Нові книжки українських видавництв про Білорусь: між правозахистом, солідарністю та ринком

П’ять книжок, які дозволять українцям краще зрозуміти білорусів та їхній протест.

Вже понад рік у Білорусі триває політична криза, яка почалась із фальсифікації президентських виборів і масових протестів, що потягнули за собою репресії та навіть убивства. Режим Лукашенка не припиняє тиск на всіх незгодних. Деякі українські видавництва відгукнулися на події в Білорусі, видавши книжки білоруських авторів. І стикнулись при цьому з двома завданнями, які не так легко виконати одночасно.

По-перше, познайомити українську аудиторію з білоруським контекстом за допомогою голосів самих білорусів і білорусок. По-друге, разом із жестом солідарності зробити це комерційно успішним продуктом, адже книжковий бізнес — не доброчинність. На BookForum у Львові видавці розповіли про кілька видань, які наближують білоруське сьогодення до України.

«Ми прокинемось іншими», Ія Ківа

10 розмов із білоруськими автор(к)ами про те, що відбувається в їхній країні з серпня 2020 року. Упорядники хотіли, щоб українські читачі відкрили для себе сучасний білоруський контекст не з соцмереж та медіа, а від тих, хто безпосередньо переживає ці події й пише чи говорить про них, пропускаючи їх крізь себе.

Крім того, в оформленні використані переклади віршів та фрагменти дописів із соцмереж авторів/ок. Більше про ідею та втілення книжки в межах події на львівському BookForum'і 2021 року розповіла виконавча директорка PEN Ukraine Тетяна Терен. Вона наголосила, що цей проєкт не тільки й не стільки літературний, як насамперед — правозахисний.

Його ідея з’явилась після серпневих подій у Білорусі 2020 року, коли почались масові протести по всій країні та в Мінську проти сфальсифікованих Лукашенком виборів. Тоді PEN Ukraine, відчувши необхідність зреагувати, влаштовував Вечори Солідарності – серію онлайн-інтерв’ю з білоруськими інтелектуал(к)ами про те, що в них відбувається і як вони це відчувають.

«І ми хотіли зробити це без такого тону, мовляв, був у нас свій Майдан і зараз ми пояснимо вам, як правильно вам робити вашу революцію, а то ви якісь надто мирні. Ми дуже хотіли цього уникнути й дати їм змогу розповісти, що відбувається в їхній країні, їхнім голосом. Хочу вірити, що ця книжка буде певним відкриттям і для українських видавців», — розповіла вона.

Музей етнографії та художнього промислу

Далі виникла ідея продовжити проєкт і перетворити його у книжку інтерв’ю. Упорядницею стала поетка та перекладачка Ія Ківа. Вона розповіла «Детектору медіа» про деталі створення книжки. Наприклад, що важко було шукати фотографії, оскільки люди відмовлялися їх давати через загрозу переслідування. На етапі остаточного узгодження книжки деякі репліки про режим робили стриманішими — так би мовити, писали езоповою мовою. Ніхто не відмовлявся від сказаного, але, впорядковуючи книжку, доводилось зважати, наскільки небезпечним може бути її публікація для тих, хто залишається в Білорусі. І з огляду на це досі немає можливості переправити туди примірники, «щоб не наражати людей на небезпеку. Бо там лише візуальна частина така, що це будуть далеко не "суткі" (тобто доба в ув’язненні — ДМ)».

«Як на мене, книжка має і правозахисний, і літературний аспекти, — каже Ія Ківа. — Правозахисний — як прояв свободи слова і водночас підтримка/захист свободи слова. Літературний — бо автори так чи інакше розповідають і про себе, і про дискурс, із якого постають їхні твори. До того ж, у книжці є переклади. Але, грубо кажучи, ця книжка — не розважання про літературу, естетику та інші речі, а про літераторів (і взагалі про людей! білорусів, усіх) у небезпеці. Тому правозахисний аспект тут очевидний. І наші герої — це не якісь високочолі інтелектуали, що стоять "над сутичкою", а глибоко залучені у протести люди, які також міняються, переживають, плачуть, допомагають... Горизонтальна історія (власне, як і самі білоруські протести). Людський, громадянський, літературний, правозахисний виміри — в принципі книжку можна читати щонайменше з чотирьох позицій».

