Чому росте ціна газу? Як корисні ідіоти в Європі допомагають Путіну

Спонсорована «Газпромом» істерія проти сланцевого газу пізніше була «вдосконалена» до підтримки Кремлем кліматичної паніки. І ЄС не встояв перед обома. У матеріалі болгарського дипломата Іліяна Василєва досліджується, як це стало можливим і як призвело до розхитування енергетичних ринків, зокрема ринку природного газу.

Частина 1. Корисні ідіоти

Я вже десятиліттями стежу за російською політикою, зокрема, зблизька, під час перебування на посаді посла в Росії (2000-2006 рр.), а також до і після того. І я ніколи не переставав дивуватися, як Кремлю, використовуючи ті ж самі старі хитрощі, завжди вдається змусити нові покоління західних політиків діяти так, як ті, кого лідер більшовиків Володимир Ленін називав «корисними ідіотами». Через століття ідіоти, схоже, не стали ні менш корисними, ні менш ідіотськими. Також не менш вміло користуються ними й Володимири.

Нинішній Володимир – колишній офіцер КДБ (і чинний президент Росії) понад десять років тому розпочав складну кампанію інформаційно-психологічних операцій (ІПсО) та дій «Газпрому», які зуміли дискредитувати фрекінг (технологія добування нафти чи газу, яка дозволяє збільшувати кількість сировини, що добувається, шляхом гідравлічного розриву пласту – «Главком») і сланцевий газ у Європі та інших країнах. Це, врешті-решт, призвело до дискредитації всієї розвідки та буріння нафти та газу на суші. Паніка навколо фрекінгу з часом переросла у паніку навколо клімату, дискредитуючи використання та імпорт викопного палива взагалі.

На тлі зростання цін на дозволи на викиди, споживання енергії після коронавірусу та переходу з вугілля на газ, стигма навколо нафти та газу призвела до різкого скорочення глобальних інвестицій у розвідку та видобуток, які впали на 40% у порівнянні з рекордним 2014 роком. До того ж, частка ЄС з часів Brexit різко скоротилася, оскільки на Велику Британію припадає значна частина витрат ЄС на розвідку та видобуток (поряд з Норвегією, яка ніколи не була членом ЄС, на неї припадало понад 80% витрат на цю діяльність у зоні ЄС + Європейська асоціація вільної торгівлі). Таким чином, ЄС став більш залежним від трубопровідного імпорту з Росії, а частка «Газпрому» на газовому ринку ЄС, згідно з останніми довгостроковими прогнозами щодо газу в Європі від S&P Global Platts Analytics, взагалі має збільшитися до 38% у 2035 році та 40% у 2040 році.

Посилення кліматичних змін у поєднанні з нав'язливою програмою скорочення викидів, яка ставить все складніші цілі, має небезпечні наслідки. Це викликає почуття непевності та непередбачуваності у секторі з високим ризиком, такому, як енергетика. У цій галузі інвестиції вимагають чіткого довгострокового горизонту та обґрунтованих очікувань, що капітал принесе хорошу віддачу або, принаймні, повернеться. І, очевидно, що Росія в такому випадку не є байдужим спостерігачем. За оцінкою Управління Директора національної розвідки США за 2017 рік, зловживання Москвою антифрекінговою риторикою «ймовірно відображало занепокоєння російського уряду щодо впливу фрекінгу та видобутку природного газу в США на світовий енергетичний ринок та потенційні виклики для рентабельності «Газпрому».

Два обличчя Володимира

Зовсім нещодавно Росія почала мовчки кооптувати кліматичну паніку та бомбардувати європейську громадськість обіцянками про нескінченні потоки газу та водню одразу ж після запуску газопроводів «Північний потік» і «Турецький потік».

Висловлені Путіним погляди на зміни клімату здаються дещо ексцентричними. Говорячи про внесок у нього Росії, його трактування здається досить простим і надзвичайно спокійним: Росія викидає 1,6 млрд т парникових газів, але її екосистеми поглинають 2,5 млрд т, тому показники країни досить достойні та все добре. І за «достойність» потрібно віддячувати, а не карати. Тому Путін рішуче виступає проти вуглецевого податку ЄС на імпорт російських енергоносіїв, включаючи природний газ, який може перевищувати €1,1 млрд на рік. Що є логічним з його боку: навіщо розділяти тягар, якщо ти не винен у проблемі?

Однак, коли йдеться про підживлення радикалізму, заснованого на ідеї глобального кліматичного надзвичайного стану, президент Росії не має собі рівних у своїй апокаліптичній істерії:

«Як дехто вважає, коли клімат […] на всій планеті підійде до певної небезпечної межі та людство в цей момент ще й додасть, зробить свій внесок у глобальне потепління, можуть настати незворотні процеси, які можуть призвести нашу планету до стану Венери, [температура] якої, як ми знаємо, на поверхні, десь 500 градусів за Цельсієм».

