Говорити з невакцинованими. Як це робить американська преса

Діана Буцко — колишня журналістка LB.ua, яка вчиться у Південноілінойському університеті у Сполучених Штатах Америки. На прохання «Детектора медіа» Діана розповідає, як американські медіа висвітлюють проблеми відмови від вакцинації в їхній країні і який досвід, можливо, варто було б запозичити українським журналістам.

56% українців не планують вакцинуватися від коронавірусу. Це опитування, безперечно, шокувало й мало би стати поштовхом до серйозного аналізу інформаційної кампанії, яку, зважаючи на ці дані, навряд чи можна вважати успішною. Що й казати, коли українці вважають вітаміни (22%) майже так само ефективними проти коронавірусної хвороби, як і вакцину (23%). А ті, хто вакцинувався, зробили це у першу чергу через бажання працювати в період посилення карантинних обмежень; ефективність та безпечність вакцини — лише на другому і третьому місцях. Вагомим аргументом українці також вважають можливість виїхати за кордон.

Звісно, значна частина відповідальності за такі результати лежить на тих, хто поширює фейки про чипування та 5G, але не лише на них. Уряд мав би з’ясувати, чому комунікаційна стратегія не спрацювала, а медіа — задуматися, чому не змогли за рік достукатися до більшої частини громадян та були заглушені «потужнішими» голосом антивакцинаторів у ютубі.

Як треба і чи взагалі варто розмовляти з антивакцинаторами, українські журналісти намагалися розібратися торік, обговорюючи програму BihusInfo. Героями січневого випуску стали люди, які відмовилися від щеплень і не вакцинували дітей. Хоча ведучий і ставив запитання на кшталт «чи підтверджували лікарі документально зв’язок між аутизмом і вакцинацією?» (звісно, ні), але окремого розвінчування фейків у програмі не пролунало. Противники щеплень протягом усього ефіру ділилися своїми поглядами на вакцинацію, а глядачі спростувань не почули. Це здійняло хвилю критики, в результаті якої редакція видалила випуск із ютуба. Критики програми наполягали: антивакцинаторам слово взагалі краще не давати, адже вони поширюють брехню й маніпуляції, а не представляють іншу точку зору на проблему.

За такої аргументації усе ж незрозуміло, чому деякі українські медіа ставлять знак рівності між агресивними антивакцинаторами та невакцинованими. Невже всі невакциновані переконані у «шкідливості» вакцин? Невже всі вони заклялися назавжди відмовитися від щеплень? Невже всі вони вірять, що вакцини — спецоперація Білла Ґейтса? І найголовніше — невже апелювання до невакцинованих як до людей, які «плекають свої печерні фобії про начебто шкідливість вакцини» чи як до «малоосвіченої малокультурної темної країни» зможе їх схилити до щеплення? Як із цією аудиторії працює західна преса?

Якщо коротко — з невакцинованими говорять. До прикладу, в мультимедійному проєкті про невакцинованих американців The New York Times поговорила з десятками людей у 17 штатах. І дивина — не всі вони вірять у чипи Ґейтса! Хоча видання й зазначає, що більша частина (20% дорослого населення) наполегливо відмовляється від вакцинування, проте дехто поки просто чекає. Приблизно 10% дорослих американців кажуть, що за певних обставин можуть бути переконані в необхідності вакцинації.

Невакциновані американці мають різну аргументацію. 58-річний Стівен Ґарріс стурбований, що з появою нового штаму доведеться ревакциновуватися, тому поки що відкладає, аби не робити щеплення кілька разів. 85-річна Мирна Паттерсон, яка працює у госпіталі (так, серед медперсоналу у США теж є скептики), переймається, що вакцини були занадто швидко розроблені. 25-річний Алекс Ґарсія просто покладається на свій імунітет. Ганна Рід та її чоловік вірять у вакцини, але чекають, поки мине більше часу й Управління з контролю за продуктами і ліками США (FDA) остаточно затвердить їх (поки що лише Pfizer отримала таке схвалення, Moderna та Johnson&Johnson погоджені для екстреного використання).

У заголовку та ліді до інтерв’ю з педіатринею Реєю Бойд The Atlantic пише: «Америка геть не розуміє невакцинованих людей. Не всі вони антивакси, а таке ставлення до них тільки погіршує ситуацію». Лікарка пояснює, що іноді люди не користуються надійними джерелами, бо просто не мають доступу до гугла (так, життя у селах теж існує!). За її словами, зневажливе ставлення до невакцинованих людей не робить їх більшими прихильниками вакцинації. Через осуд невакциновані менше довіряють уряду, тому краще спілкуватися з ними через локальних лідерів — священиків, пожежників, місцевих політиків.

«Інакомислення. Обережність. Недовіра. Байдужість. Вагання щодо вакцинації не пояснюється чимось одним. Це цілий портфель. І нам знадобиться портфель стратегій, щоб вирішити цю проблему», — ідеться в іншому матеріалі видання. Дослідниця онлайн-дезінформації Коліна Колтай закликає не вважати людей ідіотами через те, що вони повелися на фейки, адже це ускладнює комунікацію з ними.

