«Мова. Віра. Кива». Як у Полтаві Європейська Солідарність співпрацює із ОПЗЖ

З чого все починалося.

Євромайдан розділив Україну на «до» та «після», особливо в ідеологічному сенсі.

Кризова ситуація зробила неможливим приховування власної позиції.

Як на війні – або за Україну, або проти.

Водорозділ пройшовся щодо питання окупації Криму, війни на Донбасі, розділивши політичні партії на два протилежні табори – патріотичний та ватний, проросійський.

Очікувано проросійський табір очолили рештки «Партії Регіонів», що не втекли до Росії – партія Опозиційний Блок та похідна від неї «Опозиційна платформа – За життя» на чолі з Юрієм Бойком, Вадимом Рабиновичем і Віктором Медведчуком, останній з яких є також кумом Путіна.

Флагманом патріотичного табору став «Блок Петра Порошенка», що пізніше був перейменований на «Європейську Солідарність», взявши за партійне гасло славнозвісне «Мова.

Правління об'єднаних патріотичних сил прийшлося на важкі воєнні роки, на політичну кризу наклалася відкладена криза економічна.

Проте навіть у таких складних умовах вдалося показати важливі результати: безвізовий режим із ЄС, відновлення військової потужності, отримання Томосу Православною Церквою України, очищення банківської системи, стабілізація курсу гривні та багато іншого.

Україна стала суб'єктом міжнародної політики, витримала удар із боку Росії, а українці нарешті відчули себе самобутньою та самостійною нацією.

Проте, як будь-яке технократичне антикризове управління, закінчилося політичною поразкою: Порошенко програв вибори Президента України та вибори до Верховної Ради.

Був програний бій, але боротьба триває.

Після президентської кампанії «Європейська Солідарність» пройшла самоочищення.

З ЄС були виключені зрадники, відверті корупціонери та токсичні особистості.

Натомість ставка була зроблена на волонтерів, блогерів, нових людей у політиці.

І патріоти знову повірили.

«Європейська Солідарність» показала непоганий результат на місцевих виборах, зокрема у Києві, Рівному та Полтаві, де отримала майже 12 %.

Тут ЄС консолідувала в собі підтримку всієї прогресивної та патріотичної спільноти міста, оскільки окрім ВО «Свобода» (що ледве натягнула 5%) у раду пройшли не дуже проукраїнські або проєвропейські партії: «За Майбутнє» (на чолі з мером Олександром Мамаєм – ексчленом Партії Регіонів та ОПЗЖ, де виступав на національному форумі), «Слуга Народу», «Опозиційна платформа – За Життя, партії Рідне Місто» (що зібрана із ексрегіоналів) та «Соціалістична партія Сергія Капліна».

Але те, що було потім, не вкладається у жодну логіку і навіть у жоден здоровий глузд.

«Європейська Солідарність» + «ОПЗЖ» + «За Майбутнє» = ???.

Чутки про те, що місцеві ЄС можуть об’єднатися із відверто проросійськими силами, стали шоком для місцевої патріотичної спільноти.

Багато хто не вірив, а місцеві АТОвці навіть приходили до лідера місцевих ЄСівсців Андрія Карпова застерегти від такої помилки, але марно.

На зустрічі Карпов як мантру повторював безв’язні партійні лозунги та махав прапором України.

Ціною об’єднання стала посада секретаря Полтавської міської ради для самого Карпова та чутки про ряд інших матеріальних мотивацій.

У виправдання союзу Андрій Карпов, який ще у червні обурювався існуванню радянської символіки у Полтаві, запевняв, що йде на співпрацю із проросійськими силами, аби «дрючити» їх із середини.

Як би то не було, але перша сесія міської ради розставила всі крапки над «і».

Лідер фракції пан Карпов був радикально… милим та чемним у спілкуванні із лідерами ОПЗЖ, зайнявши почесне місце в президії поміж міським головою Олександром Мамаєм та нардепом від ОПЗЖ Іллею Кивою.

Що саме мав на увазі відомий блогер, коли обіцяв «дрючити сєпарів із середини» – залишиться таємницею.

Станом на зараз, спільними силами ОПЗЖ та ЄС були проголосований міський бюджет, а на ключові посади від заступника міського голови із питань ЖКГ до керівника КП «Спецкомбінат похоронно-ритуального обслуговування» розставлені представники «Опозиційної платформи – За життя».

Останній (керівник КП), депутат Київської районної ради, правда, протримався на посаді недовго – був затриманий за вимагання хабаря за поховання людини на міському кладовищі.

Дану ситуацію, як і багато інших, представники місцевої ЄС не коментували.

Мамай у крісло мера – державний прапор геть!.

Першим тривожним дзвіночком такого співробітництва стало зникнення державного прапора та прапору ОУН із пам’ятника Слави російській зброї, що був споруджений до річниці Полтавської битви, під час якої військо Петра Першого перемогло армію Карла XII та гетьмана Івана Мазепи.

Полтавці вбачали певний символізм у композиції, тому із самого початку АТО спорудили два прапори над пам’ятником, що сигналізують про позицію Полтави в українсько-російському конфлікті.

Під час минулої каденції Олександра Мамая прапори періодично зникали вночі, але патріотична спільнота міста завжди відновлювала стяг, підозрюючи у викрадені чинного мера.

Після позбавлення повноважень Мамая у 2018 році зникнення припинилися, і ось вже у 2020, після місцевих виборів, коли Олександр Мамай знову зайняв крісло мера прапори знову зникли.