Знову ж таки, одразу після відкидання вуглецевого податку, він повертається до ролі байдужого спостерігача та лякає громадськість розмовами про згубний вплив метану на клімат. Так, метану, який є основним компонентом його основного енергетичного експорту до ЄС – природного газу! І, можливо, не випадково, він це робить безпосередньо перед тим, як тема витоку метану займає центральне місце у вимогах кліматичних активістів...

У полоні

Чутливість до інформаційно-психологічних операцій Путіна є різною. Одна або дві країни, особливо Польща, проявили скептицизм, який є наслідком столітньої близькості до Росії. На іншому кінці спектру, Болгарія стала однією з найлегших жертв, головним чином через те, що панівна еліта потрапила у павутину корупційних залежностей від «Газпрому». Місцеві ліві та екоактивісти налякали громадськість і поширили паніку історіями про спричинені фрекінгом землетруси й отруєння води, вбиваючи в зародку прагнення до енергонезалежності та мільярди доларів інвестицій, які обіцяла американська енергетична компанія Chevron. Породжені панікою страхи знайшли надійний притулок у ще радянській мантрі про те, що Болгарія бідна на ресурси, але що її Великий брат на Сході задовольнить найнеобхідніші потреби. Мовою Орвелла це звучить приблизно так:

• Розвиток власних ресурсів – погано!
• Оплата імпорту з Росії – добре!

У ширшому плані, подібна група лівих та екоактивістів, до яких приєдналася переважно корислива група бізнесменів та лобістів відновлюваних джерел енергії та зеленої енергетики, є наразі головними дійовими особами як політики ЄС, так і глобальної кліматичної політики, розносячи в пух і прах викопне паливо та вугільну енергетику. Кожного разу, коли починається розумна дискусія щодо вартості зеленого переходу та необхідності більш збалансованих альтернатив, кліматичні панікери починають жахати громадськість новою порцією невтішних прогнозів. Розрахунки? Баланс? Дебати? Не має часу, не має часу! Як ви смієте сумніватися?

І тут є ідеальна відповідність інтересів кліматичних панікерів московським інформаційно-психологічним операціям.

Інтересів, зауважте, а не аргументів. Звичайно, одним з найважливіших аргументів кліматичних активістів є те, що відновлювані джерела енергії замінять імпорт енергії з Росії. Але Кремль зовсім не турбує така перспектива. І цьому є просте пояснення. Адже нічого подібного протягом найближчого часу не станеться. У найближчому майбутньому вплив альтернативних джерел на енергетичну незалежність буде незначним і, у кращому випадку, така заміна триватиме десятиліттями. Отже, у сучасній кліматичній політиці відновлювальна енергетика, як протиотрута від імперського наступу Москви в енергетичній сфері, не мають практичної цінності. Тому забудьте про ідею замінити російські вуглеводні.

Якщо взяти Болгарію за приклад – досить екстремальний, на жаль, для болгар – ось що б відбулось, якби ЄС ухвалив жорстку кліматичну політику та заборонив викопне паливо: спочатку вугілля, а потім і природний газ. У болгар не було б іншого вибору, як більше використовувати ядерну енергію. Це означало б збільшення на €10 млрд витрат на нові ядерні реактори. Це також означало б сплату Росії різних «ядерних податків» – за ядерне паливо та утилізацію ядерних відходів. І, звичайно, ще мільярди в Кремль за газ – за захмарними цінами, тому що ЄС різко скоротив власні розвідку та видобуток нафти та газу, а тепер молиться на решту світу (переважно на Росію), щоб їх отримувати.

Правда, це лише болгари, тож, можливо, Брюсселю не має чого сильно хвилюватись. Але ви можете бачити взаємозв’язок. Чесно кажучи, ви мусили б бути зі сплутаною свідомістю або невиправдано прихильними до Кремля, щоб цього не побачити. Або кліматичними панікерами. І у всіх цих прошарках є досить багато людей.

Диявол і синє паливо

З одного боку, демонізуючи викопне паливо та трактуючи витрати на його розвиток і видобуток, як роботу на Диявола, кліматичні панікери фактично працюють над тим, щоб знищити будь-яку конкуренцію, з якою стикаються «Газпром» та російські нафтові компанії на європейському ринку. Достатньо лише поширити паніку та зобразити найгірші сценарії катастроф, які передбачають витік метану (природного газу), як ще більше зло, ніж СО². І з цього моменту паніка набирає власних обертів. Хоча, чомусь, ризик становить лише природний газ, який видобувається за межами Росії.

З іншого боку, риторика щодо «кліматичної надзвичайної ситуації», виправдовує будь-які «революційні» дії без врахування їх впливу чи вартості. Це призводить до попиту на альтернативи з низьким рівнем викидів у виробництві електроенергії та тепла. Що – сюрприз! – означає використання природного газу.

