Церкви в Україні не платять податків? Пояснюємо, які саме й чому так сталося

Чи досі релігійні організації в Україні платять за комуналку за зниженими цінами, не платять податок на прибуток та за нерухоме майно.

В Україні всі законно зареєстровані релігійні організації, як ті, що об’єднують тисячі вірян, так і ті, що мають значно менше парафіян, уже 30 років мають податкові преференції. Чому так сталося, для чого церквам пільги, чи шкодять вони й так не надто стабільній українській економіці? MediaSapiens пояснює, чому в Україні всі легальні релігійні організації (будь-яких конфесій) можуть не оподатковувати свій прибуток та чим це загрожує (або ні) добробуту нації.

Що це за податкові пільги?

«Багато хто говорить, що церкви не платять податків. Це твердження не має нічого спільного з дійсністю. В загальному порядку оподатковуються доходи всіх священнослужителів та найманих працівників. Якщо церква орендує землю, відповідно, сплачує податок на землю. Ми, як і всі громадяни, платимо податок на додану вартість. Релігійні організації не сплачують податки на безпосередньо релігійну діяльність та на пожертви, які вони отримують», — стверджував у 2017 році архієпископ Чернігівський і Ніжинський тогочасної Української православної церкви Київського патріархату (зараз — Православної церкви України) Євстратій.

Згідно з Податковим кодексом України, офіційні релігійні організації, визнані неприбутковими, мають право на пільгове оподаткування. Наприклад, вони звільняються від податку на додану вартість операцій із постачання культових послуг та предметів культового призначення; звільняються від податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на об’єкти нерухомості, які використовуються для проведення релігійної діяльності, крім тих, які використовуються для виробничих або господарських потреб. Крім цього, не оподатковуються й земельні ділянки, надані для будівництва і обслуговування культових та інших будівель.

За законом, доходи релігійних організацій можуть використовуватися лише для фінансування та утримання самої організації та задля реалізації її мети. Також Податковий кодекс дозволяє використовувати доходи неприбуткових релігійних організацій для надання гуманітарної допомоги, доброчинності тощо. Якщо ж релігійна організація не сплачує податки та збори у зв’язку з отриманням податкових пільг, вона має вести облік сум пільг та звітувати про це.

Виконавчий директор Інституту релігійної свободи Максим Васін каже, що сьогодні вже не можна говорити, що релігійні організації мають особливі пільги. «Пожертви, які вони отримують від вірян, не оподатковуються так само, як доходи і грантові гроші громадських організацій та інших неприбуткових організацій (благодійних організацій, політичних партій, творчих і професійних спілок, пенсійних фондів, організацій співвласників багатоквартирних будинків та інших). Водночас релігійні організації, як і будь-які інші юридичні особи, сплачують за кожного свого працівника єдиний соціальний внесок та податок на доходи фізичних осіб», — пояснює Максим Васін. Раніше релігійні організації могли користуватися природним газом за спеціальними тарифами, близькими до тарифів для громадян. Однак із серпня 2020 року ціна на газ для релігійних організацій зросла до ринкового рівня, а прав на субсидії церкви не мають. «Такий підхід уряду, на моє переконання, значно ускладнив релігійну діяльність, адже тепер вірянам складніше утримувати храми і молитовні будинки, особливо пам’ятки архітектури. І таке значне удорожчання вартості комунальних послуг відбувається на фоні карантинних обмежень, що лише посилює негативний ефект нових тарифів для релігійних організацій», — каже виконавчий директор Інституту релігійної свободи. Але у сфері комунальних послуг для релігійних організацій все ж залишається спеціальна ціна за споживання електроенергії на комунально-побутові потреби. «Така ціна передбачена також для деяких інших юридичних осіб: тих, які забезпечують житлом переселенців, на технічні цілі у багатоквартирних житлових будинках та дачних кооперативах тощо», — додає Максим Васін. Він згадує і про право постійного земельного користування, на підставі якого релігійні організації безкоштовно користуються землею для розміщення культових споруд та інших потреб. «Таке право мають також громадські організації людей з інвалідністю України, їхні підприємства (об’єднання), установи та організації. Однак такий режим землекористування пов’язаний із тим, що досі Земельний кодекс України не дозволяє релігійним організаціям набувати землю у приватну власність — це питання не врегульовано на сьогодні», — каже Максим Васін.

