«Мілітарний»: українські наративи про війни у світі та здорова альтернатива Арестовичу

2008 року журналіст Олександр Аргат і школяр Тарас Чмут одночасно створили в соцмережі «Вконтакті» тематичні групи, присвячені військовій тематиці. Згодом вони познайомилися, зрозуміли, що варто поєднати зусилля, і створили спільну групу «Українська мілітарія». Так почалася історія «Мілітарного» — одного з перших українських онлайн-медіа на військову тематику. За кілька місяців вони вирішили створити перший в Україні інформаційний майданчик, де можна дивитися, читати й обговорювати матеріали про українську армію, оборонний комплекс та силові структури. Сайт, який допоміг розробити Роман Сухан, отримав назву «Український мілітарний портал».

На фото Тарас Чмут

Проєкт був цілком волонтерським. Десяток авторів дописували для сайта у вільний від роботи й навчання час. Окрім статей, видання мало форум, на якому спілкувалися колишні, нинішні та майбутні військовослужбовці. Власне, спілкування на форумі було головною функцією Українського мілітарного порталу, адже контенту на сайті виходило зовсім мало — за тих часів у військовій та оборонній сфері в Україні було не так багато подій і тем для матеріалів. Так тривало до 2014 року.

Коли Росія окупувала Крим, а згодом загарбала частину Донеччини та Луганщини, усе змінилося. Потрібно було підтримувати армію та протистояти засиллю російської пропаганди та дезінформації в інформаційному просторі. Команда Українського мілітарного порталу започаткувала проєкт «Мілітарна допомога», в межах якого збирала гроші на закупівлі для військових. Головний редактор сайта Тарас Чмут та редактор Михайло Люксіков пішли в армію. Сайт залишився під опікою модераторів, обраних із числа постійних відвідувачів форуму.

Повернувшись із війни 2017 року, Тарас Чмут став офіційним власником сайта, а Роман Сухан пішов із проєкту (зараз він — ведучий на Суспільному). «Роман хотів робити журналістику за стандартами Бі-бі-сі, а ми хотіли називати Росію окупантом», — пояснив розбіжності в поглядах засновників «Мілітарного» Тарас Чмут. Команда сайта створила громадську організацію «Український мілітарний центр».

На фото Роман Сухан

Проєкт зосередився на інформуванні українського суспільства про ситуацію в армії та військово-промисловому комплексі, прагнучи також витіснити російські та проросійські наративи з українського інфопростору. Йдеться не лише про тлумачення російської агресії, а й, наприклад, уявлення про озброєння українського війська, закупівлі та експорт зброї тощо.Маніпуляцій на цій тематиці дуже багато.

Втім є в «Мілітарного» й масштабніша місія. «Ми давно вже розповідаємо про світ, а не лише про Україну. Пишемо про публічні контракти, про основні види техніки та озброєння, про всі збройні конфлікти, які відбуваються у світі. Ми хочемо, аби в Україні читали український наратив, — розповідає Тарас Чмут. — Тому пишемо про Сирію, Афганістан. Аби люди, яким це цікаво, не йшли до російських джерел. Планово висвітлюємо ці події щодня, бо коли щось трапляється, то люди знають: потрібно йти до нас, а не до сайтів, які сьогодні пишуть про футбол, завтра про їжу, а післязавтра про Сирію. Хочу, аби ми стали основним джерелом інформації про Африку, бо зараз там твориться світова історія, а українці про це не знають».

Коли фокус проєкту розширився, його назву скоротили з «Українського мілітарного порталу» до більш універсальної — «Мілітарний».

Хоча в останні роки «Мілітарний» перетворився на повноцінне медіа, яке постійно продукує контент, єдиного керівника в редакції досі немає. Тарас Чмут, Олександр Аргат та Михайло Люксіков ухвалюють рішення колегіально. «Ми можемо мати різне бачення всередині команди щодо певних процесів, тому дискутуємо», — розповідає Тарас. Окрім демократичної системи управління редакцією, «Мілітарний» відрізняється від інших медіа, які пишуть про озброєння та війну, прозорістю: на сайті опублікований мобільний телефон головного редактора, тому кожен охочий співпрацювати може зателефонувати чи написати. Така прозорість викликає довіру й повагу в читачів, які підтримують проєкт пожертвами. На патреоні «Мілітарний» має 168 патронів, які жертвують майже 900 доларів на місяць. Для українських медіапроєктів це доволі багато.

На фото Олександр Аргат (ліворуч), Михайло Люксіков (в центрі) та Тарас Чмут (праворуч) 

Пожертви й невелика кількість реклами — поки що єдині джерела доходів «Мілітарного». «Війни однаково не закінчуються, — говорить Тарас Чмут. — У мережі є кілька гравців, із якими ми конкуруємо або співпрацюємо. Це мотивує нас. З іншого боку, ніша досить вузька, й тут не можна побудувати фінансово успішну модель. Кількість читачів невелика. Максимум був понад вісімдесят тисяч людей на день, зазвичай — від двадцяти до п’ятдесяти тисяч щодня. Зміни в алгоритмах гугла й фейсбука сильно вдарили по рекламі й монетизації».