«Багато невакцинованих людей не проти того, щоб зробити щеплення. Проблема полягає в тому, як допомогти їм його отримати» — з таким заголовком вийшла стаття The Washington Post. Газета цитує серпневе опитування, де 44% невакцинованих сказали, що не проти щепитися. Серед причин, через які вони поки що це відкладають, — далеко їхати до пункту вакцинації, вичікувальна позиція (побачимо, що буде з вакцинованими) або ж незнання, що вакцини у США безкоштовні. Деякі нелегальні мігранти просто бояться, що в них перевірять документи, хоча влада закликала цього не робити. Опитування, проведене серед темношкірих, показало, що люди часто губляться в потоці інформації в інтернеті і їм бракує довірливої розмови з лікарем, який міг би відповісти на всі запитання.

Колумніст The New Yorker Друв Хулар, який також є практикуючим лікарем та дослідником, дає політикам поради. По-перше, й надалі займатися освітою та роз’ясненнями. «Після року розмов про вакцини може здатися, що вам більше нічого сказати, але у багатьох людей все ще виникають запитання про те, чи можна вакцинуватися, де і коли їм зробити щеплення. Останні опитування свідчать, що більшість американців, у тому числі четверо з десяти вакцинованих, вірять або вагаються принаймні щодо одного міфу про вакцинацію», — пояснює лікар. Інші рекомендації, які він дає політкам, — матеріальні мотивації (починаючи від пляшки пива, закінчуючи мільйоном доларів), повне схвалення вакцин FDA, часткове запровадження обов’язкової вакцинації — наприклад, у студентських гуртожитках, для роботи в офісі чи міжнародних подорожей.

В іншій колонці The New Yorker лікар Клейтон Далтон пояснює питання, які турбують невакцинованих: чому влада досі повністю не схвалила всі вакцини, чому мізерний ризик міокардиту чи закупорювання судин не повинен нас відмовляти від щеплень, чому мРНК-вакцини не змінюють ДНК. Він пише, що страхи людей природні. Його теж лякають імовірні побічні ефекти. Надмірні побоювання, на його думку, пов’язані з тим, що люди часто не розуміють, яке місце займають ризики в медицині загалом.

«Майже все, що роблять лікарі, ризиковано. Операції можуть піти не так. Діагностичні тести можуть дати хибнопозитивні результати... Не є винятком і ліки та вакцини. Дослідження показали, що майже 7% госпіталізованих пацієнтів страждають тією чи іншою формою побічної реакції на ліки, при цьому смертність становить 0,3%. … Все це звучить досить небезпечно. Чи означає це, що ми повинні взагалі припинити виписувати ліки? Усе ж я думаю, що більшість моїх пацієнтів, які все ще вагаються щодо вакцинування, погодяться, що запобігання інсультам та судомам, лікування діабету, зняття болю та лікування інфекцій є надзвичайно важливими і що користь, яку ми отримуємо від застосування цих ліків, значно перевищує ризики», — пояснює лікар.

«Важливо продовжувати говорити людям не тільки про те, що вакцини безпечні, але й чому вони безпечні», — до такого висновку приходить лікар.

Отож, чи можна давати слово невакцинованим? Звісно! Особливо якщо це більшість країни. Американські медіа говорять про невакцинованих і говорять із ними, адже це єдиний спосіб зрозуміти, чому люди після року інформаційної кампанії досі вагаються. Запитання полягає у тому, як говорити.

Україні буде складніше переконати невакцинованих через історичну недовіру до державних інституцій загалом і стратегію запобігання коронавірусу зокрема. Ставлення до громадян як до маленьких дітей, із якими не можна говорити відверто і взаємодіяти на рівні партнерів, а можна лише залякувати і вводити в оману, навряд чи сприяло зростанню цієї довіри. Не допомогли й корупційні скандали довкола закупівлі вакцин. Відповіді на купу запитань підвисли в повітрі. Чому українці повинні щеплюватися вакциною, ефективність якої 51%, а не 94% (тільки тому що уряд не зумів оперативно домовитися з виробниками)? Чому український МОЗ дозволив змішувати вакцини, коли у США, наприклад, поки що цього рекомендують не робити? Чому українці повинні носити маски, коли політики влаштовують багатолюдні вечірки? Відповіді на ці запитання декому можуть видаватися очевидними, але, мабуть, не всім 56% невакцинованих.

Недовіра роз’їдає й інститут ЗМІ, який може сприйматися аудиторією як транслятор повідомлень влади. Коли більшість населення не збирається вакцинуватися, а телевізор невпинно повторює «вакцинуйтеся», новинні сайти оминають тему смертей у день вакцинації, це шкодить відносинам із глядачами, читачами чи слухачами.