Але цього разу мер та ексчлен «Партії Регіонів» не приховував, що прапори зняли за його вказівкою, що іще більше обурило патріотично налаштовану частину Полтави, дехто побачив у цьому діянні початок відкату до домайданівських часів.

Як відреагувало місцеве ЄС, що здавалося б, мало до останньої каплі крові стояти на державницьких принципах? Ніяк.

Від слова «зовсім».

Ніякого офіційного засудження акту проти прапора від імені партії або її місцевого лідера не відбулося, натомість окремі члени «Європейської Солідарності» навіть намагалися виправдати такі дії, повторюючи російський наратив, нібито прапорам не місце на пам’ятнику (навіть якщо він є російським).

Сам Андрій Карпов прокоментував ситуацію так, підкресливши що ситуацію треба погодити із Мамаєм.

«З міським головою не проговорювали ще, треба бачення теж дізнатися.

Ми на фракції спілкувалися і така думка пролунала, що так можна вийти з ситуації.

Є принципова позиція міського голови, щодо прапорів, але я з іншого боку хотів би, щоб там була українська символіка.

Щоб громада була задоволена, щоб український прапор не був у пащі орла.

Або ставити питання про прибирання пам’ятки, бо змагатися і боротися з пам’ятками така собі перемога.

Ми подумаємо як можемо зробити і чи можемо, але можна буде ініціювати пропозицію і можна встановити на "стаціонарку" прапори і все.

Я за те, щоб рухатися в рамках закону.

Якщо людям для самопіару треба повертати ті прапори, то хай борються.

Я не можу їм заборонити, а міський голова має іншу думку.

Я за те, щоб це зробити так, щоб всі були задоволені».

Проте, не дивлячись на спротив, патріотичні сили міста все-таки відновили прапори.

Патріотичні сили Полтави без ЄС.

Я секретар міської ради, а ти – ніхто (с).

Трохи історії.

Андрій Карпов, або Андрій Полтава став відомим під час подій початку АТО.

Він був волонтером, а пізніше започаткував популярне у Ю-тубі «Вата-шоу», під час якого за допомогою чат-рулетки телефонував у Росію та тролив місцевих ватників.

Пізніше приєднався до команди Порошенка, потрапив у список «Європейської Солідарності» до ВР і, здавалося, немає більш патріотичної та нетерпимої людини до всього проросійського у публічному просторі.

Знали б підписники-патріоти, що справжнє «Вата-шоу» буде відбуватися у Полтаві у 2021-му році, де ЄС об’єднається із ОПЗЖ, а замість просування проукраїнської позиції та захисту міста від «русского міра» патріоти з ЄС будуть разом із ватниками дерибанити місцевий бюджет і голосувати в унісон.

Ціна патріотизму – політична посада та декілька грошових потоків.

Зашквари Карпова відбувають із завидною стабільністю.

Секретар Полтавської міської ради навіть не намагається пояснити союз із відверто проросійськими силами, а на відповідні запитання ображає місцевих журналістів.

Наприклад, на одному із ефірів Андрій Карпов на запитання місцевого журналіста Ярослава Журавля про перспективи розвитку Полтави, під час дискусії навів переконливий аргумент: «Я – секретар Полтавської міської ради, а Ви – ніхто!».

Складається враження, що пан Карпов не розуміє правового та політичного статусу посади секретаря міської ради і поводить себе, як справжня секретарка: виконує дрібні доручення Мамая та Киви, наче пес кидається публічно захищати їх від журналістів і громадських активістів.

Іноді Карпова кидають на передову відстоювати інтереси забудовника, із чим Андрій чудово справляється, правда, паралельно налаштовуючи проти себе та ЄС громадський та патріотичний сектор міста, який переважно на ЄС і голосував.

Подейкують, що блогер навіть особисто готує каву для міського голови Мамая.

Замість висновків.

«Європейська Солідарність» нині практично одноосібно уособлює опозицію до чинної влади, консолідуючі у собі погляди патріотичних сил, які не підтримують політику Зе.

Циклічність української політики невблаганна – опозиція рано чи пізно стає владою, влада – опозицією.

Це також підтверджує зростання рейтингів ЄС по всій країні.

Факторів, щоб підвищити рейтинг «слуг», стає все менше, натомість зон ризику дуже багато: осінній вірогідний карантин, велике підвищення тарифів, геополітичні невдачі.

І якщо щось може завадити реваншу «Європейської Солідарності», то це може зробити сама «Європейська Солідарність».

Аналітики називали корупцію визначальною причиною фіаско Порошенка на президентських і парламентських виборах, на наступних виборів цим з легкістю може стати недолуга місцева політика та нерозбірливість політичних зв’язків….

Полтава все частіше лунає навіть на національному рівні та стає токсичною для інших регіонів.

Навіщо партія дає політичним опонентам козир у політичній боротьбі – незрозуміло навіть найближчим соратникам Петра Порошенка.

Хоча, можливо, це є стратегічним довгостроковим усвідомленим сценарієм, і невдовзі ми побачимо союз ЄС – ОПЗЖ на всеукраїнському рівні, як платформу опозиції до Володимира Зеленського.

Узгодять спільних кандидатів, задекларують призначення Віктора Медведчука на пост прем'єр-міністра за умови президенства Порошенка, спільно заснують новий – Київсько-московських патріархат, а новим партійним лозунгом нового об’єднання стане вже традиційно: мова, віра, Кива.

Як показує практика та полтавський кейс – в українській політиці немає нічого неможливого.