Безалкогольна горілка. Чому Мураєв так сильно наривається на санкції

Євгеній Мураєв — колишній нардеп від Партії регіонів та «Опозиційного блоку», бенефіціар партії «Наші» та власник (або ні) телеканалу «Наш» — останнім часом поводиться так, ніби прикликає до себе блискавки санкцій. Канал отримав низку штрафів і попереджень від Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, яка намагатиметься позбавити його ліцензії через суд. Проросійська риторика в ефірі «Нашого» набуває гротескного, подекуди карикатурного вигляду. Навіщо Мураєв наривається на санкції? Припускаю, що це частина плану, в разі успіху якого власник каналу «Наш», можливо, втратить канал, але повернеться до Верховної Ради.

Суспільно-політична думка останніх років сформулювала три базові варіанти відповіді на сакраментальне запитання «що робити з медіа, які поширюють (про)російську пропаганду в Україні?»

Ліберальна відповідь: нічого, нехай собі працюють, адже їхню недоторканність гарантують принципи свободи слова та плюралізму; протистояти ж пропаганді потрібно, поширюючи правду.

Поміркована відповідь: щось, напевно, з ними робити можна, але спочатку треба розробити й ухвалити закони, які дозволять обмежувати (про)російську пропаганду, не порушуючи при цьому нічиїх прав і свобод. А тоді діяти суто в межах цих законів.

Радикальна відповідь: поки триває війна з Росією, російські пропагандистські медіа в Україні неможливі, і їхню роботу треба припиняти в будь-який доступний спосіб.

Команда Володимира Зеленського у перший свій рік дотримувалася першого варіанту; потім якийсь час бавилась у другий, але далеко в напрямку кодифікації законодавчих засад боротьби з російською медіаприсутністюне просунулась. Аж поки на початку лютого, як жартували в експертних колах, не «напилась озвірину» (натяк на радянський мультфільм про доброго кота Леопольда, якому знадобилися спеціальні ліки, аби протистояти мишам) і не почала очищати медіапростір від відверто прокремлівських проєктів: спочатку каналів Медведчука, потімнизки власне російських медіа ізрештою — від «Страни.ua».

Тепер, за всіма ознаками, мала б настати черга каналу «Наш».

Минулої осені,досліджуючи проросійську пропаганду в українському медіапросторі, ми майже не фіксували матеріалів каналу «Наш» — не тому що їх не було, а тому що канал був малопомітний: його повідомлення не розходились за межі його ж ефіру, який дивилась дуже невелика аудиторія. На позір «Наш» був потрібен лише для того, щоб задовольняти бажання свого власника Євгенія Мураєва бути «теж трошки олігархом»; такий собі партійний карлик у тіні каналів Медведчука.

Закриття останніх стало «чорним лебедем» для каналу Мураєва — майже половина глядачів NewsOne, «112» та ZIKаперейшла саме на «Наш», який за риторикою, етикою та естетикою найбільше на них схожий. Тоді ж на запитання, чи будуть санкції проти «Нашого», Володимир Зеленськийвіджартувався, однак із його відповіді можна було зробити висновок, що закривати канал Мураєва не планують.

У статусі головного телевізійного осередку проросійської пропаганди «Наш» став демонстративно радикалізуватися. З каналів Медведчука він перетягнув частину спікерів — політиків і політкоментаторів, до яких звикли глядачі закритих каналів. А проросійська риторика в ефірі «Нашого» стала гротескною. Окрім заперечення російської агресії та інших типових проявів відданості Кремлю, тут з’явилисьрасизм таюдофобія. У проєкті «Нічого особистого» лунають пропозиції труїти політиків ціанистим калієм. Канал захищає білоруського узурпатора Олександра Лукашенка йпосилає туди свого топпропагандиста. Підтримує російську кампанію проти української футбольної форми,маніпулятивно прирівнюючи гасло «Слава Україні!» до нацистських гасел. «Наш»висловлюється навіть проти святкування Дня незалежності України, мовляв, у деяких українців це свято «формує огиду».

