"Знімальна група – це матроси, які хочуть додому. А режисер – Колумб, який прагне в Америку"

65 стрічок показали на 12-му Одеському міжнародному кінофестивалі. Вперше єдиною конкурсною програмою була національна. Гранпрі здобула драма "Стоп-Земля" режисерки 32-річної Катерини Горностай. Головний приз вручили за результатами глядацького голосування16 серпня, 16:15– Хлопчик хоче жити з матір'ю, а обставини не дають змоги. Але він бореться за своє щастя, – каже німецький режисер Маркус Ленц, 52 роки. Представляє драму "Суперник" спільного виробництва Німеччини й України. У національному конкурсі здобула спеціальний диплом від міжнародного журі.Мій метод роботи на майданчику – любов і бардакПісля смерті баби 9-річний Роман їде до матері 29-річної Оксани, яка на заробітках у Німеччині, за сюжетом. Там живе з удівцем 62-річним Ґертом. Коли Оксана потрап­ляє в лікарню, а Ґерт помирає від інсульту, Роман із трупом опиняється наодинці у віддаленому лісовому будинку.У Німеччині – велика криза, пов'язана з тим, що багато старих залишилися самі, – продовжує Ленц. – Традиційно про них піклувалися рідні. Зараз цю роботу переважно виконують жінки з України.Хотів зобразити стосунки, які часто роз­виваються із трудових відносин. Тут є взаємозалежність. З одного боку, емоційна – від піклувальниці. З другого, економічна – від роботодавця. Притому показуємо все з точки зору дитини. Тримаємо камеру за спиною героя. Я мав довіритися актору – одеситу Єлізару Назаренку. Давав йому свободу дій. Запитував, як вчинив би він, а не якийсь дядько-сценарист. Багато в чому згадував себе в дитинстві.– Ніхто у стрічці не знає, як треба говорити з Романом. Як знаходити спільну мову з дітьми? – запитують режисера.– Мені теж цікаво. У мене немає дітей. Не збирався виховувати свого героя. Хотів зануритися в його світ. Здається, якщо відчуватимеш дитину, то знатимеш, як на неї реагувати і як поводитися. Повинні сприйняти її серйозно. Запитувати, чого хоче, відчуває, про що мріє.Демонструємо розвиток характеру. На хлопця навалилися важкі обставини – це забагато для дитини. Поступово стає диким. Наприкінці більше схожий на звіра, який гарчить на людей. Так відбувається не тільки через помилки батьків. Це проблема суспільства. Мати спочатку залишила сина в Україні, а потім перевезла за собою. Нею керують економічні причини. Роботодавець хоче від жінки більшого, ніж її прямі обов'язки. А хлопець – свідок неприємної й незручної ситуації, в якій теж опиняється і змушений жити.Люди з німецького телебачення, які фінансують у нас такі проєкти, казали: "Вказуєте на кризу нестачі піклувальників та зв'язок із проблемою міграції. Але не говорите, як досягти гепіенду". Але кіно не ставить цього на меті. Ми показуємо реальність і запитуємо, як вона впливає на людей.17 серпня, 16:40У позаконкурсній програмі гала-прем'єр режисер Дмитро Томашпольський, 63 роки, презентує містичний трилер "Сторонній". Два роки гастролював міжнародними фестивалями. Загалом відвідав 22, де зібрав 11 нагород.Війна сьогодні – в кожному дніКоманда синхронного плавання зникає під водою під час виступу. Справа залишається нерозкритою. П'ять років по тому під час прийому хвойно-перлинної ванни пропадає пацієнтка водолікарні. За розслідування береться інспектор Глуховська, за сюжетом.– Наш фільм – трохи гра й обман, – каже Томашпольский. – Тут немає вбивць, але багато незбагненного. Починається одним жанром, закінчується іншим. Торкнемося й морально-етичних питань. Усі ролі, крім однієї, грають жінки.Мій метод роботи на майданчику – любов і бардак. Кіно – колективне мистецтво, спільна подорож. Фелліні казав, що знімальна група – це матроси, які хочуть додому. А режисер – Колумб, який прагне в Америку. Так от, актори – це теж капітан, одна команда. Якщо вони не разом, нічого не відкриють.Живемо в революційному часі. Йдеться не лише про пандемію. А про процес перетворення кіно з індустріального, прокатного, масового в індивідуальне споживання. Не можна казати, що авторське – хороше, масове – погане. Це різні види мистецтва. І те, й інше має бути. Головне – щоб якісне.Очевидно, що кінотеатри перейдуть на показ атракціонів. Сім'я відвідує торговельний центр, а наприкінці влаштовує ритуал перегляду фільму. Як думаєте, яким він буде? Приблизно зрозуміло. Інше ж кіно піде в бібліотеки. Зможемо споживати його вдома – на особистому маленькому або великому екрані. І поряд ніхто не їстиме попкорну. Хоча кіно, яке ви дивитеся самі на планшеті, й кіно з аудиторією в залі – це різні фільми. А ще різні, коли переглядаєте за рік. Те саме з книжками, картинами, музикою.19 серпня, 20:50Прем'єра драми "Стоп-Земля" режисерки Катерини Горностай, 32 роки, в Театрі музичної комедії ім. Михайла Водяного зібрала аншлаг і завершилась оваціями.