Тарас розповідає, що робота «Мілітарного» вплинула на деякі політичні рішення. Наприклад, сприяла тому, що Україна таки отримала два катери класу Islands зі складу берегової оборони США з Балтимора для військово-морських сил. Хоча угода була вигідною, тогочасне військове та політичне керівництво держави заблокувало процес на три роки. «Ми прагнули спершу сформувати громадську думку, що нам потрібен сильний флот, тому ця пропозиція від США важлива для наших військово-морських сил, — розповідає Тарас. — Разом із журналістами програми “Схеми: корупція в деталях” ми зробили велике детальне розслідування про те, як Порошенко та наближені до нього люди блокували це рішення. Бо паралельно купувались кораблі з “Кузні на Рибальському”, яка належала оточенню Порошенка. Це розслідування мало великий розголос і дійшло до США, які почали тиснути на Порошенка, аби він публічно заявив, що Україна візьме американські катери. За кілька місяців Порошенко урочисто вітав екіпаж у Балтиморі, й це подавали як велику перемогу. Хоча насправді це коштувало великих зусиль і років роботи — нашої команди і не лише її».

Показовою була й історія рятувального судна «Олександр Охрименко», яке довго було в розпорядженні Міністерства інфраструктури. Пошуково-рятувальна служба військово-морських сил якраз потребувала подібного судна для виконання військових завдань. «Хоч судно й не використовували, міністерство постійно знаходило приводи для відмови й затримки рішення, — пояснює Тарас. — Тому, коли уряд Гройсмана допрацьовував останні дні, ми організували інформаційну кампанію із закликом до міністра Володимира Омеляна: нехай підпише папірець, який півроку лежить у нього в папці, й зробить щось корисне для флоту». Кампанія набула розголосу в соцмережах: люди теґали Омеляна, запитуючи, чому не сприяє підвищенню боєздатності військово-морських сил України. Незабаром документ підписали.

Проєкт не мав би такого впливу, якби його редактори залишалися волонтерами й не почали отримувати гроші за свою роботу. Потрібно було розподілити обов’язки та функції. Коли це сталося, аудиторія швидко зросла — в чотири рази за три роки. Зараз оплачувану роботу в проєкті мають четверо людей, які модерують сторінки в соцмережах, комунікують і наповнюють сайт. «Для більшості з нас це було хобі, — каже Тарас Чмут. — За ці роки я не отримав із “Мілітарного” жодної гривні. Але мрію, що це стане моїм основним місцем роботи і я зможу займатися цим професійно». Зараз Тарас також працює директором фонду «Повернись живим», а Олександр Аргат — у комунікаційній агенції PlusOne.

2017 року команда «Мілітарного» вирішила робити відеопрограму. Тоді обрали назву «4.5.0», яка є символічною — у військових це означає, що все добре. Після кількох етерів засновникам «Мілітарного» запропонували перетворити проєкт на щотижневу програму на «Еспресо». Незабаром вони перейшли на 5 канал із окремою десятисерійною програмою «Лінія оборони», яка проходила у прямому етері з гостями — керівниками заводів та власниками приватних оборонних компаній.

«У нас є пул немедійних людей, які є справжніми фахівцями, — пояснює Тарас. — Ми запрошуємо їх і робимо впізнаваними, щоб журналісти запрошували справжніх військових експертів, а не Арестовича і йому подібних. Це, наприклад, Руслан Шпакович, спеціаліст по снайпінгу, Сергій Березуцький, аналітик Science Technology Ukraine, Микола Саламаха, один із провідних фахівців із бронетехніки». Навесні 2021 року команда «Мілітарного» запустила «Мілітарний подкаст» на ютубі — відтоді вийшло вже тридцять випусків програми. Канал «Мілітарного» має майже 25 тисяч підписників.

Окрім  розширення виробництва відеоконтенту, команда проєкту хотіла б розвивати англомовну версію сайта. Вона є й зараз, і англомовні матеріали набирають подекуди десятки тисяч переглядів, однак наповнювати її важко. Мілітарна лексика складна, й волонтери-перекладачі не завжди дають раду тематичним текстам. Поки що проєкт не може найняти редактора, який ідеально знає англійську військову термінологію, тому англомовну версію заморозили.

Найбільшою перемогою «Мілітарного» Тарас Чмут вважає створення спільноти людей, які не тільки зробили свій внесок у проєкт, але й виросли на його контенті. «Таких людей тисячі. Це вже аудиторія, критична маса, яка може на щось впливати. Вона позитивна, проукраїнська й адекватна, намагається критично сприймати інформацію і давати оцінки. Це наше головне досягнення», — каже співзасновник проєкту.

Фото: Мілітарний, Повернись живим, фейсбук-сторінка Михайла Люксікова