Як гартувалося кіно: 10 найкращих українських фільмів часів незалежності

За 30 років незалежності український кінематограф подолав нелегкий шлях від тотальної тиші до визнання на міжнародних кінофестивалях.

Наше кіно десятиліттями перебувало в затінку американського, європейського та російського продукту, але за останнє десятиліття ця тенденція помітно змінилася у кращий бік. З’явилися гроші, спонсори, модними перестали бути виключно зіркові обличчя для картинки, над якими став переважати талант.

На 30-й рік незалежності українські режисери готові запропонувати глядачу кіно на будь-який смак та жанр – від комедії чи драми до екшену та історичної саги.

Факти ICTV підготували підбірку найкращих українських фільмів часів незалежності, якими можна і треба пишатися.

Плем’я

• Режисер: Мирослав Слабошпицький

У 2014 році на екрани вийшла, мабуть, найбільш цінна стрічка часів незалежності. Саме вона мала б висуватися на Оскар від України у номінацій Найкращий фільм іноземною мовою, де мала всі шанси увійти щонайменше до шорт-листу.

Втім, оскарівський комітет вирішив інакше і висунув пафосну, майже без відзнак міжнародних форумів, роботу Поводир режисера Саніна.

Плем’я стало другою стрічкою від України після Щастя мого Сергія Лозниці, яка потрапила до конкурсу Каннського кінофестивалю, але першою, що взяла аж три призи. Стрічка є найбільш титулованою серед усіх українських фільмів, а видання The Rolling Stone у 2020 році вносило Плем’я до топ-10 найкращих стрічок останніх десяти років.

Ідея повноцінного звукового кіно про глухонімих, з їхньою мовою та без жодного слова – це, безперечно, шедевр не лише українського, але й світового кіно.

Донбас

• Режисер: Сергій Лозниця

З останніх робіт режисера Сергія Лозниці помітно вирізняються Лагідна та Донбас. Обидва фільми мають тонку та безпрецедентну кінематографічну, драматургічну та виробничу якість.

На Каннському кінофестивалі у програмі Особливий погляд стрічка Донбас отримала відзнаку за найкращу режисуру, а згодом була висунута від України на Оскар.

Фільм складається з низки епізодів, котрі одночасно не поєднані, але демонструють реалії існування на окупованих територіях Сходу України. Ця ігрова стрічка відзнята у дещо документальній стилістиці. В епізодах картини є сцена самосуду населення над українським полоненим та гротескний епізод весілля бойовиків.

Мої думки тихі

• Режисер: Антоніо Лукіч

Для режисера Антоніо Лукіча це дебютна повнометражна стрічка, яка спричинила сенсацію в українському кіно.

Спершу на кінофестивалі у Карлових Варах у секції East of West 54-го вона отримала Спеціальну нагороду журі, а потім приз глядацьких симпатій та нагороду FIPRESI на Одеському кінофестивалі.

Кіногурмани у фільмі можуть віднайти нотки, що притаманні роботам американського кінорежисера Вуді Алена.

В основі сюжету – історія звукорежисера, який вирушає у мандрівку зі своєю мамою, під час якої має записати звуки пташок та тварин. Там на героїв очікує чимало кумедних пригод, від яких неможливо втримати сміх.

Атлантида

• Режисер: Валентин Васянович

Фільм здобув перемогу на Венеційському кінофестивалі у програмі Горизонти, а ще зібрав різні нагороди на кінофорумах в Одесі, Токіо, Мінську та Тромсе.

Стрічка розповідає про майбутню перемогу України у війні з Росією. У своїй антиутопії Васянович поєднує ігрове кіно з документальним, що також присутнє у його попередній роботі Рівень чорного.

В Атлантиді головні ролі виконали не професійні актори, а військові, які фактично грали самих себе.

Нескорений

• Режисер: Олесь Янчук

Стрічка Янчука 2000 року брала участь у кінофестивалі у Монреалі, а головну роль у ній виконав чудовий український актор Григорій Гладій.

