Що нам відомо про Асю Екстер: Мультидисциплінарна художниця, кураторка, продюсерка і не тільки

2021 року видавництво “Родовід”, за підтримки УКФ, реалізовує проєкт “Авангард Олександри Екстер: київський період”, який складається з видання наукової монографії доктора мистецтвознавства Георгія Коваленка “Олександра Екстер” і перформансу в жанрі contemporary dance “Екстер. Live” Стефанії Нолл. Презентація обох проєктів відбудеться 22 жовтня в “Мистецькому арсеналі”, перформанс — у співпраці з мультидисциплінарним проєктом “Футуромарення”, що присвячений темі українського футуризму 1910–1930-х років.

Мистецтвознавиця Лідія Аполлонова розповідає про всі грані таланту і всі “заслуги перед Україною” київської “амазонки авангарду” Олександри Екстер.

Реформаторка європейської сценографії, витончена інтелектуалка Олександра Екстер жила і працювала у Києві, Парижі, Одесі, Москві, Санкт-Петербурзі, Венеції. Широта її діяльності просто вражає: живопис, графіка, книжкове оформлення, сценографія, робота у театрі та кіно, дизайн одягу та аксесуарів, викладацька і виставкова діяльність, арт-менеджмент і арт-критика — мультидисциплінарна художниця. У своїй творчості вона поступово рухалась від одного шукання до іншого: (нео)імпресіонізм, кубізм, кубофутуризм, безпредметність, конструктивізм, ар-деко.

Її студії в Києві та Одесі були тогочасними центрами сучасного мистецтва, що відіграли ключову роль в історії авангардного руху в Україні. І навпаки, своїх паризьких друзів та учнів Олександра Екстер закохувала в українське народне мистецтво, яке було для неї джерелом вивчення законів кольору, ритму і композиції. Так, вже в еміграції, в її будиночку в передмісті Парижа Фонтене-о-Роз все було заставлено українською керамікою. Відома російська акторка Аліса Коонен (дружина театрального режисера Олександра Таїрова) у своїх спогадах писала: “В її будинку, так само як і в ній самій, впадало в очі цікаве поєднання європейської культури й українського побуту”.

Промоутер новітніх художніх течій

Здобувши 1899 року диплом “домашньої вчительки” Київської жіночої гімназії, сімнадцятирічна Ася (так називали її рідні та друзі) стала ученицею Рисувальної школи Миколи Мурашка. А за два роки вступила до новоствореного Київського художнього училища. Саме тут відбулась її доленосна зустріч із Сергієм Ястрєбцовим (знаним у Франції як Серж Фера), який закохав Олександру у сучасну французьку культуру і загітував її продовжити навчання в Парижі. До того ж у його київській квартирі на вулиці Інститутській Ася зустріла свого першого чоловіка — київського адвоката Миколу Екстера, разом з яким 1906 року вирушила у свою першу мандрівку Європою. Через Мюнхен, Швейцарські Альпи та Бретань подружжя дісталося Парижа.

Олександра Екстер буквально одразу закохалася у новітні художні течії, ставши їхньою відданою прихильницею і “промоутером” у себе вдома. Так, зокрема завдяки її зусиллям, в Києві пройшли перші виставки сучасного мистецтва: “Ланка” 1908 року (з якої заведено розпочинати відлік художнього авангарду в Україні) та “Кільце” 1914 року (головним відкриттям якої була творчість її друга — художника і теоретика Олександра Богомазова). Вона щиро захоплювалась творчістю Богомазова і ледве не щодня водила виставкою екскурсії.

