначила у висновку Оксана Виговська. – 30 років розвитку такого серйозного напряму в українській системі вищої освіти, яким є медичне навчання – чималий термін, охопити який з усіма подробицями і деталями в рамках однієї публікації навряд чи можливо. Але, сподіваюся, що найголовніше і найважливіше з цього питання мені вдалося пояснити насамперед  тим, кому небайдуже і важливо, як готують сьогодні в Україні майбутніх лікарів.