Епатажність каналу, який можна було би перейменувати на честь телеграм-каналуведучого Макса Назарова «Наглый», не залишається непоміченою регуляторним органом. Канал отримав від Національної ради з питань телебачення і радіомовлення два попередження та два штрафи понад 200 тисяч гривень на засіданні 27 травня та 28 квітня. А також штраф у розмірі понад 228 тисяч гривень та два попередження на засіданні 10 червня. Зрештою Нацрадазвернулася до суду, аби анулювати ліцензію каналу. Хоча, будьмо щирі, штрафи, попередження та судові позови в минулому ніколи не були ефективним методом боротьби проти розсадників прокремлівської пропаганди, й навряд чи стануть цього разу. Й на редполітику «Нашого» та концентрацію викличних проявів проросійської пропаганди та риторики в його ефірі вони не вплинули аж ніяк. Наприклад, ось як Мураєв пояснює загарбання Криму: «Чтобы там не было НАТО в Крыму, они забрали. Мы не умеем распоряжаться. Мы нарушаем свои обязательства».

Тим часом керівником, а потім і співвласником каналустав Володимир Грановський (або Грановські), в минулому політтехнолог Януковича, ну, і взагалі — політтехнолог. Політтехнологи рідко очолюють бізнес, мета якого — приносити власнику прибуток. Натомість їх залучають, коли потрібно вигадувати і втілювати політичні технології.

Власне, я веду до того, що неприховане прагнення карикатурно-проросійського політика Євгенія Мураєва (згадаймо хоча бипровокацію з банером на Будинку профспілок із подальшим бенефісом в ефірі «Нашого» й «України») та його медіаобслуги нарватися на санкції — частина політичної технології. Конкретніше — передвиборної технології, яка має допомогти Євгенію Мураєву виграти кастинг на посаду головного проросійського кандидата прийдешніх парламентських виборів.

Канал «Наш» (створений, нагадаю, відразу після того, як Мураєв продав — а судячи з його незадоволених коментарів того часу, був змушений продати, — NewsOne підставним особам Медведчука) у цьому плані може бути розмінною монетою, чи то пак, сакральною жертвою.

Я наголошую на означенні «карикатурно-проросійський», а не просто проросійський. Українських політиків, які за московські гроші просувають інтереси Кремля, й тих, які просто використовують проросійську риторику для залучення відповідного електорату, досить легко розрізнити (і, як на мене, таки варто розрізняти). Перші — рухливі, злі, відчайдушні хижаки, які користаються необмеженими фінансовими ресурсами й поводяться так, ніби їм нема чого втрачати. Другі — обачні та помірковані травоїдні, готові, якщо знадобиться для захисту їхніх бізнес-інтересів, вступати в альянси, змінювати й риторику, і політичний табір (як це сталося не з одним колишнім регіоналом). У конгломераті «Опозиційна платформа — За життя» розрізнити хижаків і травоїдних досить легко, й команда Зеленського вдало грала на їхніх відмінностях, аби нейтралізувати справді небезпечне крило Медведчука.

У цій парадигмі Євгеній Мураєв — очевидний представник травоїдних, який вдає хижака.

Якщо слухати, що він говорить у своїх «скандальних» ефірах, можна уявити, що Мураєв щойно похрестив дитину Путіна (і, за власним зізнанням, зустрічає Новий рік за кремлівськими курантами). Якщо ж дивитися на його дії — взаємовигідну співпрацю із середовищем Ріната Ахметова (який зараз живе у злагоді з Банковою), участь у виборах на чолі списку ахметовського «Опозиційного блоку», агресивну критику на адресу «Опозиційної платформи — За життя», не кажучи вже проучасть у фінансуванні каналу «Наш» Вілена Шатворяна, близького до ексміністра внутрішніх справ Арсена Авакова… Стає очевидним, що Мураєв глибоко вмонтований в українську політичну реальність, укорінений у ній, і його мета — здобути в цій реальності поважніший статус, а не згоріти в танку, захищаючи інтереси Кремля. Є Мураєв і всанкційних списках Кремля — разом з іншими травоїдними, наприклад, Сергієм і Юлією Льовочкіною. Натомість нікого з медведчуківського крила «ОПЗЖ» ви там не знайдете.