У 2001 році оглядач Variety Едді Кокрелл писав про стрічку таке:

— Принципова боротьба однієї людини за захист та збереження України від мародерства нацистів та совітів – така ідея лежить в основі Нескореного. Картина Янчука є щирою та майстерною, але специфічною для широкого загалу, однак вона знайде підтримку у вузьких колах.

Нескорений – фільм про генерал-хорунжого УПА Романа Шухевича та Українську повстанську армію, яка вела боротьбу на два фронти – спершу проти нацистів, а після війни проти радянської влади.

Погані дороги

• Режисер: Наталка Ворожбит

У цій картині драматург Наталка Ворожбит дебютувала як режисер. Фільм отримав приз Венеційського кінофестивалю у програмі Тиждень критики, три нагороди Національної премії Кіноколо та чотири премії Золота дзиґа.

В основі стрічки лежить однойменна п’єса Ворожбит. Вона писала її, спираючись на реальні історії жителів Донбасу.

Погані дороги розповідають про жителів Донбасу та українських військових біля ліній фронту. У стрічці показано, як людина здатна проявити характер в експериментальних умовах.

Кіборги

• Режисер: Ахтем Сеітаблаєв

Кіборги – один із найбільш касових українських фільмів за історію незалежності. Автором сценарію виступила драматург Наталка Ворожбит.

Стрічка зібрала нагороди МКФ Молодість, премії Золота дзиґа та Національної премії кінокритиків Кіноколо.

В основі стрічки – історія українських військових, які обороняли Донецький аеропорт під час російсько-української війни. Події розгортаються протягом двотижневого чергування в аеропорту одного батальйону в 2014 році.

Черкаси

• Режисер: Тимур Ященко

Українська та міжнародна прем’єра відбулася під час Одеського кінофестивалю у 2019 році. Тоді показ першого українського фільму про кримські події 2014 року завершився тишею в залі, яку порушили гучні оплески та вигуки Слава Україні!

Це фільм про мужню оборону українського тральника Черкаси, заблокованого російськими військами в озері Донузлав у березні 2014 року під час анексії Криму. Українські кораблі починають здаватися росіянам, але Черкаси тримають оборону.

Додому

Режисер: Наріман Алієв

Прем’єра дебютного повнометражного фільму Алієва відбулася на Каннському кінофестивалі, а з кінофорумів у Босфорі та Бухаресті стрічка повернулася з нагородами.

У 2019 році картину обрали від України на Оскар, але в шорт-лист вона не потрапила.

У центрі сюжету кримськотатарська сім’я, яка розділилася після анексії Криму. Це історія про те, як батько повертає тіло загиблого в АТО сина в анексований Крим, щоб поховати його там за мусульманськими традиціями.

Дике поле

• Режисер: Ярослав Лодигін

Дебютний повний метр Ярослава Лодигіна за романом Ворошиловград Сергія Жадана видався досить успішним. Авторам стрічки вдалося передати атмосферу Сходу України – як візуально, так і в діалогах.

Стрічка була показана на фестивалі Темні ночі у Таллінні та у Клівленді.

У фільмі немає шаблонного гумору, але є одвічна проблема українського кіно – неідеальний сценарій.

Список хорошого українського кіно можна продовжувати і продовжувати: це і картини режисера Сергія Лозниці – Щастя моє та Лагідна, фільм-мюзикл режисера Олени Дем’яненко Гуцулка Ксеня, Забуті Дар’ї Онищенко, копродукційні стрічки Межа та Ціна правди тощо.

Важливо розуміти, що мистецтво, і кіно зокрема, неможливе без глядача, адже це симбіоз всіх компонентів. Щоб воно було та розвивалося, необхідно його підтримувати. Ходити на українське кіно, а не лише на екшени з Віном Дізелем чи Томом Крузом.

Українські фільми можуть бути суперечливими, не такими, як звичний оку багатомільйонний продукт із Голлівуду, але у майбутньому завдяки підтримці, а інколи й критиці, наше кіно здатне стати в один ряд із західноєвропейським.