«"Бум-Бам-Літ": антологія білоруської поетичної революції»

«БумБамЛіт» — це неофіційне об’єднання митців, які в Білорусі наприкінці 90-их— на початку 2000-их ламали літературні канони, влаштовуючи постмодерністичні ігри з текстом та перформансами, як-от «жбурляння м’ясом на сцені чи декламування хрестоматійних віршів під час катання на роликах», як сказано в анотації. Тепер цей пласт переклали й видали українською.

Про книжку на BookForum'і розповів директор видавництва «Люта Справа» Андрій Гончарук. Для нього це «хуліганська література, культурний зріз кінця 90-их років». У контексті «БумБамЛіт» Гончарук асоціативно згадав українське літературне об’єднання 80-90-их «Бу-Ба-Бу», одним із учасників якого є письменник Олександр Іванець — член водночас і Білоруського, і Українського ПЕНів.

«Ми починали не з того, щоб перекладати білорусів українською, а навпаки — хотіли інтегрувати сучасну молоду нонконформістську українську культуру в білоруський простір. І ми спершу перекладали українських авторів білоруською. Далі ми зрозуміли, що треба працювати у двох напрямках. В Мінську я познайомився з білоруськими видавництвами й видавцями. Ми приятелюємо й маємо змогу обмінюватися книжками. Ми знаємо, що такі видавництва як “Галіяфы” чи “Люта Справа” не мають великої кількості топових назв, які б були бестселерами. Але ми готові обмінюватися правами й це ще питання майбутнього, оскільки зараз їм всім не до того. Вони намагаються якось виживати. Ми всі втрапили в ковідну історію, яка значно ускладнила всім життя, а у них ще й політична ситуація, крім усього іншого, яка заважає розвиватися і бути вільними. Бо без свободи ніяке мистецтво не може проявитися повною мірою», – розповів Гончарук.

Андрій Гончарук та Алєсь Плотка

Інтерес до України з білоруського боку почався з Помаранчевої революції, розповів на заході білоруський перекладач та письменник Алєсь Плотка. Він попросив зі стриманим оптимізмом ставитись до перспектив, наскільки швидко все відбуватиметься в самій Білорусі.

«Чому я порівнюю ці дві події? Бо ми зараз із боку культури перебуваємо у часі, коли я тільки бачу, як люди починають говорити, мовляв, о, в нас є якась білоруська література, нічого собі, о, є ще й якісь українські письменники. І я маю на увазі маскульт, розумієте? Такі собі різні бульбашки. По той бік є такі спільноти білорусофілів в Україні й українофілів в Білорусі, яким це цікаво. І нам би хотілось цією бульбашкою поділитися», – сказав Плотка.

На його думку, весь наш регіон перебуває в точці постімперської біфуркації. «Не буде перебільшенням сказати, що Україна є емоційним лідером цього руху. Хай слово “братерство” з 2014 року трохи так собі звучить, скажу, що в нас сестринські країни, в яких багато культури та є люди, які цим цікавляться», – сказав він. Ще Алесь Плотка пожартував, що у 2014 році в Білорусі теж було багато спеціалістів у фейсбуці, які радили українцям, як правильно робити Майдан. «Тому є такий дискурс, що поробиш, 1:1, нумо жити далі», – сказав Плотка.

«Краєвид з ментоловим ароматом», Уладзімєр Арлов

Збірка оповідань білоруського автора в перекладі Олександра Ірванця. У збірці є й містика, й іронічна антиутопія, й антиколоніальний дискурс. Уладзімєр Арлов не лише прозаїк, а й поет, історик, есеїст та віцепрезидент Білоруського ПЕН-клубу. Він може писати про будь-що, відзначила директорка «Видавництва Старого Лева» Мар’яна Савка в межах дискусії на BookForum’і, і це буде хороша проза.

