Діти й медіа: як не завдати шкоди, коли герої журналістських історій неповнолітні

У лютому 2019 року в Україні винесли перше судове рішення про притягнення до відповідальності мами дитини, яка цькувала однолітка. Коли ім’я потерпілої з’явилося у ЗМІ, дитину почали цькувати ще більше. Ця історія — яскравий приклад того, як важливо журналістам зважати на наслідки медійного розголошення для героїв своїх матеріалів, особливо коли цими героями є діти.

Які фактори потрібно враховувати, публікуючи матеріали про дітей? Чи достатньо згоди батьків, чи можна згадувати їхні справжні імена, яку термінологію вживати, чи давати посилання на попередні новини про справу? Етичних викликів багато, тому розбираємося, як подавати інформацію, поважаючи права дитини.

Право на приватність

У березні цього року фотографії восьмирічної блогерки та тринадцятирічного хлопця «у стосунках» зі скандалом пройшлися хвилею по українських ЗМІ, викликаючи обурення. На жаль, осуду піддали не тільки їхніх батьків, а й самих неповнолітніх. Хоча діти не винні в тому, що дорослі вирішили підзаробити, експлуатуючи їх. Очевидно, що в такому віці вони не усвідомлюють ситуацію повною мірою й не приймають рішення самі.

З одного боку, медійний розголос цієї історії став корисним, адже привернув увагу правоохоронних органів до неналежного виконання батьківських обов’язків та можливої експлуатації дітей. Ба більше, сексуалізовані фото наражали дітей-інфлюенсерів та їхніх фоловерів на ризик сексуального насильства в інтернеті (грумінгу, секстингу тощо).

З іншого боку, багато онлайн-видань знов і знов публікували фото, посилання на сторінки в соцмережах та імена дітей. Завдяки цьому кількість підписників у блогерів зросла, а замість заблокованих акаунтів з’явилися нові. Тобто ще більше людей отримали доступ до контенту, де сексуалізуються та, ймовірно, експлуатуються діти.

Дитячий фонд Організації Об’єднаних Націй (ЮНІСЕФ) розробив пам’ятку для журналістів, у якій застерігає, що не можна згадувати справжні імена дітей:

• які стали жертвами сексуального насильства або експлуатації;
• які є винуватцями фізичного чи сексуального насильства;
• які є ВІЛ-позитивними або хворими на СНІД (крім випадків, коли дитина, батьки чи опікуни не дають повної інформованої згоди);
• які звинувачені або засуджені за злочин.

Хоча не варто обмежуватись лише цим списком. В історії зі цькуванням дитина-потерпіла не належала до жодної з цих категорій, але все одно відчула важкі наслідки медійного розголосу. Тож керуйтеся принципом «не зашкодь». Перш ніж публікувати імена, фотографії або будь-яку іншу інформацію про дитину, подумайте, чи буде це в її найкращих інтересах. Чи не стигматизуватиме це дитину, чи не навісить ярлик, чи принесе більше користі, ніж проблем? Якщо вам як журналістам важко відповісти на ці питання самим, проконсультуйтеся з батьками, зверніться по пораду до експертів і врахуйте думку самої дитини.

Зважайте також, що іноді недостатньо змінити ім’я неповнолітнього, щоб його не можна було ідентифікувати за іншою вказаною інформацією. Адже ми живемо в епоху відкритих даних і соцмереж. Тож потурбуйтеся, щоб особа героя була достатньо захищена.

Право на здоровий розвиток

Інтерв’ювання дитини, яка стала жертвою злочину, часто шкодить її психологічному здоров’ю. Така розмова — це зайве нагадування про травматичний досвід. Тому, наприклад, у Британії під час кримінального провадження психолог оцінює стан неповнолітніх перед інтерв’юванням. Лише після цього приймається рішення, чи варто опитувати дитину.

Так само ЮНІСЕФ у рекомендаціях радить не опитувати героїв, якщо це може завдати їм емоційної шкоди. Якщо ж ви зважилися на інтерв’ю, уникайте оціночних суджень, критики, будьте чутливими до емоційного стану дитини, обмежте кількість запитань і формулюйте їх тактовно. Зауважте також, що для зйомки фотографій або відео потрібно спитати окремої згоди, й не тільки у батьків, а й у дитини. Якщо дитині некомфортно й вона відмовляється відповідати на запитання, тиск із боку журналіста абсолютно неприпустимий, незалежно від того, наскільки історія заслуговує на інформаційний розголос.

Ці на перший погляд очевидні правила, на жаль, зовсім не очевидні для деяких українських журналістів. Для прикладу, ведучі програми «Один за всіх» на телеканалі СТБ, розпитуючи неповнолітніх жертв сексуального насильства, продовжували ставити запитання навіть після того, як одна з дівчаток розплакалася. Національна рада з питань телебачення та радіомовлення винесла попередження телеканалу, але матеріал, де розголошені імена та показані обличчя жертв, так і не прибрали із сайтів СТБ.

Право на свободу вираження поглядів

У деяких випадках згадування особи дитини (її справжнього імені чи візуального зображення) піде на користь. Дитячий фонд ООН наводить такі ситуації:

• коли дитина ініціює контакт із журналістом, бажаючи скористатися своїм правом на свободу слова і вираження поглядів;
• коли дитина є активістом чи учасником організації та хоче бути ідентифікованою як така (Грета Тунберг, яка стала обличчям екологічного активізму у 15 років, — хороший приклад);
• коли дитина проходить процес психологічної терапії і хоче зазначити своє ім’я та особистість, що може бути частиною процесу прийняття свого досвіду, в тому числі негативного.

Право на повагу честі та гідності

Кожна дитина має право на честь і гідність, яку ми як журналісти маємо поважати. Воно захищається 16 статтею Конвенції про права дитини. Тож пам’ятайте: колись діти — герої ваших публікацій виростуть і, крім позовів на захист своєї честі та гідності, зможуть йти до суду на підставі так званого права на забуття. Ця норма дозволяє людям вимагати видалення контенту, щоб забути неприємні події з життя і рухатись далі. У червні 2021 року Європейський суд з прав людини вчергове підтримав право на забуття, винісши рішення на користь водія, який вимагав вилучити своє ім’я зі статті про правопорушення двадцятирічної давності.

Тож дотримуватися всіх цих порад варто не тільки через правила журналістської етики, а й щоб захистити себе від претензій у майбутньому. Поважаймо права дітей сьогодні, щоб не довелося шкодувати про завдані їм травми через кільканадцять років.

Дізнатися більше можна на сайті The Media and Children's Rights.

Фото: Anna Shvets / Pexels