Зростання попиту на енергію призводить до нестачі палива. А високі ціни приносять користь виробникам, що не є членами ЄС і мають ексклюзивний доступ до електромереж та газових мереж держав-членів Євросоюзу. І, знову, першою в цьому списку є Росія, яка має найкращі можливості для отримання прибутку, оскільки викиди ЄС та кліматичні амбіції її не хвилюють. До того ж, споживачі з ЄС з обмеженими альтернативами (такими як природний газ), а не Кремль, покриватимуть їх вартість, навіть якщо Брюссель вирішить ввести податок на вуглецевий кордон для невідновлювальних джерел енергії.

Спадщина проксі-воїнів Кремля – від антисланцевих революціонерів, руху «Окупуй» (Occupy movement – англ.), до нинішнього «Повстання проти вимирання» (Extinction Rebellion, XR – англ.) – досі з нами. Через їхню діяльність різко звузилися можливості для більш плавного переходу від енергоємного до енергоощадного світу.

Радикальні кліматичні групи, такі як XR та їх аналоги в інших країнах ЄС, відіграють важливу роль як середовище для розмноження російських інформаційно-психологічних операцій.

З одного боку, кліматичні екстремісти, такі як XR, вимагають нульові викиди до 2025 року і, що важливіше, до повної заміни обов’язкового демократичного процесу «рішеннями Громадської асамблеї з питань клімату та екологічної справедливості». Якби такий цікавий орган (дещо нагадує російські Ради в 1917 р. – диктатуру нового «пролетаріату», «Вся влада – кліматичним Радам») насправді виник, це означало б диктатуру екологічно пробуджених. І це, між іншим, створило б постійний механізм російського управління та контролю над внутрішніми справами ЄС та США. Насправді спроби потрапити туди, швидше за все, призвели б до плутанини, конфліктів, заворушень, обопільних звинувачень і, з точки зору політики, певної суміші паралічу, непослідовності та смішно невмілих поступок. Але це водночас було б ідеальним подарунком для тих, хто керує такими спецопераціями в Кремлі.

З іншого боку, ця шокова терапія з цінами та пропозиціями, яка, слід зазначити, навряд чи врятувала б планету, безперечно, призвела б до розпаду ЄС та НАТО, оскільки ці інституції були б перевантажені процесом забезпечення основних потреб своїх громадян, таких, як енергія, товари першої необхідності та послуги. До того ж, уряди ЄС явно не можуть розраховувати на ринкові механізми, оскільки виробники скрапленого газу, такі як США та Катар, реагують досить повільно. Тому рано чи пізно їм доведеться звернутися до Кремля за прийнятним і фізично доступним газом.

Мила, надворі холодно

Член Валдайського клубу Олександр Рар є досить відвертим: «Як тільки настає холодна зима – а вона завжди холодна – європейці швидко забувають про директиви. Так сталося і з «Північним потоком – 1», коли була потреба в газі за відсутності інших варіантів... Тому краще отримувати газ з Росії, порушуючи при цьому директиви ЄС і роблячи виняток, ніж замерзати».

І це зараз є актуальнішим, ніж будь-коли. Ціни на газ поза контролем регуляторів та урядів стрімко зростають. Газосховища майже порожні. У Росії є (нібито і створені ж нею) проблеми з газопроводами на її території. Все це підриває як впевненість споживачів ЄС, так і впевненість європейських нафтогазових компаній у тому, що вони зможуть задовольнити свої потреби в енергії без допомоги незамінного «Газпрому».

Російські інформаційно-психологічні операції, які працюють в енергетиці, дотримуються незмінної схеми. Вони націлені на критично слабкі місця в політичній, соціальній та економічній структурі ЄС. І вони посилюють слабкі місця за допомогою сірої та чорної пропаганди. Ними створюється хаос, який вони потім намагаються контролювати, заявляючи, що якщо ви будете добре поводитеся, будете мати газ. І для цього є зручні кризи: власне тепер, викликана «погрозою» близького до Кремля російського експерта, що «Газпром» може відмовити Польщі в російському газі за перешкоджання газопроводу OPAL – розширенню «Північного потоку – 2» на німецькій території.

Російський ендшпіль щодо «Північного потоку – 2» включатиме:

• Початковий пропагандистський залп, з оголошенням дати завершення газопроводу генеральним директором «Газпрому» Олексієм Міллером, у дуже знаменну для Путіна дату 12 вересня (день Олександра Невського);
• Сильні протести проти цін на енергію, дискредитацію політичних лідерів ЄС та провокування безладу та паніки;
• І як результат, позбавлені власної гідності перегони між членами ЄС – обов’язково очолювані Німеччиною та Австрією – за укладання двосторонніх угод з Путіним та отримання доступу до дефіцитних енергоресурсів.

Кінець частини 1.

Іліян Василєв, посол Болгарії в Росії (2000-2006 рр.)
Переклад: Ігор Федик, для «Главкома»
Оригінал статті читайте тут: Analyses & Alternatives