«Жовтню» — 90. Як кінотеатр відсвяткував ювілей і що буде далі

Минулого тижня кінотеатр «Жовтень» відсвяткував дев’яносту річницю. Насправді він відкрився в січні 1931 року, але через карантинні обмеження керівництво перенесло святкування на теплий сезон. До речі, й «Жовтнем» він став тільки після Другої світової війни, а до цього мав назву «Дев’яте Держкіно». Усі ці дев’ять десятиліть у будинку, спроєктованому Ноєм Троцьким та побудованому Валеріаном Риковим, показували кіно. Ювілей не став винятком: після відкриття меморіальної дошки, офіційних (у тому числі від президента — його лист зачитали) та дружніх привітань усьому колективу та керівниці «Жовтня» Людмилі Горделадзе, гостям показали кіно. Це був допрем’єрний показ української стрічки «Між нами». Чесно кажучи, доволі похмурої та нерівної картини, яка зовсім не створювала святкового настрою. Але після перегляду, вже на фуршеті, думки про побачене розійшлися: хтось вважав, що картина слабка й недороблена, хтось був у захваті. Поки гості спілкувалися — відчутно, що за довгий карантин усі скучили за офлайном — «Детектор медіа» поговорив про історію та майбутнє кінотеатру з його керівницею Людмилою Горделадзе, яка очолює «Жовтень» із 2000 року.

Засновниця ТОВ «Кіноман», членкиня Національної спілки кінематографістів України та Української кіноакадемії Людмила Горделадзе.

— Людмило, кінотеатру — 90 років. Які події ви назвали би ключовими в його історії?

— «Жовтень» унікальний тим, що він завжди був кінотеатром. Він відкрився в 1931 році як кінотеатр німого кіна, хоча вже існувало звукове обладнання, й пізніше його поставили. Перший фільм, який показали в кінотеатрі, — «Гегемон», знятий кіностудією, яка зараз названа на честь Довженка, а тоді називалася Київською кіностудією. У 2006 році на 75-річний ювілей кінотеатру ми показували цей фільм — взяли стрічку в Російському державному архіві кінодокументів. Насправді він доволі нудний: про донецький шахтарів, як вони працюють, — і дивитися його зараз важкувато. Коли ми називали зали різними назвами, одну з них — «Гегемон» — дали на честь цього фільму. До перейменування вона називалася Червоною залою. Спочатку в ній було 800 місць із балконами, але без амфітеатру. У результаті подальших перебудов зала стала виглядати так, як тепер.

Кінотеатр не просто не міняв призначення протягом усіх цих років, він ще й практично безперервно працював. Навіть під час нацистської окупації він показував німецькі фільми для німців і називався «Глорія». Він згаданий у романі Анатолія Кузнєцова «Бабин яр». Після війни його розграбували, але він не був зруйнований, і вже після відновлення йому дали ім’я «Жовтень» — до цього він називався «Дев’яте Держкіно».

Вигляд будівлі кіноетатру майже не змінився за дев’яносто років

В кінці вісімдесятих тут провели капітальний ремонт, і після нього кінотеатр відкрився в 1991 році. У цьому була його драма. Технічно він відповідав стандартам того часу: це був широкоформатний кінотеатр із новою залою, в якій остаточно зник балкон і з’явився цей високий, різкий амфітеатр. Навіть коли я прийшла сюди у 2000 році, він був не зовсім технічно поганий, але глядача в кінотеатру вже не було. У 90-ті роки його покинула аудиторія. Тут були різні орендарі, весь другий поверх був зайнятий клубом зі страшною (як на мене) назвою «Аль Капоне», в ньому висів якийсь муляж трупа, «іспанське» крісло для тортур і тому подібне. Кіно показували, але на замовлення нічного клубу, за його гроші, і хоча формально квитки глядачам продавали, насправді тут показували «суничку». Така сумна історія в «Жовтня» була в 90-ті роки.

— Як вам удалося повернути людей?

— Коли я прийшла сюди, я була «життєрадісна піонерка», хоч і була немолодою вже людиною. Я хотіла, щоб у кінотеатрі було кіно і щоб усе було за правилами. Мене з моїми рожевими мріями тоді підтримала влада, нам дали частину необхідних грошей, решту ми отримали у кредит і поставили тут систему Dolby, зробили сферичним екран, обтягнули крісла новою тканиною. До речі, багато чого робили наші співробітники — такий був ентузіазм. Відремонтували також фасад. Таким чином вдихнули в кінотеатр нове життя.

Восени 2000 року ми відкрилися російським фільмом «Заздрість богів». Я запросила Володимира Меньшова і Віру Алентову, аби вони представили картину. Я думала, що глядачі одразу ж побіжать у зали, але вони не повернулися. Це сталося пізніше й поступово; врешті в кінотеатру з’явився свій глядач. Завдяки нашій репертуарній політиці, нашому ставленню до глядачів, завдяки моєму власному розумінню того, що таке кіно, кінотеатр «Жовтень» став для Києва культовим місцем. Тут демонстрували й авторське кіно, і фестивальне: спочатку російське, потім європейське, а потім українське, коли з’явилося. Так ми здобували кінотеатру статус особливого.