Він пояснює, що завдяки Конституції, яка не дозволяє дискримінації за релігійною ознакою, в законах передбачені єдині умови оподаткування та формування тарифів на комунальні послуги для всіх релігійних організацій. «Особливості можуть бути на місцевому рівні, наприклад, коли місцева рада вирішує, виділити чи ні земельну ділянку з фонду комунальної власності для потреб конкретної релігійної громади», — каже він.

Чому церквам дали пільги?

Максим Васін каже, що віряни та релігійні організації понад сімдесят років зазнавали репресій із боку радянської влади. Наслідки цього — десятки тисяч розстріляних і знищених у таборах священиків, пасторів і вірян, зруйновані храми, конфісковані церковні споруди та земельні ділянки, антицерковна пропаганда. «Окрім цих трагічних сторінок історії, держава зважає на великий обсяг соціальної роботи, яку роблять релігійні організації. Це стало особливо помітно після початку російської агресії: евакуація та допомога переселенцям, капеланське служіння захисникам України та членам їхніх родин, програми медичної допомоги, ресоціалізація алко- і наркозалежних, розвиток усиновлення і будинків сімейного типу тощо. Зважаючи на це, для релігійних організацій є деякі особливості в оподаткуванні», — розповідає Максим Васін.

Керівник Центру дослідження верховенства права і релігії Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого Дмитро Вовк каже, що релігійні організації отримали преференції від держави одразу після здобуття незалежності. «Оскільки релігійна інфраструктура була повністю зруйнована під час радянської доби, вважалося, що запровадження пільг дозволить церквам не зробити щось нове, а відновитися до того стану, який вони мали», — каже Дмитро Вовк. Він пояснює, що кількість пільг для релігійних організацій протягом тридцяти років зменшувалася. Зокрема, у 90-х роках були навіть митні пільги, пов’язані зі ввезенням певних товарів на територію України, але це призводило до контрабанди, тож пільги скасували. «Якщо ж релігійні організації володіють майном, яке вони не можуть утримувати самі, їм у цьому може допомагати держава. Коли йдеться про культурну спадщину, навіть у країнах, де церква постійно відокремлена від держави, наприклад у Франції, держава все одно допомагає утримувати будівлю, дає гроші на старі собори, оскільки це культурна спадщина і належить не лише певним релігійним громадам, а й суспільству загалом, — каже Дмитро Вовк. — Держава може допомагати, а шляхи надання цієї допомоги можуть бути різні: пільги, дотації тощо».

На думку Дмитра Вовка, багато релігійних громад не зможуть утримувати церкви, якщо, наприклад, плата за комунальні послуги буде така сама, як для приватних підприємств. «Податкові пільги загалом такі самі, як і для інших неприбуткових організацій. Усі внески, які вони отримують, також не оподатковуються», — каже Дмитро Вовк.

Преференції для релігійних організацій є і в інших країнах колишнього СРСР. «Звісно, це більше працює в християнських країнах, в ісламських ситуація дещо інша, бо там складніші відносини церкви та держави, — каже Дмитро Вовк. — Після розпаду СРСР у християнських країнах релігійні організації отримали пільги. Десь їх було дуже багато, як у Грузії, десь менше — як у Молдові. Все залежить від країни та політичної ситуації в ній. У Росії, наприклад, Російська православна церква є важливим партнером держави, тому патріарх Московський і всієї Русі живе в резиденції, яка оплачується державою, а про його безпеку дбає державна служба охорони. В Молдові церковні лідери мають дипломатичні паспорти. В Україні такого немає. У Білорусі також інша ситуація, тому що самопроголошений президент Лукашенко не є релігійною людиною і сприймає церкву як ідеологічний блок держави. З одного боку, начебто підтримує, з іншого — відсторонений від неї».

