Ідеальний фінал Джеймса Бонда — рецензія на фільм 007: Не час помирати

2006 року продюсерам Бондіани була потрібна перемога.

Був показаний новий виконавець ролі агента 007, була зворотна реакція, і їм потрібна була перемога.

У 2012 році у них також не лишалося права на помилку.

Студія була у важкому фінансовому становищі, і Координати Скайфолл зняли чи не на останні кошти.

Обидва рази вони перемогли.

Казино Рояль став сенсацією, а Скайфол — найкасовішим фільмом у франшизі.

2021 року їм знову знадобилася перемога.

Зміна режисера/сценарію в останню мить, травма Крейґа та три переноси через глобальну пандемію призвели до того, що фільм не виходив шість років, і перемогти потрібно було за будь-яку ціну.

Останній фільм Деніела в ролі агента з двома нулями все ж таки! Здавалося б — фільм приречений на провал.

Але ні.

І цього разу вони здобули перемогу.

За сюжетом, Джеймс Бонд пішов на пенсію і тепер живе разом зі своєю коханою жінкою — Мадлен (Леа Сейду).

Однак романтична ідилія тривала недовго, і перед агентом 007 постала нова місія, результат якої вирішить долю мільйонів людей.

Це якщо описувати сюжет коротко і без спойлерів, адже якщо вдаватися у більш тонкі подробиці — спойлери.

Якщо і є щось, що дійсно відрізняє фільм Не час помирати від його попередників, так це грандіозність та масштабність сюжету.

Режисер Кері Джоджі Фукунага виконав колосальну роботу.

У майже тригодинному хронометражі (а кіно, на хвилиночку, є найдовшим у всій Бондіані) він зумів показати все, що потрібно.

Нічого зайвого.

Арка Крейґовського Джеймса Бонда довжиною в 15 років закрита.

І від цього факту сльози самі по собі навертаються.

Чесно кажучи, я не помітив, як швидко пролетів час, і був настільки візуально зачарований кожним кадром та захоплюючим, емоційним завершенням цієї історії Бонда, що міг би легко просидіти ще довше.

Хотілося насолодитися кожною секундою.

Якоюсь мірою Не час помирати відповідає своїм безпосереднім попередникам — Скайфол і Спектр.

Ставки одночасно глобальні та особисті, і у фільмі багато повторень ідей та образів з минулих пригод Бонда.

Але є й відмінності.

По-перше, це немодна барвистість.

Спасибі оператору Ла-Ла Ленда Лінусу Сандгрену за чудові світанки і заходи, а також насичені, сонячно-рум’яні тони ранньої сцени погоні ледачими вуличками Матері, італійського містечка на пагорбі, куди Бонд вирушає разом з Мадлен.

Це одна із прекрасніших сцен у Бонді — як завдяки блискучій хореографії, так і таланту Фукунаги наповнювати окремі кадри загрозливими деталями та передчуттями.

Небезпечні стрибки на мотоциклі й численні зустрічі зі смертю на волосину від загибелі — все це змушує затамувати подих, як і кадр обличчя Леа Сейду, ураженого щирим жахом, і поступове прогинання броньованого скла Aston Martin DB5 Бонда, коли кулі неухильно б’ють по ньому.

Словами не передати, наскільки це було чудово! Тепер упевнено можу заявити: Кері Джоджі Фукунага — прекрасний режисер.

У фільмі їх налічується близько 20.

Усі відмінно впоралися із завданням, але деякі герої з’являються й зникають дуже швидко.

Головна з них — героїня Ани де Армас, яка просто краде кожну секунду свого екранного часу.

Вона чудова, і змушує мене негайно подати петицію про створення спін-оф фільму про неї.

Виділяється й Лашана Лінч, яка тримає себе в руках і доводить, що вона була б чудова у розширеній ролі такого типу.

Але старі друзі і вороги також грають важливі ролі, оскільки у цього фільму є велика історія, яку потрібно закінчити.

І оскільки вони піклуються про це, я тільки за.

Новый Бонд, уголовник Николас Кейдж и романтика в Нью-Йорке: топ кинопремьер недели.

Найкраще у фільмі Не час помирати — це те, що він закріпив за Деніелом Крейґом звання кращого Джеймса Бонда усіх часів не лишень завдяки технічній досконалості, але й завдяки тому, що його персонаж має повну та надзвичайно особисту дугу протягом усіх фільмів.

Це чудова річ, і, сподіваюся, це ідеальний кейс, якому будуть слідувати у всьому, що стосується майбутнього 007.

Мені також сподобався, звичайно ж, екшн.

Погоні, перестрілки, унікальний шпигунський транспорт, гаджети — все це тут є, як і повинно бути.

Сценарій теж чудовий, він майже ідеально балансує між серйозною драматичною загрозою, з якою стикається MI6, і необхідною дозою ностальгічного гумору, який ми так любимо у цій серії.

На жаль, хоча мені сподобалося оповідання про лиходія Сафіна і його плани, вважаю, що сам персонаж був трохи недооцінений.

І хоча його особиста помста мала сенс, у більш широкому плані не вистачало розвитку.

Втім, я прекрасно розумію, чому творці вчинили так — адже у фільмі основний акцент йде на героя Бонда, на бенефіс Деніела Крейґа.

Я не полюбив Малека як лиходія, але ним не зловживали, і це спрацювало для мене.

У Сафіна немає жодних хитромудрих мотивів: він просто моторошний психопат старої школи, у якого на думці тільки помста та світове панування.

Навіть його фортеця — це пережиток минулого.

Бетонний замок на острові — класичне лігво лиходія у традиціях великих декорацій Кена Адама 1960-1970-х років, з громіздкими діагональними колонами, прихованими люками, бігаючими міньйонами у небезпечних костюмах.

Наприкінці хочеться сказати, що Не час помирати — краще втілення Деніела Крейґа у культовій ролі, в якому Бонд подорожує емоційними просторами, де персонаж ніколи не був раніше, принаймні, з часів На секретній службі Її Величності або у деяких уривках книг Яна Флемінга.

Ви відчуваєте всю втому тіла та обличчя Крейга, всю напругу Бонда від необхідності врятувати світ востаннє (знову).

Крейґ, безумовно, вирішив усі суперечки, які велися навколо нього, коли він був оголошений у якості 007 в 2005 році.

І закріпив за собою статус неповторного Бонда, взявши на себе одну із найвеличніших ролей в історії кіно.

І у цьому останньому виконанні, яке визначає кар’єру, зробивши з неї щось унікальне та незабутнє.

Хто б не був наступним, йому доведеться виконати складну роботу.

Ми чекали на вас, містере Бонд, досить довгий час — і яка радість та полегшення, що ви повернулися! 007: Не час помирати в українському прокаті вже з 30 вересня.

?>.