У 2004 році ми розпрощалися з нічним клубом «Аль Капоне», повернули собі верхню залу, яка отримала назву «Кіноман», зробили там ремонт. Усе це було непросто, оскільки потрібні були великі гроші, а бюджет нас не підтримав, адже декому у владних кабінетах не подобалося, що ми не подовжили договір оренди з нічним клубом. Зрештою ми все зробили, повернули всі борги, і все було чудово, але потім на нас почали «наїжджати», рейдерити. Потім пішли суди з владою міста, із прокуратурою, тому що ця будівля стала комусь цікавою. Ми боролися та відбивалися, апофеозом наїздів став підпал кінотеатру 29 жовтня 2014 року. Справа до кінця не розслідувана, двох молодиків, які нібито кинули димову шашку, звинуватили в хуліганстві. Насправді це не хуліганство, а кримінальний підпал: є висновок експертизи, яка це доводить.

В першу ніч пожежі сюди прийшов Кличко, який уже був мером, і сказав: «Ми його відбудуємо». Я страшенно здивувалася. Потім з’явилися активісти, які вимагали від влади відновити кінотеатр. І по суті, і глядачі, й київська громада, і влада, й депутати, й активісти були за те, щоби кінотеатр відновили. Так що я вважаю, що кінотеатр народився під щасливою зіркою: він був відновлений у рекордні терміни — менше, ніж через рік після пожежі, 18 жовтня 2015 року, ми відкрилися.

— У цьому році «Жовтень» став частиною мережі кінотеатрів «Європа Сінема» під кураторством Фонду підтримки кінематографії «Єврімаж». Розкажіть, будь ласка, про це докладніше.

— Ми вже були в їхніх програмах досить давно. Але Україна не член Євросоюзу, а мережа включає або кінотеатри країн — членів ЄС, або тих країн, які є членами Єврімаж (Україна стала повноправним членом у 2020 році. — Авт.). Тому ми тільки цього року увійшли в цю мережу. Нам дали супераванс — включили заднім числом, із 1 січня 2021 року. Тобто в цьому році ми отримаємо грант від Єврімаж, якщо правильно відзвітуємо про свою роботу. Для отримання гранту треба демонструвати саме європейське кіно в певних кількостях. Думаю, в нас усе вийде. Сума гранту може коливатися від до 10 до 25 тисяч євро, але насправді його розмір не має значення — важливо, що ми приєдналися до сім’ї європейських кінотеатрів фестивального, артхаусного типу, яких у світі понад тисячу. Для України це дуже важливо. По-перше, це підтримка виробництва: зараз уже чотири українські фільми виграли такі гранти. А по-друге, фільми, створені за допомогою Єврімаж, отримують і ринок прокату у всіх тих країнах, де є кінотеатри мережі. Таким чином українські фільми вириваються на міжнародний ринок. Адже кінотеатри Єврімаж є не тільки в ЄС, але й у США, Канаді, Японії. Всі ці кінотеатри показують артхаусне, фестивальне кіно, навколо них формується певна аудиторія. Свого часу нам довелося переконувати і представників влади, щоб вони зрозуміли, як це важливо для України.

— «Жовтень» — єдиний кінотеатр мережі з України?

— Так. Були й інші кандидати, які подавали заявки, але не пройшли за вимогами до кінотеатрів. Колись кандидатом був кінотеатр «Київ», ми разом брали участь ще з 2007 року у програмах Єврімаж, але «Києва» вже немає. А ми подали заявку й виграли. Всі ці роки я з цими організаціями в постійному контакті, ми з моїм сином Павлом, який управляє репертуаром «Жовтня», їздимо на всі заходи «Європа Сінема», коли нас запрошують. Остання конференція була в Лісабоні у 2019 році. Але те, що впроваджують представники мережі «Європа Сінема», ми робимо вже давно. Це створення кіноклубів, організація прем’єр, творчих зустрічей. При цьому, на відміну від нас, у ЄС у кінотеатрів старого типу, так званих аутентичних, не мультиплексів, є підтримка не тільки різних фондів, але й держави. Бо в Європі всі люблять кіно і вважають кінотеатри важливим центром культурного життя. Подивіться на похорон Бельмондо — видно, наскільки європейці цінують і люблять і своє кіно, і своїх кумирів. Кіно ж не тільки частина культури: це частина людської душі, й нам потрібно прагнути до такого ж ставлення.

— Як коронавірусна епідемія вплинула на роботу кінотеатру? Чи повернуться, на вашу думку, глядачі в кінотеатри після епідемії?

