Цифровізація в освіті. Навіщо в українських школах електронні журнали та щоденники

На тлі скандалу з мільйонними тендерами на закупівлю комп’ютерів для вчителів розгорнулася й дискусія з приводу того, чому варто пришвидшити цифровізацію в освітній галузі.

Тридцять років тому не існувало мобільного зв’язку, і для того, щоб зателефонувати комусь у межах міста, необхідно було крутити диск телефону з цифрами, мінімум, шість разів. Існувала велика ймовірність, що слухавку ніхто не візьме в робочий час, адже батьки дітей зазвичай працювали. Звісно вчителям легше було зробити письмове зауваження учню в щоденник. Туди ж виставлялись і оцінки. Саме таким чином відбувалась найшвидша комунікація з усіх можливих між школою та батьками.

Щоденники та шкільні журнали наразі слугують рудиментом освіти

Сьогодні світ пришвидшився в сотню разів. Ми живемо в еру централізованих баз даних, месенджерів, групових чатів, соціальних мереж. Учень може повідомити батьків про оцінку через секунду після її отримання за допомогою гаджета. Щоденники та шкільні журнали наразі слугують рудиментом освіти, забирають зайві сили педагогів своєю бюрократичною безглуздістю, сповільнюють процес комунікації та не відповідають сьогоденню. Особливо актуальною цифровізація шкіл стала в епоху пандемії, адже вона зменшує кількість контактів, що є очевидним плюсом в процесі боротьби із вірусом.

Електрона база даних відомостей учнів вже давно введена в низці європейських та азійських країн. В США інформація про успішність зберігається в електронному кабінеті на сайті школи. Взагалі в Америці дуже турбуються про конфіденційність даних щодо оцінок, тому там не існує щоденників, в яких при всіх ставили б набрані бали. Оцінки за відповідь або контрольну не повідомляють вголос. Схожа ситуація є в багатьох прогресивних школах світу. 

Електрона база даних відомостей учнів вже давно введена в низці європейських та азійських країн

А що ж в Україні? У нас досі низькою оцінкою можуть присоромити або висміяти учня на весь клас. А розмови про введення електронних журналів та щоденників в школах ведуться не перший рік. І, на жаль, досі розмови так і залишаються розмовами. 

В країні, яка пишається рівнем діджиталізації, паспортами в смартфоні, електронними сертифікатами вакцинації, які вже визнали в Європі, де в медичній галузі відбулась реформа, після якої існує єдина база даних з підписаними деклараціями з сімейними лікарями, в навчальних закладах ведеться паперова документація. 

Шкільні вчителі й досі повинні мати купу бюрократичних клопотів із веденням журналів, а діти досі мають носити до школи щоденники (деякі школярі продовжують практику приховування поганих оцінок, вириваючи листи або "гублячи" щоденник). Хоча позитивний досвід впровадження іншої системи комунікації подекуди існує. Так, у школі повного дня КМДШ така система відповідає всім вимогам сьогодення, адже є: конфіденційною, швидкою та інформативною. 

За кожною дитиною закріплений ментор, який враховує індивідуальні особливості дитини при визначенні стилю викладання та способів засвоєння матеріалу, підбору групи. Після ретельної роботи на старті, ментор продовжує відстежувати успішність учня та повідомляти про неї батьків. За допомогою сервісу SchoolPass можна не лише дізнатись про оцінку дитини, але й ознайомитись з детальним описом динаміки розвитку учня. В електронному щоденнику ведеться регулярне інформування про  досягнення школярів...

В Україні вчителі й досі повинні мати купу бюрократичних клопотів із веденням журналів, а діти досі мають носити до школи щоденники

Але чи є надія на цифровізацію в освітній галузі? Наприкінці минулого року міністр освіти розповідав освітянам, що в дослідну експлуатацію ввели програмний модуль електронних щоденників і журналів закладів загальної середньої освіти. Мовляв, на платформі можна буде отримати доступ до даних про учнів, розклад уроків, списки відвідування занять, домашні завдання. До журналу мали б мати доступ не лише вчителі, які будуть його заповнювати, але й батьки та учні. Однак… Дуже прикро, але з початком поточного навчального року освітяни продовжили заповнювати паперові журнали. 

З позитивного досвіду мережі наших шкіл КМДШ, можу сказати, що для пришвидшення цифровізації освіти в Україні необхідно: 

1. забезпечити комп’ютерною технікою та гаджетами шкільні заклади всіх населених пунктів України - навіть у столиці цю проблему вирішили не в усіх школах, а у віддалених від центру містечках та селах вона є ще актуальнішою;
2. підвищити цифрові компетенції педагогів за допомогою навчальних тренінгів та практикумів;
3. підвищити привабливість державної освітньої галузі для того, щоб залучити до процесу цифровізації молодих і талановитих розробників та новаторів;
4. створити єдину цифрову базу даних учнів, де будуть зберігатись їх оцінки. 

Загалом  Україні варто почати активніше реформувати освітню галузь, вивчаючи та запозичуючи кращий досвід і всередині країни, і за її межами. А електронні щоденники можуть стати першим кроком. Адже вони – не лише дієвий та необхідний інструмент для української освіти. Вони допоможуть не лише зберегти тисячі дерев і врятувати тисячі годин педагогів, але й підвищать комп’ютерну грамотність вчителів та покращать комунікацію з батьками. Тобто електронні журнали та щоденники – це не крок до майбутнього, це крок з минулого до сучасності, який варто зробити якомога швидше.

Лідія Білас, співзасновниця мережі шкіл повного дня КМДШ