Викладач та дослідник Київської школи економіки Тимофій Брік розповідає, що в деяких країнах Європи преференції мала домінантна конфесія, наприклад, у Швеції, Фінляндії, Іспанії, Польщі. Влада спонукала людей, зокрема й тих, які не належали до певних релігійних організацій, ділитися своїми податками із церквою — це явище отримало назву «церковний податок», у різних країнах Європи він діє по-різному. «В Україні такого немає, але в деяких країнах Європи, наприклад в Іспанії та Німеччині, такий податок досі є. В Іспанії людина, коли заповнює податкову декларацію, може пожертвувати на церкву частину свого прибутку, якщо схоче. Натомість у Німеччині цей податок обов’язковий, і якщо людина не хоче його сплачувати, їй доведеться вийти з релігійної групи. З точку зору економіки це логічно: люди в демократичних країнах вирішують, що їм важливо, і що саме вони хочуть підтримувати своїми податками», — каже Тимофій Брік. Як пише Deutsche Welle, на початку XIX століття церкви втратили велику частину свого майна внаслідок секуляризації. Тоді Наполеон відчужував церковну власність по всій Європі, й за це релігійні організації отримують дотації. Розмір відшкодування в різних частинах країни може різнитися, однак ці суми прописані й у Конституції Німеччини.

Чим це загрожує економіці?

Дмитро Вовк вважає, що ситуація з пільговою системою оподаткування для релігійних організацій не загрожує економіці країни. «Попри те, що релігія сильно представлена в медіа та політичному просторі, в економічному сенсі це достатньо невеликий сегмент. Те, що вони отримують за релігійну діяльність, з точки зору травм для бюджету чи, навпаки, потенційного прибутку, — дуже незначна сума», — каже він. За даними релігієзнавця Дмитра Горєвого, який провів анонімне опитування серед представників церков та опублікував результати у виданні «Заборона» у 2020 році, православна церква Московського патріархату, яка має в Україні близько 11800 парафій, заробляє досить багато. Кожна з парафій сплачує внесок із пожертв вірян своїй єпархії. Середня міська парафія — 7000 гривень на місяць, сільська — 750. Загалом єпархії за місяць отримують близько 46 мільйонів гривень, і 20% цієї суми жертвують митрополії. За словами Дмитра Горєвого, у Православній церкві України ситуація інша, адже немає централізованого збору й усе, що «збирається в єпархіях, там і залишається, і в Київ — до Епіфанія — не йде». «Бюджет Епіфанія складає Михайлівський монастир і пожертви спонсорів-благодійників. Й там цифри значно менші, — каже Дмитро Горєвий. — В УГКЦ, більшість церков якої розташовані на заході України, ще інша ситуація. Оскільки релігійне життя в цій частині країни не винищувалося під корінь, як в інших регіонах, тут збереглася інша форма утримання парафій. Парафіяни часто самі щось купують, допомагають у храмі, а пожертви йдуть на зарплату священика і придбання богослужбових речей».

Тимофій Брік припускає, що ризики від преференцій можуть бути політичними. «Церкву в Україні можуть використовувати як політичний інструмент. Також ми не знаємо джерел фінансування релігійних організацій, а тільки бачимо в новинах, що є олігарх Вадим Новинський, який підтримує Московський патріархат. Але що там відбувається, ми не розуміємо: скільки їм грошей дають, навіщо, чи нема ризику, що там просуватиметься проросійський порядок денний», — каже експерт. Він також припускає, що представники релігійних організацій також можуть використовувати економічну непрозорість на свою користь. «Якщо можна не платити податок на прибуток, то, прикриваючись цим, можна займатися сірою комерцією. Релігійні обряди, які у деяких храмах мають фіксовану ціну, підпадають під визначення “релігійна діяльність”. Тут усе чисто, — каже Тимофій Брік. — Але податкова все ж мала б за цим стежити. І якщо є докази, що щось виходить за межі релігійної діяльності, і в будівлі, в якій за призначенням мали б проводити релігійні обряди, продають цигарки чи зошити, таку організацію мали би штрафувати. І тут питання до політичної лояльності: чи буде податкова ходити і дивитися за цим».

