Депресивні села додали проблем

Остриця межує з Чернівцями – необізнаним людям навіть важко визначити, де закінчується мегаполіс і починається село. Супермаркет АТБ, готель «Оазис», мікрорайон житлових будинків біля об’їзної дороги розташовані ніби на околиці міста, проте вони вже є на острицьких землях і сплачують податки підприємці до сільського бюджету. Наближеність до міста дає можливість селянам працевлаштовуватися на чернівецьких підприємствах, в організаціях і установах, мати торгові точки на численних ринках і риночках. Навіть літні родини, котрі утримують корів, везуть молоко, сир і сметану на реалізацію чернівчанам-«гравітонівцям».

Наближеність до Чернівців допомагає розвиватися приміському селу чи шкодить? Чи може з часом місто поглинути Острицю? Ці та інші запитання наш кореспондент поставив голові Остицької територіальної громади Василю ЦУРКАНУ. 

«Тішуся тим, що мешканці нашої громади, вирушаючи на закордонні заробітки, не залишаються там, а повертаються»

Василь Цуркан

Ні село, ні місто

– Остриця й справді виглядає, ніби логічне продовження околиці Чернівців типу Роші чи Цецино, Каличанка чи Гарячий Урбан, але село залишається самостійною територіальною одиницею. Така наближеність до обласного центру сприяє чи шкодить, пане Василю?

– По-різному можна розцінювати таку ситуацію. На моє особисте переконання, сусідство з Чернівцями нам не особливо шкодить, але й не дуже допомагає. Хай це й не помітно пересічним людям, але на планах є чітке розмежування кордонів міста і нашого села. Хоча необізнані люди часто кажуть, що Остриця розпочинається від об’їзної дороги. Однак ні, після панельних дев’ятиповерхівок землі належать уже Остриці. Тобто, супермаркет АТБ, готель «Оазис» стоять на нашій території і сплачують податки до бюджету територіальної громади. Надходження дуже допомагають нам, тому ми б не заперечували, якби поряд збудували ще кілька потужних торгових центрів, автозаправок, кафе, ресторанів, майстерень, аквапарків тощо.

Що стосується негараздів, то мене дико дивує поведінка деяких містян, які чомусь вважають, що наші канави – то місця для сміття. Вони виїжджають з міста і просто викидають мішки з непотребом у придорожню смугу, на людські городи. І нема на них жодної управи.

– Пригадую, на початку двотисячних розглядали кілька гучних судових справ, що стосувалися острицької землі. Здається, там були причетні посадовці райдержадміністрації та сільський землевпорядник. Чи вдалося навести лад із землею?

– Справді, правоохоронці викрили махінації із землями пайового фонду. То було на початку 2000-х, коли місцеві князьки трактували закони кожен по-своєму. Оскільки землі за межами населених пунктів належали не сільській раді, то ними і маніпулювали деякі ласі до наживи чиновники. Використовуючи недоліки законодавства, вони змінили цільове призначення окремих площ острицької землі, котрі прилягали до міста, й перевели їх під будівництво житла. Судами були анульовані рішення райдержадміністрації, оскільки ділянки не мали кадастрових номерів. Але довірливі люди вже встигли звести собі будівлі й не зі своєї вини мусили відстоювати своє право зберегти їх. Згодом землі поза населеними пунктами перейшли до доволі сумнівної організації – Держгеокадастру, і зовсім недавно їх передали громаді. Землі знову повернулися у власність селян. І вони вже самі мають вирішувати, що з ними робити. Ми ж пильно контролюємо ці процеси. Що ж стосується новобудов, то їх узаконили. Ми розробляємо генеральний план села, вулиці назвали, будівлі здали в експлуатацію. Одне слово, навели лад у цьому проблемному питанні. До речі, вже пізніше деякі мешканці нашого села змінюють призначення земель і продають їх під будівництво чернівчанам, мешканцям інших сіл. Ми не заперечуємо, то їхнє право. Головне, щоб вони справно сплачували податки з продажу.

– Зізнайтеся, пане Василю, а чи надходили пропозиції приєднатися до Чернівців?

– Тут немає секрету. Десь два-три роки тому нам надходили від міської влади пропозиції приєднатися до Чернівців. Аналогічні запрошення були не тільки нам, а ще й, наскільки знаю, селам Коровія, Магала. Сільських керівників запрошували в мерію, переконували, обіцяли. При цьому чомусь вперто відмовляли Чорнівці, мешканці котрої наполягали на приєднанні. Звичайно, ми одноосібно не могли приймати рішень, тому радилися з односельцями. В більшості своїй вони не бажали приєднання. Тому ні Остриця, ні Магала, ні Коровія не дали згоди на приєднання до міста. Не знаю їхніх аргументів, але нас не влаштувало те, що за перспективним планом на наших землях поза «Гравітоном» планували розміщення міського кладовища. Але ж там людські паї, які селяни обробляють і мають з того якийсь зиск. Крім того, у всьому світі придорожні землі мають високий комерційний попит. Гадаю, що в Україні це стане нормою, вздовж об’їзної розвиватимуть інфраструктуру, що приноситиме користь людям і громаді.