1907 року Олександра Екстер вступила одразу до двох паризьких академій: Жуліана і Гранд-Шом’єр. Відтоді Ася буквально живе між містами й країнами. Перша академія — традиційна, відома своєю жорсткою системою навчання класичного малюнка. Друга — новостворений сучасний навчальний заклад. В Гранд-Шом’єр Екстер зустріла Фернана Леже, який став її близьким другом на довгі роки. Французький митець познайомив Олександру зі своїми товаришами — творцями й послідовниками кубізму: Гійомом Аполлінером, Пабло Пікассо, Жоржем Браком. Кубістичні ідеї захопили Асю. На її думку, кубізм був першим художнім явищем після Ренесансу, що здійснив глобальні зміни у мистецтві. Свої теоретичні роздуми художниця виклала у статті “Нове у французькому живописі”, надрукованій 1912 року в київському журналі “Мистецтво”. Того ж року Екстер стала однією з 32 експонентів знакової в історії кубізму виставки — “Золотий перетин” (Section d’Or), що проходила у жовтні в паризькій галереї “Ля Боесі”. Киянка представила на огляд публіки 6 своїх творів, зокрема живописне полотно “Міст. Севр” (1912 р.), яке сьогодні можна побачити в постійній експозиції Національного художнього музею України (NAMU).

Три жіночі постаті

У NAMU зберігається ще один твір Екстер — невелике живописне полотно “Три жіночі постаті” (1909–1910 рр.). На думку дослідників, авторка зобразила тут себе (фігура ліворуч у червоній S-подібній сукні) і двох подруг, художниць Наталю Давидову та Євгенію Прибильську. За всією умовністю зображення фігур (а може, саме завдяки їй), художниця створила виразні образи представниць української арт-сцени початку ХХ століття.

Наталя Давидова ще 1900 року у своєму родинному маєтку в селі Вербівка влаштувала вишивальну майстерню, метою якої було відродження і збереження втрачених принципів народного шитва. Вперше потрапивши до Вербівки влітку 1904 року, Олександра Екстер одразу долучилася до спільної роботи. Під керівництвом художниць селянки-майстрині не просто копіювали взірці старих вишивок, але й варіювали канонічні орнаментальні мотиви, поєднуючи їх із сучасними формами: ременями, жіночими сумками, пошивками на подушки. Вербівку часто відвідував директор новоствореного Київського художньо-промислового і наукового музею ім. імператора Миколи Олександровича (нині — Національний художній музей України) — етнограф і мистецтвознавець Микола Біляшівський. Науковець запросив подруг взяти участь у комісії з підготовки (яка тривала рік) амбітного проєкту — першої “Виставки прикладного мистецтва і кустарних виробів”. Екстер та Давидовій доручили розділ “Вишивання”. До того ж Олександра брала участь у відділі “Гончарство”.

Виставка відкрилась 19 лютого 1906 року і тривала до 1 травня. Екстер стала чи не першою в Києві архітекторкою-дизайнеркою виставково-музейного простору. У залах експозиції вона спроєктувала інтер’єр кімнати українського заможного будинку 18 століття, який неймовірно вразив публіку і тогочасну пресу. А також придумала принцип показу вишивок і килимів. Очевидно, тут дався взнаки хист Екстер як театрального декоратора. Водночас художниця проявила себе як справжня просвітниця. Вона настільки захопилася керамікою села Дибинці (Київщина), що запросила звідти майстра Каленика Масюка. У музейних залах він давав майстер-класи: на гончарному колі створював на очах у глядачів горщики, миски, баклаги. Одним із головних наслідків проведення виставки стало створення Київського кустарного товариства, що проіснувало до 1917 року. Олександра Екстер була його активною учасницею. Так, в середині 1910-х років у майстернях Вербівки, з ініціативи Екстер і Давидової, відбувся творчий експеримент: співпраця художників-авангардистів (Казимир Малевич, Ніна Генке-Меллер, Іван Пуні та інші) й народних майстрів (Семен Пшеченко, Василь Довгошия та інші) — синтез супрематичних композицій та пластики й форм народного мистецтва.

Паралельно з роботою у Вербівці, Олександра Екстер співпрацювала з навчально-показовою майстернею села Скобці, яку 1910 року організувала поміщиця Анастасія Семиградова. Художнє керівництво так званим “Кустарним пунктом” у 1910-1916 рр. здійснювала Євгенія Прибильська. Тут до роботи залучали селянок, які в результаті навчання ставали народними майстрами (Ганна Собачко-Шостак, Параска Власенко). До речі, саме творчість Собачко мала великий вплив на пошуки Екстер у царині безпредметного живопису другої половини 1910-х років.

