Про «Талібан», французьке шампанське, Беленюка та українську перспективу

Вранці 17 вересня ІТ-гіганти Google та Apple під загрозою санкцій з боку російської влади видалили застосунок «Навальний», який прибічники найвідомішого російського опозиціонера використовували для непрямої агітації до виборів у російську Держдуму.

Днем раніше стало відомо, що французькі виробники шампанського погодилися виконати вимоги Росії і змінити назву тих своїх продуктів, які постачаються до РФ. Якщо хтось, на диво, не в курсі, то пояснимо: досі французи багато років поспіль домагалися, щоб «шампанським» називався лише їхній продукт, з сортів винограду, зібраного в провінції Шампань, а інші аналогічні продукти щоб називалися тільки «ігристим вином». Відтепер же в РФ усе буде навпаки: російське ігристе називатиметься «шампанським», а от на експортоване з Франції шампанське французи муситимуть клеїти російськомовні наліпки «Игристое».

А ще днем раніше Олімпійський чемпіон із боротьби, народний депутат України Жан Беленюк повідомив у ефірі «Громадського», що відмовився від претензій на адресу молодих націонал-радикалів, які просто в центрі Києва завдали йому публічних образ на ґрунті расової ненависті.

Що спільного між цими трьома фактами? Між ними самими – нічого, але в сукупності все це – гарний привід відзначити одну сумну тенденцію.

Почнімо з російських історій. Якщо з видаленням «Навального» не все, як то кажуть, однозначно (додаток видалили рівно в момент початку голосування, під час якого будь-яка агітація, як відомо, заборонена в абсолютній більшості країн, і Росія тут – принаймні, формально – не виняток), то історія з шампанським лишає однозначний присмак «прогину». Самі французькі винороби визнають, що РФ становить для них лише 0,5 % світового ринку (!), зате це – найдорожчі сорти. І наполягають, що просто «не хотіли позбавляти російських клієнтів» свого продукту.

Останнє звучить цілковитим лицемірством: ті, хто в Росії п’є дорогі французькі вина, дістануть їх попри всіляке ембарго, як дістають підсанкційні устриці й тому подібні делікатеси.

Інше питання, наскільки заборона імпорту французького шампанського з такою назвою – для чого Путін підписав окремий указ! – вдарила по самих виробниках. Статистики щодо прибутків французів від російського ринку знайти, на жаль, не вдалося.

Та які б міркування не рухали французькими виноробами, очевидно одне: те, що багато-багато років було для них принципом, та що там – idée fixe! – з легкістю розсипалося перед готовністю російського самодержця просувати свої, протилежні принципи. Тому що сьогоднішня Росія заради принципів готова жертвувати в тому числі й інтересами своїх громадян (не кажучи вже про здоровий глузд).

А цивілізований Захід – ні.

І ті ж Google та Apple, імовірно, могли й не видаляти «Навального»: як уже сказано, агітація там була непряма, дуже добре продумана під роз’яснювальну кампанію щодо оптимальної процедури голосування. От тільки ж існувала ще й загроза величезних штрафів. Останній аргумент Росія вже не вперше успішно використовує проти західних онлайн-платформ. А піти з такого ринку вони не можуть: це – прибутки.

Тоді як Кремль, повторімося, цілком може «нагинати» західних буржуїв навіть коштом власного населення – і більша частина цього населення лише аплодуватиме.

Якоюсь мірою все це нагадує дії талібів у Афганістані. Ще навіть не сформувавши уряд, вони почали відверто шантажувати Захід гуманітарною катастрофою у завойованій ними країні – якщо Захід їх не визнає, не встановить хоч якоїсь форми дипломатичних зв’язків і, звичайно, не надаватиме масштабну допомогу. (Цікаво, що від тих, хто їх визнав одразу – скажімо, від Китаю чи тієї ж Росії – таліби чомусь нічого не вимагають, а тільки від ненависного, але такого заможного, Заходу).

Справа в тому, що війни, в кінцевому рахунку, виграють сильніші духом. Завдяки дитячим книжкам ми звикли приписувати вираз «сила духу» винятково позитивним персонажам. Але ж насправді це не має жодного відношення ні до моралі, ні до етики. Озирніться, скільки навколо сильних духом негідників; от і в політиці/геополітиці те саме.

Тут ми й переходимо до України.

Автор цих рядків має всі підстави стверджувати, що чемпіона Беленюка «атакували» 13 серпня в центрі столиці саме радикальні націоналісти; зрештою, хлопці самі приходили повиступати на цю тему в коментарі на мою ФБ-сторінку. Приводом стало давнє фото Беленюка з нині широко відомою в Україні російською пропагандисткою Скабєєвою – фото, за яке спортсмен вибачився ще два (!) роки тому. Але до чого тут «чорношкіра мавпа», скажіть мені?

А от тому що такі у декого з цих хлопців уявлення про патріотизм.

Тоді Жан Беленюк здійняв гучний скандал. Що ж він говорить тепер? Що на нього вийшли представники «організації», якій відомі хулігани (читай, ті є її активістами). «Вони провели з ними відповідну роботу, і для того, щоб не накликати тінь на ту організацію (тому що глобально вона проводить позитивну роботу для українського суспільства), ми потиснули руки. Для мене цей конфлікт наразі є вичерпаним», - розповів Беленюк.

Рівно та самісінька історія трапилася і з нападом ультраправих молодиків на фотокореспондента Олександра Кужельного, який, так збіглося, стався буквально за пару днів до інциденту з Беленюком. Тоді все теж обмежилося вибаченнями відповідної організації та обіцянками провести виховну роботу – і постраждалий всі претензії зняв.

Того разу організація анонімною не залишилася – це був «Національний корпус», а в «розрулюванні» ситуації брав участь її лідер Андрій Білецький.

В підсумку тепер усім зацікавленим очевидно: «патріоти» можуть нападати й далі – їм нічого за це не буде.

Не будемо додумувати, як і чим насправді переконували що журналіста Кужельного, що нардепа і чемпіона Беленюка. Зрештою, справа не в тому. Як і не в назві конкретної організації.

Справа в тенденції. А тенденція полягає в тому, що після – і внаслідок – російської агресії в Україні неуникно розвинулися й поширилися ті самі радикальні настрої, для нібито «захисту» від яких Москва й окупувала Крим та розв’язала війну на Донбасі.

В цьому теж є щось від ефекту світового тероризму, коли демократичні держави, аби захиститися від всепроникних теругруповань, змушені поступатися правами і свободами громадян. В нашому випадку маємо щось подібне. Російська гібридна агресія формує симетричну радикальну відповідь. Поки що цим не займається держава, але ця відповідь на рівні підсвідомого формулюється «знизу». І можна скільки завгодно філософствувати, а процеси відбуваються самі собою.

Явна безхребетність колективного «виробника шампанського» у вигляді цивілізованого світу переконує патріотичного молодого українця в неадекватності вибору Україною ліберального шляху. Сам же вітчизняний ліберал (як і будь-який), з його постійною рефлексією і складною картиною світу, теж викликає природну відразу у людей, для яких світ ділиться тільки на своїх і ворогів.

І найголовніше – все це зростає не на порожньому місці. Цивілізація дійсно не здатна повністю перемогти варварство в прямій сутичці. Скільки таких сутичок не вигравай, варварство повертатиметься на поле бою, поки не цивілізується – або поки, навпаки, не впаде цивілізація...

А ліберали як клас завжди пасують і перед гопниками, і перед чекістами.

Хтозна, можливо, колись нам доведеться вибирати між Україною тоталітарною й відсутністю України взагалі.

Це буде вкрай неприємний вибір.