Церкви в Україні та їхні представники і справді інколи займаються комерційною діяльністю. У 2012 році на вулицях Києва затримали п’яного священника Миколу Клименка, який сплутав тротуар із проїжджою частиною, кричав на інспекторів ДАІ та намагався зривати з них погони. Однак відомий він був і до цього, адже організував «Общество любителей православной литературы », яке продавало релігійні книжки українських і російських видавництв.

У 2020 році львівська податкова оштрафувала «Релігійну громаду УГКЦ парафії Всіх Святих Українського народу». Як пише «Галінфо», податківці з’ясовували, чи законною є автостоянка безпосередньо на території церкви, парафіяльна крамниця ритуальних послуг на подвір’ї храму та парафіяльна резиденція «Горицвіт» у селі Орявчик на Сколівщині. Парафію оштрафували.

У 2019 році журналісти програми «Гроші» з’ясували, що одним із основних джерел доходів церков є продаж свічок. Зокрема, медійники довели, що в церквах Московського патріархату є монополія: закуповувати свічки для продажу можна тільки в Лаврі, де їх продають кілограмовими пачками. Релігієзнавець Дмитро Горєвой розповідає, що в Україні є чимало церков, які продають ювелірну продукцію, харчі, наприклад сири та іншу молочну продукцію. «Чому вони мають податкові пільги, а ювелірні заводи — ні? Хоча продають вони ту саму продукцію. Чому деякі храми продають харчі й мають преференції, а фермери — ні? Йдеться про недобросовісну конкуренцію», — каже Дмитро Горєвой.

Виконавчий директор Інституту релігійної свободи Максим Васін каже, що релігійні організації перебувають під таким самим суворим фінансовим моніторингом, як і інші юридичні особи, і якщо організація порушує вимоги щодо податкової звітності чи бухгалтерського обліку, вона отримує чималий штраф. «Якщо говорити про роботи церковних крамниць чи про прейскуранти на релігійні обряди в окремих релігійних громадах, то тут навряд чи йдеться про порушення законодавства, якщо всі ці надходження оформлюються як пожертви. Адже у такий спосіб і громадські організації продають продукцію зі своєю символікою чи збирають внески за відвідування окремих заходів, гуртків чи інших активностей», — говорить він.

За законом українські релігійні організації не можуть займатися підприємництвом самі, однак можуть засновувати підприємства. Наприклад, видавництва для публікації та поширення релігійної літератури. «Прибуток таких підприємств спрямовується на статутні цілі релігійної організації-засновниці. Таке саме право мають і громадські організації. Однак, на відміну від релігійних організацій, громадські організації можуть займатися підприємництвом безпосередньо, без створення підприємств», — каже Максим Васін.

Дмитро Горєвой зазначає: однозначно сказати, що буде з релігійними організаціями в Україні, якщо фінансові преференції для них скасують, важко, адже фінансова ситуація різниться від храму до храму. «В Україні понад 30 тисяч релігійних організацій. Якщо йдеться про сільські парафії, то податкові пільги та преференції, особливо в питанні комунальних послуг, їм потрібні й без них жити таким церквам буде непросто, — розповідає він. — У селах є священики, які заробляють п’ять тисяч гривень на місяць, які йдуть на утримання їхніх сімей, а якщо прибрати пільги, таким священикам не буде за що утримувати родину. Але храми у великих містах при скасуванні преференцій можуть і не відчути змін. Наприклад, Києво-Печерська Лавра та монастирі, які мають заможних спонсорів, здатні сплачувати за комунальні послуги повну суму й платити податки». Експерт пропонує застосовувати диференційований підхід щодо скасування преференцій для релігійних організацій, але зауважує, що це може викликати чимало критики. «Потрібен індивідуальний підхід, коли пільги отримуватимуть не заможні релігійні організації, бо якщо пільги скасувати повністю, у селі церкви залишаться в скруті», — додає експерт.