Київ. Венеція. Рим. Париж

1912 року в Парижі Олександра Екстер познайомилася з італійським художником Арденго Соффіччі. “Париж, 3 квітня, кафе “Ньєль”, ніч. Пройшла година, як ми познайомилися в майстерні Сергія (Л. А. — Сергій Ястрєбцов), […], а таке відчуття, що ми багато років живемо разом”, — пригадує італієць. Молодих людей об’єднали дружба, кохання і творчість. Вони разом здійснили мандрівки Францією та Італією. Соффіччі познайомив Екстер з італійськими футуристами: Марінетті, Боччоні, Карра, Северіні. Разом італієць та українка працювали в одній паризький майстерні на вулиці Буассонад, 18. Ця студія стала місцем появи перших кубофутуристичних творів (митці поєднали принципи кубізму та футуризму), які згодом представили у Римі, навесні 1914 року, на Інтернаціональній вільній футуристичній виставці. “Якомога більше вільної творчості й якомога менше провінціалізму” — кредо, яке Олександра Екстер втілювала й у своїй викладацькій практиці.

В березні буремного 1918 року художниця відкрила в Києві “Майстерню живопису і декоративного мистецтва” (яку згодом було перейменовано на “студію”), що дуже швидко стала центром тяжіння арт-спільноти й почала багато в чому визначати художнє життя міста. Метою Екстер було спрямувати пошуки своїх учнів у русло актуальних мистецьких задач. Без перебільшення можна сказати, що саме тут почав формуватися художній авангард як явище в українському мистецтві.

Її учнями були як зовсім юні, так вже й сформовані митці: Анатоль Петрицький, Вадим Меллер, Ніна Генке-Меллер, Ніссон Шифрін, Ісаак Рабінович, Сімон Лісім, Олександр Тишлер, Павло Ковжун, Михайло Епштейн, Борис Аронсон, Іссахар Рибак, Павло Челищев та багато інших. Саме в київський студії сформувались головні принципи педагогічної системи Олександри Екстер, що становитимуть основу викладання її одеської студії, курсів у московському ВХУТЕМАСі та паризькій “Академі Модерн”.

Звичайно ж, одне з найголовніших новаторств художниці — це курс сучасної сценографії (кубофутуристичної та конструктивістської). Її співпраця з режисером Олександром Таїровим в Московському камерному театрі, а згодом й київські експерименти з хореографкою Броніславою Ніжинською, — окрема сторінка в історії європейської сценографії.

У виставі “Фаміра Кіфаред” 1916 року Екстер вперше на європейській сцені застосувала принцип “пластичної декорації”, що стала “ритмічним каркасом дії” для акторів (вислів Таїрова). До того ж людина для сценографки стала повноправним учасником пластично-просторового вирішення спектаклю. Так, колір у виставі вривався на сцену разом з актором — не тільки через костюм, але й саме людське тіло виступало його носієм (грим наносився не лише на обличчя, але й на руки, ноги, торс).

Олександра Екстер — реформаторка сценічного костюма (“Саломея” 1917 р.). Костюм замислювався художницею як тривимірна жива кольорова скульптура, що ніби продовжує всі рухи й жести актора, слугує його другою оболонкою.

До того ж художниця одна з перших починає застосовувати, окрім площини-планшета, весь простір (куб) сцени. Найяскравіше цей принцип проявився у виставі 1921 року “Ромео і Джульєтта”, де дії було надано весь об’єм сценічної коробки.

Активна учасниця художнього життя Європи початку ХХ століття, Олександра Екстер більшу частину свого життя прожила у Києві. 1920 року вона переїхала в Москву, а звідти, 1924 року, — через Венецію — у Париж. Символічно, що сьогодні поруч з її київською квартирою і майстернею (ріг вулиць Хмельницького і Леонтовича) — територією свободи й творчих експериментів 1910-х — знаходиться частина Берлінського муру, символу падіння “залізної завіси”, рятуючись від якої Екстер довелось назавжди залишити своє місто.

Читайте також: “Радикально інше суспільство”: Що потрібно знати про виставку українського мистецтва у Нью-Йорку.