— Зараз у нас приблизно 60 % від аудиторії 2019 року. Але таке зменшення аудиторії не тільки через епідемію. Ключовий фактор зменшення аудиторії — можливість дивитися кіно онлайн.

Я вважаю, що й далі, коли епідемія закінчиться, відвідуваність кінотеатрів не зросте. Насправді кіноаудиторію створює Голлівуд. Для нашого кінотеатру голлівудське кіно — не такий вирішальний фактор, як для більшості мультиплексів, це тільки частина нашого репертуару. Тому ми зараз не дуже страждаємо від відсутності нового голлівудського кіно, яке останні два роки лише в малій кількості виходить на екрани. Але й перспектива не викликає оптимізму. Ви бачили рекламні ролики AMC Theatres — найбільшої американської мережі кінотеатрів, у яких зірки, в тому числі Ніколь Кідман, запрошують людей у кіно? Це все сумні потуги повернути масового глядача в зали. А їх, за моїм прогнозом, у кінотеатрах буде все менше й менше. Це спричинить зростання ціни на квітки, аби забезпечити виживання кінотеатрів. Вони житимуть, але їх буде менше, і все менше людей буде регулярно ходити в кіно. Ймовірно, будуть якісь кінотеатри спеціальних івентів, слово «кіно-театр» заграє з новою силою — будуть якісь прем’єри з червоними доріжками, похід у кінотеатр стане святом, подією. Кіно, яке можна так презентувати глядачеві, залишиться в кінотеатрах. А кіно, яке показують по шість сеансів на день, швидше за все, поступово піде. Це моя точка зору. Але «Жовтень» ще довго буде жити — в Україні й так за статистикою мало кінозалів, а «Жовтень» у сегменті авторського і фестивального кіно в Києві взагалі єдиний. І навіть ті 60 % глядачів, плюс доходи від консешн-бару, повертають оптимізм щодо майбутнього «Жовтня». Так, із фінансової точки зору зараз ми не можемо дозволити собі серйозний розвиток, але ми живемо без боргів і забезпечили собі нормальне існування в умовах карантину. Отже на наші власні перспективи я дивлюся з оптимізмом. ТОВ «Кіноман», створене членами трудового колективу кінотеатру, орендує в міста будівлю кінотеатру, яка є комунальною власністю. Наш договір оренди з містом укладено до 2030 року. А це, на мій погляд, також є гарантією нашого подальшого існування. Тож кінотеатр і надалі буде жити й радувати глядачів емоціями від зустрічі зі справжнім мистецтвом кіно.

Директорка «Жовтня» Юлія Антипова нагадала гостям історію кінотеатру

Депутат Київради Вадим Сторожук також привітав кінотеатр із днем народження

Сценарист і письменник Андрій Кокотюха та ексміністр культури, актор Євген Нищук

Теле- і кінопродюсер Олексій Гладушевський

Режисер Семен Горов

Режисер Сергій Бурковський, продюсер Геннадій Кофман, режисер Роман Балаян

Продюсер Андрій Різоль (ліворуч)

Людмила Горделадзе урочисто відкрила меморіальну дошку

Художній керівник кінофестивалю «Молодість» Андрій Халпахчі, заступник представника України в «Єврімаж» Сергій Зленко

Програмний директор кінофестивалю «Молодість» Віктор Глонь, медіакоординаторка Одеського кінофестивалю Анна Бурдіна, експродюсерка Одеського кінофестивалю, продюсерка Юлія Сінькевич

Галерист Євген Карась із дружиною

Журналіст Дмитро Іванов та директор кінокомпанії «Казка Продакшн» Леонід Гудков

Продюсерка фільму «Між нами» Поліна Герман (у центрі)

Кінокритик Олексій Першко з братом, кіноперекладачем Сергієм Першко завітали до експозиції, яка присвячена історії кінотеатру

Андрій Халпахчі, президент Star Media Влад Ряшин та віцепрезидент Star Media Юрій Артеменко

Телеведучий Ілля Ноябрьов (праворуч)

Продюсер, ексголова Держкіно Пилип Іллєнко та медаменеджер Віталій Докаленко

Режисер Сергій Маслобойщиков (в центрі)

Акторка Ірма Вітовська, яка зіграла одну з головних ролей у фільмі «Між нами»

Артдиректор Одеського кінофестивалю Алік Шпилюк та лікарка Ірина Чувикіна

Кінознавчиня Ірина Гордейчук та журналістка Алла Ботанова

Ірма Вітовська обговорює з Олесем Янчуком, директором кіностудії Довженка, збирання яблук. Янчук приніс у подарунок колективу кінотеатру цілий кошик яблук із дерев, які посадив автор «Землі»

Представник Подільської райадміністрації Віталій Волошкевич вручив відзнаки колективу

Зі спеціальним подарунком — піснею, присвяченою кінотеатру, — виступив дитячий ансамбль «Зернятко»