Хочу святкування 40 років Незалежності в українському Криму

Річниця Незалежності держави більше нагадує не день народження, що відзначає окрема людина, а новий рік, який настає для всіх громадян. Свято, коли важливо не лише підбивати підсумки минулого, але й з надією дивитися в майбутнє. На тридцятиріччя української Незалежності «Детектора медіа» попросив медійників зазирнути вперед ще на десять років. І написати листа на сороковий ювілей нашої держави. 

Що станеться з суспільством, екологією, культурою, технологіями? Як зміняться медіа? Чи/чим закінчиться війна? Якою буде Україна у 2031-му році? 

Ми вже публікували есеї власної кореспондентки в Україні «Новой газеты» Ольги Мусафірової, очільника Центру журналістики Київської школи економіки Андрія Яніцького, співзасновника Громадського радіо Андрій Куликова, виконавчої директорки «Радіо Культура» Ірини Славінської, головної редакторки агенції розслідувань «Слідство.Інфо» Анни Бабінець. Сьогодні ж читайте лист у майбутнє журналіста «Української правди» Романа Кравця. 

Про майбутнє завжди хочеться думати із оптимізмом. Покажіть мені лише людину, яка хоче вірити у погане майбутнє!

Я такий же, як і всі, тому у моєму уявленні у 2031 році точно має бути краще, ніж зараз. Не можу розмірковувати про економічні й екологічні процеси, адже не є фахівцем у цих царинах. Але розумію, що за ці десять років кожен із нас має подорослішати. Подорослішати не фізично чи психологічно, а подорослішати як громадянин України. Це досить складний й тернистий шлях, часом болючий, адже доведеться прощатися із наївністю.

Важливо, щоб за наступні 10 років ми перестали жити ілюзіями, що хтось прийде і зробить все за нас. Мені як політичному журналісту дуже хочеться, щоб в 2031 році українці не вірили політикам на слово і не забували про їхнє минуле. Політтехнологи часто люблять повторювати, що український виборець має коротку пам’ять. Було б круто, якби про такі цитати ми нарешті почали забувати.

От кандидат в якусь міську раду почне вам обіцяти манну небесну та золоті гори, а ви йому: «Де ви працювали до цього?», «Який ваш управлінський досвід?», «За які гроші ви хочете це виконати?», «Який ваш КПІ?», «На яких показниках грунтуються ваші обіцянки?».

Такими мені хочеться бачити українців 2031 року.

Можливо, зараз ви прочитаєте дивну фразу, адже пишучи про Україну через 10 років, закликаю кожного перестати жити виключно завтрашнім днем. Ні, нам всім треба навчитися жити вже зараз. Скільки можна відкладати? Ми змушені навчитися вирішувати проблеми різного ґатунку «не завтра», а саме сьогодні. І сподіватися ми мусимо, в першу чергу, не на місію МВФ, не на США, не на Євросоюз, а саме на себе.

До 2031 року може статися багато геополітичних подій. Наприклад, смерть Володимира Путіна, яка може серйозно повпливати на політичну ситуацію в нашій державі. Можливо, некрасиво сказати, що це буде національне свято. Та суму теж не буде з цього приводу.

Можливо, в 2031 році ми пред’являтимемо росіянам майнові та фінансові претензії за шкоду, яку вони завдали при анексії Криму та розгортанні війни на Донбасі.

Найважливіше, щоб за десять років ми навчилися дбати не лише про себе, але й про тих, хто поруч. А ще хочеться, щоб через 10 років світ почав втрачати інтерес до соціальних мереж, щоб ми поступово поверталися до живого спілкування одне з одним і вміли чути інших.

Та найбільше очікування 2031 року – величезне святкування 40 років Незалежності в центрі Донецька й Луганська та неймовірний святковий концерт рівня Super bowl з прямою трансляцією в усьому світі в українському Сімферополі.

Фото: Фейсбук