Це й підштовхнуло до створення об’єднаної територіальної громади: 2017 року до неї увійшли села Остриця, Цурень, Маморниця, Маморниця Вама, Горбова, Банчени, Годинівка, Луковиця. Пізніше до громади приєдналися села Велика і Мала Буда.

Скільки сіл – стільки й проблем

– Люди з приміських сіл, здебільшого, працевлаштовуються у Чернівцях, оскільки вдома важко віднайти роботу.  Але ж вони й податки сплачують у місті, чи не так, пане Василю? 

– Звісно. Коли у Чернівцях запустили завод «Гравітон», там знайшли роботу чи не всі жителі Остриці. До речі, я теж там працював. Та хіба тільки наші люди там трудилися? Робочий стаж заробляла там половина мешканців Герцаївського району. Після його закриття люди залишилися без роботи. Хтось поїхав за кордон, хтось став підприємцем і нині торгує на Калинівському ринку. Між іншим, такі підприємці зареєстровані в громаді й податки надходять до нашого бюджету. Крім того, кілька років тому на потужностях «Гравітону» відкрили філію закордонного підприємства, де виготовляють електрообладнання для автомобілів відомих брендів. Туди й тягнуться деякі наші жителі, оскільки і зарплата там пристойна й виплачують її регулярно, є соціальний пакет.   

– У цій ситуації мешканці Остриці справді одержали позитив, але більшість з сіл Острицької територіальної громади – депресивні. Але ви взяли таку ношу й несете її. Не важко?

– Моя особиста позиція така – що люди з Буди, що з Остриці – однакові для мене. Я їх не ділю, а завжди кажу: «Наші школи, наші дитячі садочки, наші дороги…». Звичайно, проблем з ремонтами, харчуванням, тендерами збільшилося рівно у стільки разів, скільки сіл об’єдналися в громаду. Тобто, вдесятеро. Але у стільки разів у мене збільшилося й помічників. Тому останніми роками наші школи забезпечені поліпшеним харчуванням, меблями, матеріалами. У нашій громаді з нинішнього року запрацювали чотири ліцеї, гімназії  у Цурені й Маморниці, решта – початкові школи. Крім того, в громаді функціонує музична школа, дві дитячі установи. Всі школи мають внутрішні вбиральні, як того вимагає Міносвіти. Що ж стосується поліпшеного харчування, то воно здійснюється завдяки власним коштам місцевої громади. Зважаючи на наявність грошейв, ми виконуємо нагальні ремонти в освітніх закладах. Зараз, наприклад, у Великій Буді реконструюємо шкільну їдальню. Приміщення там було затісне, обладнання старе. Ми добудовуємо додаткові площі, закупили плити і все необхідне. Реалізуємо освітній проєкт в Остриці. В місцевій школі замінили вікна, утеплили стіни, відремонтували спортзал. Торік тут же відкрили спортивний комплекс. Допомогли румунські партнери – виділили 50 тисяч євро. Там уже  займаються секції карате, танцювальні гуртки.

– Неподалік сільради помітив сучасну амбулаторію з промовистою назвою «Доступна медицина». Зізнайтеся, вона доступна у кожному селі вашої територіальної громади?

– Амбулаторію загальної практики сімейної медицини в Остриці звели 2019 року. Подібна функціонує і в Горбовій. А ось у Цурені, Годинівці й Великій Буді ми провели капітальні ремонти. В доброму стані інші амбулаторії. Кожна з них укомплектована спецавтомобілем. Працюють медики у сучасних умовах. Коли розпочалася пандемія, ми допомагали їм всім, чим могли. Виділили 40 тисяч гривень на придбання засобів індивідуального захисту.

Односельці повертаються додому

– Ми вже згадували, пане Василю, що ваші земляки шукають роботу у Чернівцях, на Калинівському ринку, за кордоном. А у селі є робота?

– У селі зберігся колишній колгоспний господарський двір. Приміщення нині використовують для ремонту автотранспорту, там діють два потужні деревообробні підприємства. В Маморниці діє тваринницький комплекс, у Горбовій  –  фермерське господарство «Перемога», яким керує Віорел Швабу. Звісно, хочемо більше. Людям треба розв’язати руки. Ще раз скажу, що дорога завжди годувала людей. Тому землі переводимо під комерційне призначення. Знаєте, тішуся тим, що мешканці нашої громади, вирушаючи на закордонні заробітки, не залишаються там, а повертаються. Заробивши певний капітал, вони зводять будинки, відкривають крамниці. Останнім часом запрацювали понад 10 мінімагазинів. Є робоче місце, є відрахування до бюджету. А головне, люди залишаються вдома, народжують діток, які мають де вчитися, проводити своє дозвілля.

Так, зараз нам не просто. Але ми намагаємося поліпшувати побут, наближати послуги до людей. Ось запрацював Центр з надання адміністративних послуг, який надає понад 100 послуг. Землякам уже нікуди не треба по довідку, її можна одержати на місці. Невдовзі й паспорти почнемо виготовляти у ЦНАПі.

Люди у нас працьовиті. Обробляють паї, доглядають худобу, займаються підприємництвом. І кожен уже розуміє, що зараз нікому нічого не збирається дарувати, статки треба заробляти власними руками й наполегливою працею.

Анатолій ІСАК