Вона розповіла, що ідею книжки обговорювали вже кілька років. Але був нюанс: автор із тих чи інших причин не приїхав би в Україну на презентацію книжки, а просувати книжку без автора наживо вкрай складно. Аж ось з’явилась інформація, що Арлов відвідає «Книжковий Арсенал».

«Українські читачі не дуже люблять імена, які вибиваються за вже відомі їм рамки.. І якщо це ім’я вірменського, азербайджанського, грузинського, білоруського письменників, то це "не дуже добре". У нас було чимало ситуацій, коли прекрасні книжки малих літератур не "злітали", а ми ж не можемо видавати книжки, щоб вони стояли на складі. Ми б тоді не були комерційно успішними, а ми намагаємось такими бути, не видаючи при цьому якийсь треш.

Мар'яна Савка

Арлов написав мені листа після того, як отримав цю книжку. Дуже зрадів. І таки не зміг приїхати на Арсенал. Це було надто небезпечно. Дверцята цієї можливості закрилися. Ситуація, яка складається з білоруськими письменниками, які в центрі уваги спецслужб, не має гарних перспектив у їхній країні», – розповіла вона.

Крім того, у видавництві «Люта Справа» вийшла перекладів віршів Арлова, збірка «Все як і раніше, лише імена змінилися», і ще у 2005 році у видавництві «Факт» вийшла проза Арлова «Реквієм для бензопилки», обидві у перекладі Ірванця.

«Пил, що танцює», Дмитро Строцев

Поетична збірка білоруського поета складається з «чотирьох мов, які переживали або переживають зараз репресії», сказано в післямові поетки та перекладачки Анни Грувер. Це російська, якою пише Дмитро Строцев, а також переклади українською, польською та білоруською. Серед тем віршів – як і білоруські події минулого й цього року (автор й сам відсидів 13 діб в ізоляторі Жодіно за участь у протестах), так і український Майдан та російсько-українська війна на окупованих територіях Донеччини та Луганщини.

«Чи можуть вірші протистояти пропаганді? Чи можлива поезія після Аушвіцу? Чи можлива поезія після Волновахи?», — йдеться в післямові, яку написала одна з перекладачок текстів Строцева Ія Ківа.

Це ще один міжкультурний діалог. У віршах про українські реалії Строцев висловлював ставлення білорусів до українських подій, а у білоруських віршах навпаки розповідає, як це переживається, щоб аудиторія ззовні могла це зрозуміти. Особливо в контексті схожостей та відмінностей між Україною та Білоруссю в найрізноманітніших планах: мовному, соціальному, політичному і так далі.

«Белорусский Донбасс», Катерина Андреєва та Ігор Ільяш

«З часів війни в Афганістані білоруси не брали масової участі в бойових діях. На Донбасі вони виявилися третьою за чисельністю національною групою», — йдеться в анотації книжки від «Фоліо». У ній подружжя білоруських журналістів Катерина Андреєва та Ігор Ільяш досліджують, як так сталося, яку роль відіграє Білорусь у російсько-українській війні та чи має до цього причетність режим Лукашенка.

Обоє не змогли б відвідати Україну, оскільки Андреєву разом з іншою журналісткою Дариною Чульцовою посадили на два роки в колонію за стрім протестної акції і його розгону 15 листопада 2020 року. Силові органи інкримінували їм участь протестах та їх організацію. Правозахисники вважають обох політв’язнями. Політв’язнів у Білорусі лише офіційно 715.

Крім того, Ільяш у липні цього року 10 діб провів у СІЗО через обвинувачення в участі у масових заворушеннях. В самій Білорусі книжку визнали екстремістською. 7 квітня 2021 року журналісту видання «Настоящее время» Роману Васюковичу призначили штраф за те, що він провіз книжку через кордон.