Зрозуміло, що виміряти справжність проросійської позиції того чи іншого політика досить важко, але, якщо покладатись на інтуїцію та фізіогноміку, неважко розгледіти, що Мураєв грає роль. І разом із ним уся команда ведучих каналу «Наш» — на відміну від відданих гвардійців Медведчука, які залишились на Першому незалежному, — радше схожа на акторів, які грають проросійських журналістів. Це відчуття підкріплюється спостереженням, що коли чергові ведучі «Нашого» в процесі вільного (чи не занадто вільного, як для справжніх конкурентів?) перетікання в команду «України 24» опиняються в ефірі ахметовського каналу, градус їхньої проросійськості різко падає. Коли треба (наприклад, під час інтерв’ю з Арсенієм Яценюком чи Олегом Ляшком), то й до нуля.

Якщо говорити про градуси, то мураєвська проросійськість — як безалкогольна горілка (якщо така справді існує): гірчить, пахне, але не вставляє.

Навіщо Мураєву йти ва-банк і ставити під загрозу канал «Наш», який є фактично єдиним активом, що гарантує йому вплив і впізнаваність? Та ще й зменшувати потенційну вартість цього активу (нікому не потрібен заблокований канал), якщо він справді веде переговори про продаж?

Зрозуміло, що, попри свої майже шість відсотків умовного президентського рейтингу, розраховувати на перемогу на виборах президента він не може. А ось кинути виклик вічному кандидату в президенти від «ОПЗЖ» — травоїдному Юрію Бойку — це вже реальніше. З незбагненних причин колишній регіонал і чиновник часів Януковича Мураєв у свої сорок чотири роки зберіг у проросійському середовищі статус «нового обличчя», тоді як Бойко зі своїми незмінними 10–15 відсотками підтримки сприймається як людина не те що з минулого, а з позаминулого. Для змагання з Бойком Мураєву, зрозуміло, знадобиться підтримка. Її може надати майстер розкладати яйця в різні кошики Рінат Ахметов, який чи то створює, чи то не створює нову центристську партію, але навряд чи вкладатиме гроші у хронічно провальний «Опоблок». Водночас йому потрібно прилаштувати кудись своїх травоїдних протеже з проросійським іміджем, який не піддається ребрендингу, — Вілкулів, Колесникова та їм подібних. Можливо, Ахметов спробує поставити на Мураєва ще раз, якщо цифри говоритимуть на його користь. І не виключено, що успіх Мураєва на президентських виборах, якщо він здобуде найкращий результат серед проросійських кандидатів, підштовхне помірковане крило теперішньої «ОПЗЖ» до відновлення альянсу з Ахметовим (їхній попередній альянс, пам’ятаємо, розвалив Медведчук) на вигідних останньому умовах.

Але щоби претендувати на лідерство, Мураєву потрібно підтягнути рейтинг. А хіба є кращий спосіб сподобатись українським виборцям, ніж мучеництво?

Співпраця з Ахметовим або ще з кимось із олігархів, чиї яйця ще не повністю розкладені по інших кошиках, потрібна ще й тому, що для популярних телеканалів, окрім ахметовських, Мураєва практично не існує. А якщо фокус із мучеництвом та репресіями вдасться прокрутити, потрібен буде майданчик для регулярного піару. Якщо ж Мураєв нарветься вже найближчим часом, піаритися потрібно буде довго — до виборів два роки.

А ще для успіху справи важливо, щоб у Мураєва залишалося формальне право балотуватися й можливість вести агітаційну кампанію в Україні, а отже він категорично не зацікавлений опинитися в теперішньому становищі Медведчука (під домашнім арештом) чи Тараса Козака («лікується в Білорусі», поки його дружина змінює ідентичність). А це наводить на думку, що провокації Мураєва можуть бути узгоджені з Банковою, яка закономірно зацікавлена в тому, щоби проросійську нішу, очищену від медведчуківської братії, займали прогнозовані політики, з якими можна домовлятися. Це пояснювало би, чому Мураєв так сміливо пхає пальці в розетку. Авжеж, це лише версія — але вона правдоподібніша, ніж припущення, що Євгеній Мураєв так сильно любить Росію, що готовий заради неї втратити все.

Фото: канал НАШ