«Цивілізована частина світу про окупацію Криму не забуде». Як експерти оцінюють успішність саміту «Кримської платформи»

У Києві пройшла найбільша міжнародна подія за час незалежності — саміт «Кримська платформа». У ньому взяли участь представники 46 країн і міжнародних чи міждержавних організацій та найвищі посадовці України. Ініційований Україною новий міжнародний консультаційно-координаційний формат має на меті розв’язання проблеми російської окупації Криму та повернення півострова під контроль України. «Детектор медіа» вже готував путівник подіями саміту та розпитував про значення саміту народного депутата Рустама Умєрова. Ми також дослідили згадки про «Кримську платформу» в українських телеграм-каналах.

Цього разу «Детектор медіа» запитав в експерток і експертів:

Як ви загалом оцінюєте успішність проведення саміту «Кримської платформи»?
Які головні сигнали «Кримська платформа» мала послати світові, Україні, зокрема окупованому Криму, й Росії? Чи послала вона їх?
Чи запропонувала, на вашу думку, «Кримська платформа» цілісну стратегію повернення Криму? Як ви її оцінюєте?
Яка медійна / інформаційна складова є зараз у боротьбі за повернення Криму і якою, на вашу думку, вона має бути?

Відповідають Валентина Самар, Осман Пашаєв, Олександра Дворецька, Алім Алієв та Сергій Сидоренко.

Алім Алієв, заступник генерального директора Українського інституту:

— Я вважаю, що «Кримська платформа» перевершила очікування за кількістю держав-учасниць і представників високого рангу. Це зробило її найбільшим самітом в Україні за весь час незалежності.

Головний сигнал: про Крим ніхто не забуває, а Росія має понести відповідальність. Крим — це не стільки проблема й виклик для України, скільки виклик для всього цивілізованого світу. Те, що відбувається в Криму, — це колонізація території в центрі Європи. Якщо її пропустити, ми отримаємо хвилю нових колонізацій.

Саміт дав поштовх для розробки стратегії повернення Криму. Ніхто не очікував, що її створять швидко. Є кілька рівнів роботи платформи, й один із них — коли експерти з різних країн сідають і аналізують варіанти проведення деокупації. На саміті чітко сформулювали: можлива лише мирна деокупація без збройного конфлікту.

Комунікації — один із важливих елементів адвокації питань Криму як в Україні, так і за її межами. Очевидно, що саміт повернув Крим до порядку денного, але висвітлення кримської тематики має бути не спорадичним, а системним. Інакше нам буде важко знов повернути цю тему в громадську дискусію.

Олександра Дворецька, правозахисниця, членкиня правління правозахисної організації «Восток SOS»:

— Загалом я оцінюю проведення «Кримської платформи» як успішне. Найголовніше, що вона показала: питання Криму не є остаточно вирішеним, як це завжди намагається ствердити Росія — мовляв, усі змирилися, що Крим російський, а отже дискутувати можна лише про Донбас. «Кримська платформа» послала сигнал, що статус Криму не є визначеним, а окупація неприйнятна. Мені здається, що «Кримська платформа» не мала на меті створити стратегію деокупації. Стратегія вже затверджена Радою національної безпеки і оборони, на її виконання розробляється план заходів, і «Кримська платформа» — один з інструментів цієї стратегії.

Що ж до медіа, я пошлюся на дослідження, яке проводив фонд «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва. Вони і до «Кримської платформи» показували, як українці ставилися до питання Криму й деокупації. Попри оптимістичні заголовки цих досліджень, мене вразили низькі показники оптимізму щодо майбутнього Криму. Кожному п’ятому складно відповісти, чи Крим повністю втрачений, чи він іще може повернутися під контроль української влади. Це пояснюється тим, що кримська тематика в центральних медіа відсутня. Не у профільних медіа на кшталт «Криму. Реалій» чи телеканалу «Дом», які спеціально порушують ці теми, а в медіа загального інтересу. Це конвертується в низьку зацікавленість і невіру пересічних українців у повернення Криму. А незацікавленість громадян тягне за собою відсутність уваги на рівні державної політики, адже владі здається, що виборців не обходить доля Криму.

Осман Пашаєв, телевізійний журналіст і редактор, Суспільне:

— Немає сумнівів, що проведення «Кримської платформи» і залучення такої кількості держав, чиї урядовці приїхали до Києва, — це успіх. Враховуючи, що й до Криму у світі були прецеденти — від анексування Тибету Китаєм до того, що зробила Росія у Придністров’ї й Абхазії, — жодна з цих територій не має механізму, яким є «Кримська платформа». Тому це унікальне явище.