Отож, як говорити з невакцинованими? По-перше, припинити ставити знак рівності між невакцинованими й затятими антивакцинаторами, не принижувати й не говорити з позиції «ми знаємо, як правильно, і зараз вам, неосвіченим, розкажемо». Така форма унеможливлює довірливу комунікацію. При цьому можна обійтися без цитування антивакцинаторських теорій змов, проте важливо зрозуміти, де лежить інформаційна прогалина.

По-друге, з розумінням поставитися до того, що людям страшно, бо боятися невідомого й нового — людська природа. Загубитися в нескінченному потоці суперечливої інформації легко, розібратися в наукових даних, які постійно оновлюються, складно. Чи читатиме бабуся в селі наукову статтю про ефективність Pfizer англійською мовою? Малоймовірно. Тому потрібно говорити з цими страхами, а не лише засуджувати їх.

«Вакцинуйтеся, бо це потрібно» — меседж, якого не досить. Варто й далі пояснювати, чому це потрібно. Не оминаючи при цьому дражливих тем. Треба бути чесними з аудиторією. Якщо вакцинований помирає за кілька годин після щеплення, про це теж потрібно говорити, пояснюючи вкотре і вкотре, що зв’язок між подіями не доведений. Для релігійних людей важливо розтлумачувати, що при виробництві вакцин не використовують абортивних матеріалів.

Українські медіа намагаються говорити з невакцинованими про їхні страхи. У сюжеті «ТСН» журналістка розвінчує кожну тезу антивакцинатора, пояснюючи, чому не варто боятися того, що лякає героя сюжету. «Ліга» зробила великий проект про антивакцинаторів, викриваючи їхні корисливі мотиви, а ось тут спростовує міфи. «Українська правда» у подкасті розповідає, що говорити з не вакцинованими треба. Сімейна лікарка пояснює в ефірі «Громадського радіо», що не вакцинованим, які остаточно не відмовилися від щеплення, варто надавати необхідну інформацію, розповідати про дослідження та досвід інших людей.

По-третє, потрібно не лише розвінчувати фейки, а й говорити про практичні проблеми, з якими щодня стикаються українці; не лише ретранслювати позицію представників МОЗ через новини та інтерв'ю, а й відповідати на запитання аудиторії, тримаючи руку на пульсі наукових досліджень. Цим вирізняються американські медіа. Що вони тільки не пояснювали і продовжують пояснювати! Як часто потрібно дезінфікувати окуляри? А продукти з крамниці? Чи безпечно вживати воду з питних фонтанчиків? Чи захищає маска, якщо ніхто, крім мене, її не носить?  Якщо у мене є антитіла до коронавірусу, чи означає це, що у мене немає коронавірусу? Чи варто вже подорожувати? Чи безпечно відвідувати стареньких батьків? Чи безпечна вакцина для людей, хворих на рак, деменцію чи розсіяний склероз? Кого повинні лікарі рятувати в першу чергу — вакцинованого чи не вакцинованого пацієнта, — якщо у госпіталі лишилося лише одне вільне місце? Чи впливають щеплення на менструальний цикл у жінок? Як зробити секс безпечним в умовах пандемії? Чи варто зараз заводити дітей? Як говорити з дітьми про коронавірус? Чи варто вакцинувати дитину, враховуючи низький ризик зараження коронавірусом серед дітей та невелику кількість досліджень?

У західних виданнях можна знайти інформацію ледь не про кожен аспект нашого життя, на який вплинув коронавірус. Це створює відчуття безпеки, адже з будь-яким запитанням чи тривогою можна звернутися до сторінок преси і там знайти відповіді.

Пандемія поставила перед світом, який ми знали, низку складних, майже риторичних запитань. Де закінчуються індивідуальні свободи й починається колективне благо? Якою мірою уряди можуть обмежувати не вакцинованих? Чи зможемо ми повернутися до того рівня свобод, який мали, якщо зараз дозволимо владі нас обмежувати? Світ поки що не знайшов універсальної відповіді на всі запитання, дехто навіть від страху сховався в ескапізмі. Тим паче українські журналісти не зобов’язані давати однозначні відповіді, але повинні запитувати. Що про це каже Конституція України? А практика Верховного суду чи Європейського суду з прав людини? Балансування свобод американські ЗМІ досліджують регулярно, висвітлюючи різні позиції.

Чи працює американська модель висвітлення коронавірусу? На прикладі США можна переконатися, що громадська думка не є чимось законсервованим — вона змінюється. Вересневе опитування CNN показало, що вперше з початку коронавірусної епідемії більшість американців (51%) підтримує обов'язкову вакцинацію. У деяких категоріях зростання особливо вражає: наприклад, у порівнянні з квітнем на 15% більше респондентів стали підтримувати запровадження обов'язкового щеплення для відвідування крамниць (тепер це 41%), на 8% — необхідність вакцинації для роботи в офісі (54%), на 6% — для університетів (55%). Правильна та активна комунікація влади, відверта розмова медіа з аудиторією може змінювати думку людей щодо вакцинації. Й українському уряду варто було б це затямити. 

Фото: ukrinform.ua