На Паралімпійських іграх-2020 у Токіо збірна України посіла шосте місце у загальному медальному заліку, завоювавши 98 медалей, що лише на шість менше, аніж у команди США, попри значно численнішу делегацію.
Випусковий редактор американського видання The New York Times Гвен Кнапп захоплюється українськими паралімпійцями, називає їхнє досягнення феноменом та аналізує причини успіху.
Факти ICTV наводять переклад статті NYT під назвою Чому невеличка паралімпійська збірна України наносить такий великий удар?
— З точки зору американського спорту, паралімпійці України – це диво маленького ринку, слов’янський еквівалент легкої атлетики Окленда.
На Паралімпіаді в Токіо, яка завершилася в неділю, українці посіли п’яте місце в медальному заліку за кількістю нагород із 98 медалями, що всього на шість менше, ніж у США. Кожна з чотирьох найкращих країн – Китай, Велика Британія, ПКР та США – мала у Токіо понад 220 спортсменів, тоді як Україна привезла 139 атлетів.
— Це невелика країна, яка не має аналогів, – сказав представник Міжнародного параолімпійського комітету Крейг Спенс.
Такого успіху не досягнули українські олімпійці, які минулого місяця у медальному заліку Токіо за кількістю нагород посіли 16 місце. Вони виграли одну золоту медаль, що на чотири менше, ніж Максим Крипак, чиї сім медалей у плаванні – п’ять золотих, одна срібна та одна бронзова – зробили його найкращим спортсменом Паралімпіади в Токіо.
Фото: Getty Images
Україна входила до шістки країн-лідерів за кількістю медалей на дев’яти Паралімпійських іграх поспіль, влітку та взимку, попри те, що вона перебуває серед найбідніших країн Європи та зазначена ООН як “важкий дім для людей з інвалідністю”.
Цей спортивний успіх непереривний за останні роки, попри анексію Криму РФ у 2014 році, яка фактично відлучив українських паралімпійців від надсучасного навчального центру біля Чорного моря. Технічно Україна залишалася власником центру, але Валерій Сушкевич, депутат парламенту та президент Параолімпійського комітету країни, сказав, що його використовувати складно.
Новий центр із необхідним адаптивним обладнанням залишається недобудованим у Дніпрі.
67-річний Сушкевич виріс за радянської влади, користуючись інвалідним візком, і став конкурентоспроможним плавцем, попри сильні упередження щодо публічних демонстрацій людей з інвалідністю.
— Це виглядало негарно для картини Радянського Союзу, – сказав Сушкевич через перекладача, згадуючи, що йому фактично сказали: Ви повинні бути поза цим суспільством.
Совіти прагнули досягти успіхів на Олімпійських іграх, але відправили спортсменів на Паралімпіаду лише в 1988 році, в останній олімпійський цикл перед повний розпадом союзу у 1991 році.
Україна вперше виступила на Паралімпійських іграх як незалежна країна на Іграх в Атланті 1996 року, завоювавши лише сім медалей, що дорівнює загальній сумі Крипака в Токіо.
Фото: Getty Images
Але Сушкевич будував програму Інваспорт, яка б розмістила спортивні центри для людей з інвалідністю в кожній з двох десятків областей, а також створила спортивні школи для дітей.
— Інваспорт об’єднав державну та неурядову системи. Він мав на меті дозволити людям з інвалідністю стати рівноправними у суспільстві та виховати паралімпійців.
Але був серйозний стимул побудувати спортивну кар’єру. Без цього люди з інвалідністю мали обмаль можливостей заробляти на життя.
— До спорту я практично нічого не мала. Насправді, не практично, а буквально у мене нічого не було. У мене не було квартири, зарплати, хорошої пенсії. Але тепер, завдяки спорту, у мене є все це, – сказала в інтерв’ю ВВС у 2012 році дворазова паралімпійська чемпіонка з паверліфтингу Лідія Соловйова.
Прес -секретар Бюро ООН з прав людини Марта Хуртадо підтвердила, що особи з інвалідністю в Україні, як правило, мають дуже обмежені перспективи.
— В Україні спостерігається відносно високий рівень інституціоналізації людей з інвалідністю, а не надання послуг на основі сімей та громад. Інклюзивна освіта для дітей з інвалідністю залишається рідкістю, ніж нормою. Це результат обмеженої інфраструктури та негативних настроїв у суспільстві, – написала вона в електронному листі.
Чотириразова паралімпійська чемпіонка з легкої атлетики Оксана Ботурчук, яка завоювала три срібні медалі в Токіо, заявила, що стала дещо більш впізнаваною в Україні після цьогорічного виходу фільму про своє життя Пульс.
— Але в моїй країні спортсмени на Паралімпійських іграх не дуже популярні. І всі здивовані, дізнавшись, хто я. Вони кажуть: О, ти срібний призер Паралімпійських ігор?, – сказала вона.
Цього літа президент України Володимир Зеленський відвідав паралімпійську збірну України перед її поїздкою до Токіо і вибачився за те, що жоден президент особисто не був присутнім на церемонії проводів паралімпійців як на літні, так і на зимові ігри за всі ці роки.
Фото: Офіс президента
Напередодні зимових Паралімпійських ігор 2018 року відбулися дві істотні зміни: прямі трансляції подій та збільшення грошових премій за аналогом грошових виплат олімпійцям.
Сушкевич сказав, що винагорода становить близько $125 тис. за золоту медаль, $80 тис. за срібло та $55 тис. за бронзу. Раніше, за його словами, нагороди складали близько $40 тис. за золото, $26 тис. за срібло та $8 тис. за бронзу, або приблизно те, що американські олімпійці та параолімпійці отримують зараз.
Результати цього літа, визнав Сушкевич, були невтішними порівняно з тим, що країна посіла третє місце (після Китаю та Британії) у 2016 році. У Ріо українці вибороли 41 золото проти 24 у цьому році.
Повернення учасників із Росії, яким заборонили брати участь у 2016 році через розкриття допінгової програми, що спонсорувалася державою, майже гарантувало Україні нижчий рейтинг цього літа. А менша делегація України рідко включає участь у таких видах спорту, як баскетбол на інвалідних візках та регбі чи голбол, види спорту, для занять якими у США є багато обладнання.
— Багато людей говорили нам, що у нас був дійсно хороший результат у 2016 році, тому що ми були вищими за США. Вибачте, – додав він збентежено, – але вони дійсно пишалися цим, – сказав триразовий призер Токіо Максим Ніколенко.
Факти ICTV підбили підсумки літніх Паралімпійських ігор-2020, які запам’яталися рекордами українських атлетів, демонстрацією громадянської позиції та скандалом із відібраною медаллю у малазійця.