Сигнал платформи: цивілізована частина світу про окупацію Криму не забуде. Ми розуміємо, що 46 держав, які долучилися до платформи, — це і є цивілізована частина світу, де права людини мають цінність.

Коли критики кажуть, що підтримка зменшується, бо 2014 року в ООН Україну підтримали сто держав, а зараз за кримські резолюції голосують шістдесят-сімдесят і на саміт приїхали сорок шість, — треба враховувати, що резолюція 2014 року стосувалася лише посягання на територіальну цілісність. Це питання є важливим для багатьох держав світу. Подальші ж резолюції стосувалися прав людини, а це вже складніший аспект. Адже, наприклад, арабські держави, які підтримували Україну в багатьох резолюціях і зазвичай виступають на боці Сполучених Штатів, а не Росії, мають власне ставлення до прав людини. Чекати від них підтримки правозахисних резолюцій важко.

Платформа не зовсім запропонувала цілісну стратегію деокупації Криму. Я чекав у підсумковій декларації жорсткіших санкційних речей, тоді як вони розписані розпливчасто і сформульовані дуже обережно. Стратегію запропонує, мені здається, все ж таки Україна, хоча й світ не буде мовчки підписуватися під усім, що зробить наша держава. В ухваленій раніше стратегії, мені здається, не вистачає питання, яке українське суспільство вже підтримує: перетворення Криму на національну автономію кримських татар. Це було б важливим сигналом підтримки корінного народу.

В останні роки Крим з’являвся у світових новинах спалахами. 2014 року — через окупацію, потім через громадянську блокаду в Чонгарі. Привертав увагу до Криму Олег Сенцов, поки був в’язнем Росії: про нього говорили режисери й актори. Та загалом Крим не висвітлюється у світових медіа активно, тоді як росіяни мають потужні мережі поширення новин у багатьох країнах світу. Свої наративи щодо Криму вони просувають набагато активніше, ніж ми.

Сергій Сидоренко, головний редактор «Європейської правди»:

— «Кримська платформа» була безпрецедентно успішною навіть лише за кількістю міжнародних учасників. Якщо чесно, я чекав, що інші держави пришлють представників рівня послів, але виявилося, що, за поодинокими винятками, вони були як мінімум міністрами.

Україні «Кримська платформа» дала сигнал, що Крим залишається на порядку денному у світі. Росії ж, я вважаю, жодні сигнали не потрібні, крім того, що Україна не здається. Світові — що питання Криму не закрите, а Україна має міжнародну підтримку.

Я щиро переконаний, що як такої стратегії повернення Криму не існує. Вона напрацьовуватиметься в процесі. Головне завдання інформаційної й медійної складової — зберігати в українців віру, що Крим буде звільнений, і показувати цю віру Заходу.

Валентина Самар, головна редакторка ІА «Центр журналістських розслідувань»:

— Я досить високо оцінюю результати саміту «Кримської платформи», адже головне завдання, яке перед ним ставилося, — повернути Крим у міжнародний порядок денний та інформаційний простір — було досягнуто. Україна нарешті «розморозила» кримське питання на досить високому рівні. Можна сперечатися, чи сорок сім держав, які приєдналися до Декларації «Кримської платформи», — це багато, чи мало. Мені це здається непоганим результатом, враховуючи протидію, відвертий шантаж і тиск із боку Росії, а також те, наскільки прагматизм великого бізнесу витісняє в багатьох країнах декларовані цінності. Якщо ми згадаємо, що в Організації Об’єднаних Націй 193 держави, то можна сказати, що представники кожної четвертої держави світу приїхали до Києва, щоби підтвердити вірність політиці невизнання спроби російської анексії Автономної республіки Крим та Севастополя.

Це дуже важливо. На Генеральній асамблеї ООН щороку приймають так звані кримські резолюції. Але ми бачимо, що в останні роки держав, які голосують за них, стає менше. 2014 року резолюцію про територіальну цілісність України підтримали сто країн, а 2020 року за резолюцію щодо ситуації з правами людини в Криму голосували 64 держави, 86 — утримались. За резолюцію про мілітаризацію Криму, Чорного та Азовського морів голосували 63 держави, утримались — 62.