Учениця київської школи 16-річна Маша готується до іспитів, ділиться з батьками страхом не вступити в університет, свариться з молодшим братом. Майже не спілкується з однолітками. Переписується з анонімним прихильником в інстаграмі. Закохується в однокласника Сашу. Симпатію приховує, бо не впевнена, що він відповість взаємністю. Протягом сюжету герої дають інтерв'ю режисерці, розповідаючи про свої життя та переживання.– Є статистика, що вік першого інтимного досвіду насправді підвищується, а не знижується, – каже Горностай. – Статевий акт у кіно вже всі бачили. А я показую секс без сексу – це вже цікаво. Або чуттєвість між друзями без закоханості. Це також вид близьких стосунків.Залучила непрофесійних акторів. Для пошуку героїв відвідувала уроки у столичних школах. Відібрала 25 учнів. Два місяці по 12 годин на тиждень навчалися акторської майстерності у творчій лабораторії. Тоді не бачили сценарію. Однією з цілей була здатність імпровізувати. Самостійно ставили власні етюди як режисери й актори. Дотримувалися мовного режиму, щоб звикли вільно говорити українською. Це кіно, в якому багато правди. Вигадане поєднується з реальним. Моє завдання було – зберегти життя всередині зображення.21 серпня, 16:30– З усіх стрічок національного конкурсу режисерське бачення знайшов тільки у "Стоп-Землі" й документалці "Національний музей" Андрія Загданського, – із кінокритиком 30-річним Юрієм Самусенком розмовляємо дорогою з готелю "Бристоль", де проходив круглий стіл із британським режисером Террі Ґілліамом.У актриси гонорар 500 доларів. А платять 300– Фільм про Національний художній музей України треба дивитися на великому екрані. Мандрівка залами потребує масштабу для отримання повноцінного досвіду. Режисер спостерігає за монтажем і відкриттям виставок ікон, що врятувалися після знищення більшовиками Братського монастиря в Києві, та робіт генія авангарду Олександра Богомазова. Показує реконструкцію та деконструкцію об'єктів мистецтва. Вдивляється в деталі. На ноутбуці їх не помітиш або не надаси значення.Подібного рівня споглядальної документалістики у вітчизняному кіно ще не бачив. Хоча вже набридло формулювання: такого у нас ніколи не було й от сталося. Хвалимо Ворожбит за те, як працює з діалогами, а Горностай – з акторами. Це нормальний процес. Просто тепер кіно більше, ніж п'ять років тому. Стає якісним. Для когось – улюбленим.Серед іноземних прем'єр найгучнішою став "Титан" француженки Джулії Дюкорно. Змусив знову полюбити кіно, бо нарешті може бути непередбачуваним. На сеансі зібралася більш бомондна тусівка, яка прийшла подивитися переможця Канн. І швидко почала виходити через жорстокість на екрані. Ніколи не бачив в Одесі, щоб виходило так багато людей, як на "Титані". Цікаво, що стрічка отримала гроші, зокрема від фонду "Єврімаж". Національним представником України там є продюсер Володимир Яценко. Хочу в нього запитати, чи був одним із тих, хто приймав рішення профінансувати "Титан". Класно, якщо Україна долучилася до випуску фільму – володаря "Золотої пальмової гілки".Один хлопець на обговоренні після показу "Стоп-Землі" сказав, що нарешті українське кіно піднімається з колін. Скільки можна вже таке казати? Воно вже почало продукувати європейські стандарти. Подивіться, як Катю Горностай оцінили в Берліні (на 71-му Берлінському кінофестивалі "Стоп-Земля" отримала "Кришталевого ведмедя" за найкращий художній фільм від юнацького журі конкурсної програми Generation 14plus. – Країна). За кордоном помічають, що наша якість вищає. Але цього не помічають Держкіно й Рада з держпідтримки кінематографії.22:20Найкращим повним метром критики на­звали драму "Із зав'язаними очима" Тараса Дроня, 41 рік. Розповідає про спортсменку змішаних бойових мистецтв 25-річну Юлю, яка втратила коханого на Донбасі.– Ми голосували за цілісність історії. Вона яскрава і зрозуміла, – каже член журі ФІПРЕССІ, кінознавиця Наталія Мусієнко, 62 роки. – "Із зав'язаними очима" захопила характерами й точним посилом. Через історію героїні режисеру вдалося наголосити, що війна сьогодні – в кожному дні. Навіть для тих українців, хто не є її безпосереднім учасником.22:35– Проблема українського кіно в тому, що в нас заробляють на місці, – каже актор у смокінгу колегам. Спілкуються біля Потьомкінських сходів. – Наприклад, директор творчої групи може заробити, крім своєї фіксованої зарплати, на тому, що заощадить бюджет. Якщо дали на стрічку мільйон, а ти знімаєш за 700 тисяч, то отримуєш решту. А телевізійник зацікавлений у тому, щоб нічого не взяти. Принаймні ті, кого я знаю, працюють на совість. У них є бонуси за хорошу цифру рейтингу.А кіно працює інакше. Наприклад, у актриси гонорар 500 доларів. А продюсер говорить кастинг-директору, що платять 300. За 10 знімальних днів економить 2 тисячі доларів. А таких, як ця актриса, – десятеро.Потрібні кінематографісти, у яких душа лежить до того, щоб створювати. Українців потрібно привчати до свого кіно. Люди за межами наших професій про нього не мають уявлення.