Ми також бачимо, що на саміті «Кримської платформи» фактично не були представлені Африка, Латинська Америка та Азія. Україна повинна використати цей резерв і розширити географію партнерів не тільки до наступного саміту «Кримської платформи», а вже до грудня 2021 року, коли Генеральна асамблея ООН прийматиме резолюції щодо Криму. Це завдання для наших державних органів, перш за все — для дипломатичних установ та інституцій, які займаються публічною дипломатією, а також експертної мережі «Кримської платформи».

Те, що Києву вдалося провести саміт, — свідчення повного провалу російської політики, спрямованої на його зрив. Це програш усієї пропагандистської машини Росії, яка працює на легітимізацію анексії Криму, зняття або послаблення санкцій, розхитування політики невизнання Криму частиною Росії.

Ключові сигнали цього саміту: по-перше, тема Криму не закрита. Так думає не тільки Київ, а й ще пів сотні держав, які підписали декларацію. По-друге, сигнал для українців: Київ має політичну волю, аби вирішувати складні питання, які Україна заборгувала власним громадянам в окупованому Криму та Севастополі. Скасовано закон про вільну економічну зону «Крим», який підривав західні санкції та дискримінував громадян України в Криму, надавши їм статус нерезидентів. Ухвалено закон про корінні народи. На черзі закінчення роботи над змінами розділу Конституції України про Крим, які мають гарантувати кримськотатарському народу право на самовизначення в межах України на його історичній території.

Третій потужний сигнал — для наших західних партнерів: Україна почала ухвалювати якісні закони, які стосуються економічних відносин із Кримом і адекватної, солідарної із західним законодавством санкційної політики. Ми готуємося до перезавантаження санкційної політики: за участі членів експертної мережі «Кримської платформи» розробляється проєкт закону, який передбачає створення санкційного органу, державного реєстру осіб, до яких застосовані обмеження, запровадження відповідальності за порушення санкційного режиму. Є ще низка законопроєктів, які чекають на ухвалення, зокрема закон про допомогу політичним в’язням. Закон про розслідування воєнних злочинів із 7 червня чекає на президентський підпис. І ми дуже сподіваємося на ратифікацію Римського статуту, який прискорить притягнення до відповідальності політичного та військового керівництва Росії.

Стратегія деокупації Криму — ще один борг української політики, закритий напередодні саміту. Це рамковий документ, але він встановлює лінії, за які український законодавець та урядовець не мають права заходити. Там чітко написано, що ніякого постачання води та інших ресурсів до Криму до звільнення не може бути.

Що ж до інформаційної складової боротьби за повернення Криму, то тут є кілька моментів.

Перший — законодавство, яке забезпечить виділення ресурсів на ведення інформаційної політики, яка має включати й безпекові, й суто інформаційні компоненти. На інформаційному фронті ми маємо навчитися воювати сучасними методами.

Другий — інформаційна підтримка мешканців Криму. Це дорого. Поставили вежу на межі з Кримом, аби транслювати сигнали українських телекомпаній — а Росія поставила ще вищу вежу і глушить український сигнал, транслюючи свої станції на наших частотах, зокрема, й на Херсонську область. Тому, крім технічного забезпечення трансляції сигналу, Україна має діяти в юридичній площині: судитися в міжнародних судах за вкрадені Росією частоти. З іншого боку, український контент має бути конкурентоспроможним, а новини з України — запитаними в мешканців окупованих територій. Повірте, на них там чекають — особливо на добрі новини про успішні реформи та економічні здобутки.

Третій момент — освітня складова інформаційної політики. Крим окупований сім років. Діти, які пішли до школи 2014 року, вже не вивчали українську мову, літературу та історію. Вони хочуть вступати до українських вишів, але не мають потрібних знань. Ця проблема могла би частково бути розв’язана створенням національної електронної освітньої платформи. Але 50 мільйонів гривень, виділених на її створення з бюджету, тупо вкрали. Підготовчі курси при вишах для молоді з окупованих територій, які запрацювали цього року, — річ потрібна, але проблеми не розв’язує. Правозахисники радять не розмазувати тонким шаром бюджетні гроші на десятки вишів, а створити в Херсоні гімназію-інтернат для кримських старшокласників, які отримають якісну підготовку до вступу.

І останнє: медіаграмотність має стати в Україні обов’язковою навчальною дисципліною з першого класу. Це нагальна потреба, особливо у прикордонних із Росією та прилеглих до окупованих територій регіонах. Уміння відрізнити якісну інформацію від брехні, а новини від пропаганди медіаграмотні діти можуть передати своїм батькам.